Прошу тебе, забери його назад! – Слізно вимагала розлучниця

“– Прошу тебе, забери його назад! – Слізно вимагала розлучниця

– Лідо! Все не так, як здається. Я просто…

– Впав голяка в ліжко до Віри! Розумію, буває.

Ліда розвернулась і попрямувала до виходу. Там вона наткнулася на Віру, яка все ще стояла біля вхідних дверей:

– Лідо…

…- Женю, як тобі квартира? Подобається? – Запитала Ліда у чоловіка.

Той спохмурнів і оцінювально обвів поглядом приміщення.

– Ну, ми ж тут максимум на рік, тож зійде.

Ліда посміхнулася та кивнула. Будівництво будинку із її квартирою, подарованою батьками, затягувалося. Але все йшло до завершення, тож Ліда не переймалася.

А ось їм із Євгеном довелося з’їхати від попереднього орендодавця, та терміново шукати нове житло.

Дівчина бачила, що двокімнатна квартира була сонячною та просторою. Їм тут буде добре цього року, тому вони того ж дня внесли заставу, та почали заселятися.

Перші кілька тижнів минули, як у тумані. Ліда розібрала купу коробок, здивувалася, звідки вони взагалі мають стільки речей. Хоча частину, не надто потрібних, було розподілено по домівках їхніх батьків.

Але нарешті переїзд був остаточно завершений. Ліда та Женя запросили своїх друзів, щоб відсвяткувати новосілля.

А в розпал вечора Ліда з жахом зрозуміла, що в неї закінчилася сіль. Дівчина відправила чоловіка до сусідів, щоб випросити жменьку потрібної приправи.

Женя повернувся хвилин за десять задоволений та усміхнений.

– Щось сталося? – поцікавилася Ліда у чоловіка.

Той одразу знітився.

– А, так. Котика у сусідки побачив, він такий великий та пухнастий.

– Справді? Може й нам завести? Хоча ми постійно у роз’їздах, а це стрес для вихованця, – задумливо простягла Ліда.

Вона не звернула уваги, як дивно на неї подивився Женя. Вечір пролетів непомітно. Хороша компанія, смачна їжа та напої зробили свою справу.

Наступного дня Ліда прибиралася у квартирі, коли хтось постукав у двері. Вона відчинила і витріщилася на дівчину приблизно її віку, красиву і ефектну.

– Доброго ранку, я ваша сусідка навпроти. Ваш чоловік учора сіль у мене просив. Я з ранку була в магазині, от і вам пачку прикупила, про всяк випадок! – Вона простягла Ліді пакет.

– Дякую, – машинально відповіла вона. – Ох, вибачте за занепокоєння, не варто було.

Сусідка засміялася.

– Нічого страшного, у мене після переїзду часто такі казуси траплялися. Віра, – вона простягла руку.

– Ліда, приємно познайомитися.

Після знайомства дівчина запросила Віру на чай.

– Дякую, але в мене справи. Якось іншим разом, – вона привітно посміхнулася і попрямувала до ліфта.

Ліда попрощалася з сусідкою і зачинила двері.

– Бувають же такі люди, – вражено сказала вона, дивлячись на пачку солі.

Ліда сама собі зізналася, що не стала б купувати незнайомцям навіть хліб. Однак її приємно здивувало, що в них буде саме така добра та чуйна сусідка.

Увечері Ліда розповіла Жені про те, що сталося.

– Ось тільки Віра відмовилася заходити на чай.

Женя покивав і відповів:

– Нічого, ще запросимо її до себе. Потрібно налагоджувати сусідські стосунки.

– Ти маєш рацію.

Ліда про себе зазначила, що раніше Женя не особливо прагнув знайомитись із сусідами по сходовій клітці. Хоча, може, його так привабив кіт.

Слушна нагода трапилася за тиждень. Ліда напекла домашньої випічки. Вона поклала трохи в контейнер і вирушила до Віри. Двері сусідка відчинила досить швидко.

– Привіт. Я тут трохи захопилася з випічкою. Це тобі!

Віра здивовано прийняла контейнер.

– Дякую, Лідо, не варто було.

– Ти зайнята?

– Та ні.

– Тоді ходімо до нас чай пити. Заодно ближче познайомимося. Женя теж удома.

– Добре, – легко погодилася Віра, здивувавши Ліду.

Їхнє чаювання розтяглося до пізньої ночі. Віра виявилася приємним співрозмовником: розумна, начитана, з добрим почуттям гумору. Вона відлучалася лише кілька разів, щоб погодувати кота Бориса.

– Наступного разу ви повинні прийти, заразом із Борею познайомитеся, – легко запропонувала Віра.

Ліда не стала відмовлятися.

Незабаром такі посиденьки раз на тиждень стали для них традицією. Вони збиралися то в одній квартирі, то в іншій. Ліда закохалася у Бориса.

Кіт виявився добрим, лагідним і товстеньким. Він лестився до Ліди і не відходив від неї, коли дівчина була в гостях.

Віра якось зізналася:

– Дивно… Він взагалі не ручний. Зі мною поводиться зовсім інакше.

– Просто він знає, хто йому смаколики приносить, правда, Борисе? – Ліда потріпала кота по підставленому животику.

Саме про Бориса Ліда і згадала в магазині, натрапивши на кумедну мишку. Вона відправила іграшку в кошик і поспішила до каси. Женя сьогодні затримувався на роботі, тому в неї був час, щоб приготувати щось особливе.

Ліда швидко закинула покупки додому, схопила мишку і попрямувала до сусідки. Та довго не відчиняла, і дівчина слухала, як жалібно нявкає під дверима Борис.

Двері різко відчинилися. На порозі стояла Віра: почервоніла, в одному халаті, волосся розпатлане, макіяж поплив.

– Вибач, я, мабуть, не вчасно. Я іграшку Борису передати хочу.

Ліда простягла мишку, почуваючи себе безглуздо. Вона глянула на Бориса, який сидів біля порога. Раптом її погляд ковзнув на взуття, – воно було добре знайомим.

«Що тут робить Женя?»

Ліда вкотре оцінила стан Віри. І зрозуміла, що застукала свого благовірного на зраді. Ліда міцно схопила мишку і зробила крок у квартиру, відштовхуючи сусідку з дороги.

– Лідо! Ти що собі дозволяєш?

Але вона вже не слухала. Ліда мовчки попрямувала до спальні. Вона різко відчинила двері і зло подивилася на Женю.

Чоловік спішно натягував на себе спідню білизну. Він смішно стрибав на одній нозі. Ліда б розсміялася, але було надто боляче.

– Лідо! Все не так, як здається. Я просто…

– Впав голяка в ліжко до Віри? Розумію, буває!

Ліда розвернулась і попрямувала до виходу. Вона натрапила на Віру, яка все ще стояла біля вхідних дверей.

– Лідо…

– Давай мінятися, – раптом сказала Ліда.

– Що? – Віра не розуміла, що відбувається.

– Тобі дістанеться Женя, а я заберу Борю.

Віра здивовано витріщила очі.

– Ти серйозно? А де скандал, погрози…

– Немає настрою. Ну, міняймось?

Сусідка кивнула.

– Дякую, – Ліда підхопила кота на руки і пішла у свою квартиру.

Цього вечора їй довелося знову вийти надвір, щоб купити Борі лоток, наповнювач та корм. Але це заняття допомогло їй не думати про те, що Женя зрадив.

На ранок усі її речі були зібрані. Ліда завантажила валізи та кота в таксі, а потім підійнялася до Віри.

Вона постукала, сподіваючись, що хтось є вдома.

– Ти передумала? – Були перші слова сусідки.

– Ні, я з’їжджаю, ось ключі від квартири. Передаси їх Жені. Прощавай!

Наступний рік був наповнений змінами та радощами. Ліда недовго пробула у батьків. На момент, коли було завершено шлюборозлучний процес, вона вже жила в іншій квартирі, де господарі були не проти Бориса.

Пізніше, у будівництві її житла стався прорив. Незабаром Ліда вже заселялася у свою власну квартиру. Вона весь вільний час проводила у ремонті, підборі матеріалів та інтер’єру.

Компанію їй завжди складав Борис, який розквіт від її любові та турботи.

Їхній затишний суботній ранок перервав дзвінок у двері.

– Цікаво, хто це може бути? – Запитала Ліда у Борі.

Кіт нявкнув у відповідь і пішов за нею до дверей.

– Віра? – Здивовано сказала Ліда, дивлячись на колишню сусідку. – Що ти тут робиш?

– Лідо! – Дівчина схопила її за руку. – Прошу, допоможи. Я більше не впораюся! Женя постійно вимагає готувати йому різносоли, він відмовляється їсти прості страви. У нього одягу більше, ніж у мене.

– І він регулярно спускає гроші на ігри, на якісь непотрібні дрібниці. Мені скоро за квартиру буде нічим платити, а він все витрачає і витрачає! Прошу тебе, забери його назад!

Ліда затнулась на словах, які хотіла сказати Вірі. Вона навіть не повірила, що таке може статися у житті. Та, з ким зрадив чоловік, просить забрати його назад… Наче він річ, чи кіт.

– Ти серйозно? – прохрипіла Ліда.

– Звичайно! Він же був і твоїм чоловіком теж. Якби не ти, ми б не познайомилися!

Ліда сонячно та дзвінко засміялася.

– Віра, вибач, але в мене вже є чоловік, якого я люблю, і другий мені не потрібен. Тому зі своїм розбирайся сама.

Ліда підхопила Борю на руки, помахала колишній господині його лапою і зачинила двері.

– Боже, і таке буває! Треба ж… Чоловік, як перехідний прапор… Так, Борю, у нас була стресова ситуація. Щоб заспокоїтись, нам треба перекусити, так?

Кіт у відповідь нявкнув і побіг на кухню вперед господині. Він також вважав, що це була чудова ідея…

Як вам обмін? Ставте вподобайки, пишіть свої міркування в коментарях.”