– Не можу вже дочекатися, мамо, коли ти приїдеш, – Максим не лукавив, коли говорив мамі такі слова. – Розумієш, машина вже є, і треба негайно за неї платити, щоб її хтось інший не перекупив.
– Я все розумію, сину, але мусиш ще тиждень зачекати, бо ж я не можу просто так залишити роботу, – намагалася спокійно пояснити Поліна.
– Тиждень… Це дуже довго. А ти не могла б передати гроші через когось, якусь свою подругу, наприклад, чи через банк? Мамо, мені гроші дуже потрібні, – Максим твердо наполягав на своєму.
– Ніхто з моїх знайомих зараз додому не їде, а чужим людям я теж не буду таку суму віддавати. Щоб піти в банк, треба витратити пів дня, а у мене вихідного немає. Тож мусиш вже дочекатися мене, не хвилюйся, що має бути твоє, то нікуди не дінеться.
Поліна дала зрозуміти синові, що за тиждень нічого не станеться, та він залишився дуже невдоволений їхньою розмовою.
Максим був єдиним сином Поліни, і уже звик до того, що має мати все, що він захоче. Це, до речі, не перша машина, яку мама-заробітчанка подарувала сину.
Дві попередні він продав і гроші протринькав, але вони були відносно дешеві. Тепер же Максим замахнувся на BMW, саме про таку машину він мріяв все своє життя. Не нову, правда, але знайшов щось більш-менш пристойне за 20 тисяч євро, і Поліна погодилася зробити сину ще й такий подарунок.
Довелося Максиму чекати. Приїхала Поліна в понеділок з самого ранку, автобус довго не стояв на кордоні, якимось дивним чином цього разу черг не було, і жінка вже о пів сьомій ранку з сумками була біля своєї хвіртки, тепер водії везуть аж додому, хоч то добре.
Поліна була впевнена, що її чоловік і син ще сплять, не хотіла їх будити, тому попросила водія, щоб той допоміг їй занести сумки до хати, адже їх було чимало, аж 8.
З пустими руками жінка не звикла їхати додому, тому завжди купувала всякої всячини, щоб і родичам на подарунки було, і щоб чоловікові та сину привезти багато гостинців.
Тільки Поліна обережно зайшла у хвіртку і попрямувала на подвір’я, як раптом відчинилися двері і вийшов Степан.
– Ти уже так швидко? А чого не подзвонила, я і так не сплю, заснути не міг, на тебе чекав, – чоловік не йшов, а біг до дружини, яку не бачив весь рік, бо зазвичай Поліна приїжджала всього раз на рік.
В Італії вона уже 10 років, поїхала, коли з грошима у них було дуже сутужно, а син якраз школу закінчив, і вона дуже хотіла, щоб він на юриста вивчився, заради того і наважилася їхати за кордон, щоб син освіту мав.
Проте, старання мами виявилися марними, бо Максим на третьому курсі зійшов з дистанції – відрахували його за неуспішність. Він тоді мамі клявся, що це прикре непорозуміння, і він обов’язково поновить навчання на наступний рік, але цього так і не сталося.
З роботою у Максима теж не складалося, тож дорослий, 27-річний син, досі сидить у мами на шиї і живе за її заробітчанські гроші.
Степан пробував натякнути дружині, що нічого доброго з цього не вийде, але дуже не смів наполягати, щоб не налаштувати Максима проти себе, він і так витратив багато сил і часу, щоб налагодити з ним в свій час контакт.
Степан прийшов до Поліни, коли Максиму було 4 роки, і з усіх сил намагався замінити хлопцю батька. Йому це майже вдалося, але якщо що було не так як хотів Максим, то він відразу починав нагадувати, що він не рідний син, а для нерідного і старатися не треба, то ж Степан прийняв для себе рішення – не втручатися у справи пасинка.
– А де Максим? Він уже прокинувся, чи ще спить? – запитала Поліна.
– Спить. Але…
– Що, але?
– Він не один.
– А з ким?
– У нас є Христина і її двоє дітей.
Поліна де стояла, там і присіла, бо ні сном ні духом не відала, що у сина хтось є, і що вони вже разом живуть.
– Я не хотів тобі нічого говорити, бо Максим попросив мене. Він захотів тобі сам особисто про все розповісти. Христина розлучена, має двох маленьких дітей. Максим їх усіх перевіз сюди ще перед Новим роком, чекав на твій приїзд, щоб вас з майбутньою невісткою познайомити. Ти не переживай, вона хороша, видно, що у них любов. А діти для мене ніколи не були перешкодою чи проблемою, – Степан обійняв Поліну, ніби хотів заспокоїти.
В цей час з хати почулися голоси, вікно в кімнаті Максима було прочинене, і їхня з Христиною розмова була дуже чутною.
– От привезе твоя “стара” гроші, купимо машину, і відразу поїдемо кудись відпочивати. Ти скажи, що машина на тисячу євро більше коштує, щоб нам на відпочинок ще залишилося, – щебетала Христина.
Вони обоє розреготалися.
– Хороша, кажеш? – Поліна пильно глянула на чоловіка. – Ну що ж, йдемо в хату, будемо знайомитися.
– Значить так, синку, грошей на машину я не привезла. І взагалі, більше ти від мене нічого не отримаєш, тому вчись тепер розраховувати лише на себе, – заявила Поліна з порогу.
Христина змінилася в обличчі, а потім пішла в кімнату збирати дітей і сама стала збиратися. Через пів години її вже не було. Поліна ще встигла дати її дітям по шоколадці.
– Це все через тебе! Навіщо ти це зробила? Ти зруйнувала моє щастя! – заявив мамі син.
– Якщо у вас і справді любов, то машина тут ні до чого. Їдь за нею, і живіть собі разом, я нічого не маю проти. От тільки ти дорослий, і маєш сам і на себе заробляти, і на свою родину.
Поліна і сама не сподівалася, що вона може так різко все відрубати. Коли син поїхав слідом за Христиною, щоб її повернути, Поліна ще картала себе, а чи правильно вона все зробила, бо Степан мовчав, ні слова не прокоментував, але щось всередині їй підказувало, що вона таки правильне рішення прийняла.
А яка ваша думка?
