– Проходь, мамо, ми на тебе чекали, – каже син Віталій, а невістка забрала куртку і подає тапочки свекрусі. Раптом її посмішку змінило занепокоєння на обличчі.
Марія пройшла в кімнату до гостей, а Ліда кивнула головою на підлогу, і Віталій побачив те, що й вона – мокрі сліди на підлозі. Вони обоє перезирнулися, але вирішили поки-що не чіпати цю тему.
У Віталія і Ліди – радісна новина, у них нещодавно народилася двійня, тепер малюки трохи підросли, і вони вирішили зібрати найрідніших людей щоб відсвяткувати цю подію.
Марія, яка вже кілька років як пенсіонерка, принесла малюкам дуже гарні в’язані речі, які вона сама зробила, бо щоб щось купити в магазині, у неї грошей не було. Тому і не хотіла йти в гості, казала, що прийде іншим разом, але син з невісткою наполягли, що в такий день мама мусить бути з ними.
Хлопчиків назвали Андрій і Сергій, Марія дуже тішилася вибраними іменами для внуків, адже її чоловік називався Сергій, а батько був Андрієм, так що син продовжив сімейні традиції щодо чоловічих імен, що не могло не тішити.
– Який же він гарненький, схожий на тебе, Лідочко. А цей на тебе, Вітальчику. Ой ні, я вже зовсім заплуталася, вони ж схожі одне на одного як дві краплі води, – Марія Андріївна бігала навколо колиски і не знала, хто де, бо хлопці і справді були на одне лице.
А Віталій з Лідою лише щиро сміялися, бо бабусина радість і водночас занепокоєння не могли не викликати у них усмішки.
Гості розійшлися, і Марія Андріївна теж стала збиратися. Ліда глянула на чоловіка, і Віталій запропонував мамі у них заночувати:
– Мамо, може залишишся? Пізно вже, може автобуса не буде. А так допоможеш Ліді з малюками – їх сьогодні треба покупати і вкласти спати.
– Добре, синку, як скажеш, – відповіла Марія.
Вона допомогла невістці зібрати зі столу, потім помила посуд, все склала. А далі пішли всі разом купати малюків. Скільки радості читалося в очах бабусі. Невістка дала їй на руки одного з малюків, а вона сказала, що їй страшно, бо він занадто маленький, ще вислизне з рук.
– Мамо, ви ж Віталія якось виростили, не впустили жодного разу – сміється невістка.
– Та коли ж це було, я вже й забула як тримати дитину на руках, – бідкається Марія.
Ліда дала Андрійка свекрусі на руки, хлопчик відразу заснув, наче відчув щось рідне, що він у повній безпеці. Сама ж невістка на руках заколисала Сергійка.
Марії постелили в окремій кімнаті, щоб вона змогла виспатись, але їй було не до сну. Вона уважно слухала, чи не кряхтить бува Андрійко чи Сергійко. Так літня жінка вимоталася за ніч своєю пильністю, що аж під ранок міцно заснула.
Коли прокинулася, невістка вже приготувала сніданок, а малюки ще спали.
– А де Віталік? – запитала здивовано Марія, коли на кухні побачила лише Ліду.
– Мамо, ви сідайте снідати, а Віталій зараз буде, – поспішила заспокоїти свекруху невістка.
Через кілька хвилин Віталій уже був вдома, а в руках у нього була велика коробка.
– Мамо, це тобі. Відкривай, – каже Віталій і посміхається.
Марія Андріївна відкрила коробку і побачила в ній пару нових чобіт. Від здивування вона не могла і слова сказати.
– Діти, вони надто дорогі, я не можу від вас прийняти цей подарунок, – каже Марія і ледь не плаче.
– Не дорожчі, ніж ти, мамо. Так, взувай і носи на здоров’я, – лагідно посміхнувся син.
Марія приміряла чоботи, і не могла надивуватися, звідки ж діти знали, що їй потрібне нове взуття, адже старі чоботи розклеїлися і вже навіть ремонту не підлягали, а на нові вона не мала грошей.
Раптом хтось з малюків заплакав, і бабуся в нових чоботах, які щойно приміряла, помчала до них.
– Яка ж ти у мене молодець, дякую тобі, – тихо каже Віталій дружині. – Якби не ти, я б сам не здогадався.
– А що тут було гадати? Мама вчора прийшла, а у неї ноги геть мокрі, глянула я на сліди на підлозі, на її старі чоботи, і все зрозуміла. Для нас 3 тисячі це багато, та ми ще заробимо, а для мами твоєї – непідйомна сума. Нехай носить на здоров’я, – Ліда ніжно обійняла чоловіка.
А Марії було дуже тепло, чи то від нових чобіт, чи то від того, що вона почувала себе потрібною і важливою своїм дітям.
