– Лізо, це якось не дуже справедливо виходить, а як же правило – батьків доглядає той, кому дісталася спадщина? – кажу я своїй сестрі.
– Це застаріле твердження, сестричко. Батьків доглядає той, хто багатший, у кого можливостей більше, – без жодної нотки докору сумління каже моя сестра.
У нас з молодшою сестрою Лізою ніколи не було гарних стосунків, я не розуміла багатьох її вчинків і не розуміла, чому наша мама у всьому їй потакає. Ясно було лише одне – мою молодшу сестру мама любить більше, ніж мене.
Коли я була малою, то мама мене відправляла в школу, навіть якщо я скаржилася, що мене щось болить, і я ніколи не вигадувала. Та мене мама не жаліла – я мала ходити в школу і обов’язково добре вчитися.
До моєї молодшої сестри був зовсім інший підхід – їй можна було все, що мені було заборонено. Вона могла придумати, що її вії болять, і мама дозволяла залишатися їй вдома.
Не знаю я, добре це чи погано, але такий строгий підхід мами у моєму вихованні призвів до того, що я закінчила школу з медаллю і сама своїми силами поступила в університет.
Вивчилася, отримала диплом, знайшла гарну високооплачувану роботу і дуже швидко стала незалежною. Потім я знайшла такого ж незалежного і цілеспрямованого чоловіка, вийшла заміж, і до 30-ти років у нас вже був власний будинок, який ми придбали своїми силами.
У сестри зовсім інша історія – школу вона заледве закінчила, нікуди не поступила, зате вискочила заміж. У її чоловіка була власна квартира, яку йому віддали батьки, і сестра раділа, що їй пощастило.
Проблема була в тому, що її чоловік не любив працювати, як і вона сама, тому вони жили за рахунок батьків з обох сторін, які їм фінансово допомагали.
Я вважала все це неправильним, але воліла не втручатися, мама і так завжди була на стороні сестри, і і так би не дослухалася до моїх порад.
– Катерино, я свою квартиру Єлизаветі відписую, – повідомила мені якось мама. – Ти ж не проти? У тебе все є, а сестра живе в чоловіка на пташиних правах, їй потрібніше.
Знову гра в одні ворота. Та я і цього разу промовчала, хоча мені було образливо.
– Добре, мамо, – кажу. – Роби як вирішила. Сподіваюсь, ти не пошкодуєш про своє рішення.
Мама тоді за ці слова на мене образилася, мовляв, я недолюблюю свою сестру. Але я як у воду дивилася.
Сестра розлучилася з чоловіком і повернулася з дитиною до мами. Але тепер уже в свою квартиру, бо ж мама переписала все на неї.
Про те, що у мами не все гаразд, я здогадалася, коли вона зачастила до мене в гості. Приїде з самого ранку і сидить аж до вечора. Місця у нас в будинку багато, і я завжди вдома, бо зараз працюю віддалено, тому мама майже щодня в мене.
Не прийняти маму я не можу, і спитати чого вона додому не їде – теж не пасує. А виявляється, сестра моя особисте життя влаштовує і мама їй заважає.
Коли я це зрозуміла, то набрала сестру і сказала, що нам треба поговорити.
– Не розумію я тебе, Катю. Мова йде про твою рідну маму, у тебе ж будинок величезний, навіть якби я до вас переїхала ви б цього не помітили! Чим тобі мама заважає? Нехай поживе у вас, поки у мене все владнається. До речі, мама казала, що вона тобі з грядками біля хати допомагає.
Моя сестра переконана, що мама має жити у мене.
– Лізо, квартира тобі дісталася, отже мама з тобою має жити, – пояснюю я сестрі. – Цей будинок не тільки мій, ми з чоловіком його разом купували, і такі рішення я без нього приймати не можу, – кажу.
– Не розумію, тобі чоловік важливіший за маму? – картає мене сестра.
Я не вважаю, що я щось винна своїм родичам. Але мені шкода мою маму, яка може залишитися без нічого поряд з своєю улюбленою донькою.
А яка ваша думка? Хто з нас двох має жити з мамою і її доглядати?
