Я вдова. Успадкувала майно чоловіка, в тому числі й декілька квартир. В одній живу сама, іншу віддала дорослим синам, нехай живуть, поки в інституті навчаються і не одружилися, а третю вирішила здавати.
Щоб не користуватися послугами рієлторів і самій не шукати людей, запитала у знайомих, чи не потрібне житло. Відгукнулась подруга. Вона, дитина і її співмешканець вселилися. Я була рада, що не чужі люди будуть жити в моїй квартирі. Але щастя, як це часто буває, тривало недовго.
Спочатку платили справно, день в день. Протягом 4 місяців не знала горя зі своїми орендарями (квартиру, до слова, здаю за пів ціни), а зараз почалося: “Грошей немає, почекай ще трохи. В наступному місяці обов’язково заплатимо. Зараз проблеми з роботою. Ми ж подруги”. Нескінченна пісня тягнеться вже декілька місяців, за комунальні послуги тільки платять.
Так ще й бруд у квартирі, зайшла одного разу, мало не ахнула. Посварилась з подругою. Сказала виселятись. Відносинам в результаті кінець.
