– Дачу треба продавати, це не обговорюється, – каже Іван, який був старшим сином в сім’ї.

– Та я не проти, але як переконати в цьому батька? – каже молодший брат Олексій.

– А що тут переконувати? Відколи мами не стало, тато на дачу їздити перестав, вона вже два роки стоїть і бур’янами заростає, хіба це діло? А мені гроші потрібні, ми квартиру більшу уже знайшли, справа тільки за грошима, – Іван не мав наміру відступати.

Брати домовилися, що в суботу зранку поїдуть до батька, щоб поговорити з ним, і були впевнені, що разом вони зможуть його переконати.

– Продати дачу? – Павло Степанович присів і почухав потилицю. – Діти, це улюблене місце вашої мами, це пам’ять про неї, – літньому чоловіку важко вдавалося підбирати слова, бо пропозиція синів застала його зненацька.

– Батьку, ми добре розуміємо твої почуття, але мами вже немає, а ми є, і виручені з продажу дачі гроші нас виручать, – старший син благально подивився на батька.

Павло Степанович сказав, що йому треба подумати. Сини поїхали, а він ще довго дивився на фото своєї покійної дружини, наче чекав, що вона таки якимось чином дасть йому відповідь, що йому робити.

Після довгих роздумів батько таки погодився продати дачу, адже він сам уже не мав сил там працювати, а сини з невістками не хотіли туди їздити.

Покупці знайшлися швидко, бо дача знаходилася в дуже гарному місці, ще й вдалося виручити непогану суму, навіть більшу, ніж передбачалося.

Але замість того, щоб подякувати батькові, історія з продажем дачі лише пересварила братів. Павло Степанович вирішив гроші між синами розділити порівну, а старший, Іван, заявив, що це несправедливо.

– Батьку, у мене троє дітей, а у Олексія одна, то ж мені ти мав дати більшу частку, я на це розраховував, – звернувся до тата з претензіями старший син.

– Тобі скільки б не дали, завжди мало буде, – відповів йому молодший брат.

Важко було батькові слухати ці суперечки, але він таки вирішив, що справедливо буде гроші між синами порівну поділити, а вони вже нехай самі про своїх дітей дбають.

Так і зробив. Олексій був задоволений, але швидко забув про все, що для нього зробив батько.

А старший, Іван, певний час ще гнівався на тата, але потім час від часу таки спілкувався з ним, бо ж у батька ще була однокімнатна квартира, в якій він жив, і рано чи пізно вона теж комусь дістанеться, тож Іван сподівався, що хоч квартиру батько йому віддасть, і таким чином відновить справедливість.

На початку весни Павло Степанович став сильно нездужати і потрапив в лікарню. Та за два тижні ніхто з дітей до нього не навідався.

Старший, Іван, заявив Олексію, що батько – його клопіт, адже він отримав від нього більше. На що молодший брат йому відповів, що він такий самий син, і обов’язки перед батьком у них однакові.

Єдиною, хто провідав Павла Степановича у лікарні, була його рідна сестра Олена, яка жила далеко в селі, але в той час мала якраз справи в місті, хотіла заїхати до брата, і випадково дізналася, що він в лікарні.

– Знаєш що, братику, випишешся – і зразу до мене. Я в селі домашніми продуктами швидко тебе на ноги поставлю, – запропонувала Олена.

Вона була жінкою простою, добродушною, і щиро бажала своєму брату усього найкращого.

Після виписки Павло Степанович відразу поїхав в село до сестри. Вона теж давно самотня, одна живе в хаті, тому присутності брата була дуже рада.

Візит синів Павла Степановича до тітки не забарився.

– Тату, чого квартирі просто бути зачиненій, лише комуналку задарма платити. Давай, переписуй її на нас з братом уже зараз, вона ж тобі не потрібна, – заявив Іван.

Олексій був повністю згідний з братом. Вони обоє були упевнені, що і цього разу батько також їх послухає і зробить так, як вони просять.

Та цього разу у справу втрутилася тітка Олена, вона сказала племінникам, що поки її брат живий, нікому він квартиру переписувати не буде.

Поїхали брати додому ні з чим. Татові вони сказали, що так не робиться, і він має свій розум, щоб такі рішення приймати, а не тітку слухати. Та ще й звинуватили Олену, що не просто так вона така добренька, вона мітить на квартиру брата.

Тому Павло Степанович не був до кінця впевнений, чи правильно він вчинив, але сестра йому нагадала і за дачу, і за лікарню. Сини уже не раз показали своє ставлення до батька, тому йому лише на себе залишається сподіватися.

А яка ваша думка щодо цієї ситуації?