Про свій приїзд додому я нікому з дітей не сказала, вирішила всім сюрприз зробити. Я заробітчанка, вже 12 років працюю в Італії на заробітках. Поїхала не заради себе, а заради дітей, хотіла їм трохи допомогти.
Тепер приїхала, і бачу, що і мене не обминула доля більшості наших заробітчанок – я стала гаманцем для своїх дітей і онуків. Це прикро визнавати, бо нам усім хочеться вірити, що люблять нас не за гроші, а просто так.
Дітей у мене троє: дочка, син, і ще одна дочка. З чоловіком ми розлучилися давно, в Італію я вже розлученою поїхала. Але з колишнім чоловіком зберігала дружні стосунки, навіть радилася з ним щодо того, кому з дітей і як допомагати.
В нашому будинку ми вирішили залишити старшу дочку, вона першою вийшла заміж і привела зятя додому. Вони непогано взялися господарювати, то ж перших років чотири я їм висилала гроші, а вони наш будинок до порядку приводили.
Син одружився і пішов жити до невістки. Я йому машину купила за 10 тисяч євро, а потім ще дала 15 тисяч, коли вони вирішили розширюватися і другий поверх в своєму будинку добудовувати.
Молодша дочка захотіла, щоб я їй квартиру купила. То ж коли вона виходила заміж, я на весілля приїхала і подарувала їй ключі від новенької квартири, а потім ми з колишнім чоловіком допомогли їй ремонт зробити.
Так що я вважаю, що місію свою щодо забезпечення дітей я повністю виконала. Тепер пора і про себе подумати. Я ж по-суті теж не маю куди повертатися і добре це розумію.
Будинок, в якому ми жили, і де зараз живе моя старша донька, належить моєму чоловікові. В свій час я туди в невістки прийшла, так що як мені туди повертатися ще й після того, як ми з ним розлучилися.
Тому саме час ще кілька років попрацювати на себе, щоб і собі якесь житло придбати. Думаю, що невеликої, але затишної двокімнатної квартири повністю б вистачило. Я собі так порахувала, що за років п’ять я мала б впоратися.
Цього року я не планувала приїжджати додому, але у мене з’явилася неочікувана відпустка. Синьйора, за якою я доглядаю в Італії, захворіла, її поклали на місяць в лікарню, то ж я вирішила з’їздити додому, подивитися як діти живуть.
Їм я нічого не сказала, купила всім подарунки, сіла в автобус і приїхала. Першою мене не дуже привітно зустріла старша донька.
Вона вважає, що зараз точно не найкращий час кататися туди-сюди і гроші проїжджати. В Україні війна, ще й світло відключають, так що і свят традиційно в цьому році ніхто з розмахом відзначати не буде.
Дочка нашвидкоруч приготувала вечерю, ми посиділи при свічках, я внукам подарунки роздала, і з якимось каменем на душі заснула.
На наступний день я пішла до сина, подивитися як він хазяйнує. Син був на роботі, зустріла мене невістка. Поговорила зі мною на подвір’ї, навіть в дім на чай не запросила, сказала, що поспішає на роботу. А син ввечері навіть не передзвонив, хоча я впевнена, що невістка розповіла йому, що я до них приходила.
Поїхала я і до молодшої доньки, думала в неї заночувати. Вона мене прийняла добре, зраділа моєму приїзду, піцу нам замовила, ми гарно посиділи. Але заночувати у неї я не могла, бо в них зятя молодша сестра зараз живе, вона студентка, на сесію в місто приїхала.
Я планувала бути вдома до Різдва, але коли побачила, як мене діти приймають, зібрала сумки і повернулася назад в Італію. Досі не можу відійти. Що це було? Діти дійсно не раді були мене бачити, чи я себе накручую?