У одного віруючого чоловіка був невіруючий син. Батько переживав сильно, але ніяк не міг прищепити юнаку релігійність.
Відчуваючи наближення смерті, він покликав сина:
– Виконай одну мою просьбу.
– Яку, тату?
– Коли я помру, ти сорок днів приходь в цю кімнату хвилин на п’ятнадцять.
– А що мені при цьому робити?
– Нічого не треба робити. Просто сиди. Але кожен день не менше п’ятнадцяти хвилин.
Син поховав батька і в точності виконав прохання: заходив кожен день в кімнату і просто сидів. Так минуло сорок днів, після яких юнак сам прийшов до церкви і став глибоко віруючим.
Лише через багато років він усвідомив, наскільки мудрим був батьковий заповіт. Батько зрозумів, що у молодих занадто швидкий ритм життя, суцільна метушня і ніколи над вічним подумати: про сенс життя, про свою душу, про безсмертя, про Бога. Але варто лише зупинитися, побути у тиші – і Господь постукає у серце.
