– Ти зовсім з дуба впала?! – не стримався у словах Олег. – Чим ти тільки думала?

– А чого ти так зі мною розмовляєш? – З обуренням перебила сина Ірина Романівна. – Вже доповіли! Ну хто б сумнівався? Валюша, мабуть, зателефонувала?

– Мамо, ну яка різниця, звідки я про це дізнався?! – Огризнувся у відповідь чоловік. – Мене вражає те, що ти могла запросити на свій ювілей Ніну!

– Навіщо? Вона моя колишня дружина, з якою я розлучився три роки тому! Нині зі мною зовсім інша жінка!

– І що? Мені взагалі байдуже, з ким ти там сходишся і розходишся, – пирхнула в слухавку Ірина Романівна. – Я хочу бачити Ніну на своєму ювілеї. Тут головне “своєму”!

– Ти у своєму розумі? Ти ж спала і бачила, щоб ми розлучилися. Тепер ми розлучені, але ти раптом вирішила з нею дружити. Серйозно?

– Не твоя справа! Я не повинна взагалі перед тобою звітувати! – обурилася розгнівана мати.

– Так? Впевнена? Ти не забула, що це ми з Мариною сімдесят відсотків витрат твого банкету взяли на себе? Не забула? – наважився нагадати Олег.

– І що? Тепер ти цим мене дорікатимеш? – гордовито поцікавилася Ірина Романівна.

– Ні, я просто нагадую тобі, кому ти маєш бути вдячна! – Випалив на емоціях син.

Ірина Романівна вирішила відсвяткувати свій шістдесятирічний ювілей у затишному сімейному кафе зненацька.

Кілька місяців до цього вона навіть чути не хотіла про нього та свій вік, а тут раптом передумала, про що і сказала Олегу та Марині.

На цій важливій події мали зібратися усі близькі люди Ірини Романівни.

– Я хотіла б запросити всіх наших друзів та родичів! – сказала вона синові Олегу та невістці Марині. – Ви, звичайно, розумієте, що витрати будуть чималі… – з натяком додала вона.

Олег та Марина переглянулися. Вони самі знали про те, що такі заходи вимагають значних вкладень, особливо, якщо йдеться про запрошення великої кількості гостей.

– Мамо, як подарунок ми можемо взяти на себе більшу частину витрат, – запропонував чоловік.

– Скільки? – насупилась Ірина Романівна. – Хотілося б достеменно дізнатися? А то, можливо, це всього три тисячі.

– Сімдесят відсотків витрат. Решту – додаси сама, – рішуче промовив Олег.

Ірина Романівна посміхнулася і заверещала від щастя, подякувавши дітям за допомогу.

Вона була дуже рада тому, що Олег та Марина вирішили підтримати її у такий важливий день.

Підготовка до ювілею тривала повним ходом. Були заброньовані столики, складено меню, та запрошені гості.

Все йшло гладко, поки одного вечора не пролунав несподіваний дзвінок від сестри чоловіка, Ольги.

Вона була молодшою ​​сестрою Олега, та постійно була в курсі всіх сімейних справ.

– Олеже, мама запросила твою колишню дружину на ювілей. Ти знав про це? – Сказала Ольга, ледве стримуючи хвилювання.

Олег завмер. Ця новина стала для нього справжнім потрясінням. Його стосунки з колишньою дружиною Ніною закінчилися кілька років тому, і він не хотів бачити її на сімейній урочистості.

Тим більше, що жінку було запрошено без попереднього погодження з ним.

– Ти впевнена? – перепитав він сестру.

– Так, – ще раз підтвердила його найгірші побоювання Ольга.

Розгублений Олег відразу повідомив про все дружині, яка була шокована не менше за нього.

– Як вона могла? Взагалі не розумію, навіщо мама так робить? Раніше вона на дух Ніну не переносила…

– Мене, до речі, теж не шанує, – посміхнулася Марина. – Звичайно, я не піду на цей бенкет. Не бажаю сидіти за одним столом із твоєю колишньою дружиною.

Олег і сам не горів бажанням бачити Ніну. Він був обурений поведінкою матері, але не знав, як правильно вчинити.

– Я подзвоню мамі й все з’ясую! – рішуче промовив чоловік і набрав номер Ірини Романівни.

Як тільки вона відповіла, Олег не став із нею церемонитися і на пряму спитав:

– Мамо, ти справді запросила Ніну на свій ювілей?

– Так, Олеже, – відповіла Ірина Романівна. – Щось не так? Це мій ювілей, і тільки я вирішую, хто на ньому буде!

– Але ти навіть мене не спитала! – З обуренням заперечив Олег. – Я не хочу бачити колишню дружину на ювілеї.

– Яка тобі різниця, хто там буде? – сплеснула руками Ірина Романівна. – Просто приходьте, та насолоджуйтесь святом.

– Якщо Ніна прийде, то нас із Мариною не буде на твоєму банкеті, – твердо заявив чоловік і поклав слухавку.

Ірина Романівна зрозуміла, що ситуація вийшла із-під контролю. Вона ніяк не очікувала такої різкої відмови сина. Увечері, напередодні ювілею, вона знову зателефонувала до Олега.

– Синку, будь ласка, подумай ще раз, – благала мати. – Без тебе це свято не буде таким радісним.

– Мамо, ти сама винна, – відповів Олег. – Ти не порадилася зі мною, і тепер задовольняйся тим, що є!

Ірина Романівна відчула себе розгубленою. Вона не знала, як виправити ситуацію.

Радість від майбутнього свята змінилася тривогою та занепокоєнням. Нарешті настав день ювілею.

Кафе було прикрашене квітами та повітряними кулями. Гості почали прибувати, але серед них не було Олега та Марини.

Ірина Романівна нервувала. Вона постійно дивилася на двері, сподіваючись побачити сина та невістку.

Ніна також не прийшла. Вона зрозуміла, що її присутність може викликати невдоволення, та і їй було що згадати про свою колишню свекруху.

Однак це не полегшило становища Ірини Романівни. Вона все одно відчувала себе винною перед сином.

Під час банкету жінка кілька разів намагалася додзвонитися до Олега, але той не брав слухавки.

Нарешті, після кількох спроб, Ірина Романівна залишила йому голосове повідомлення:

– Олеже, я розумію, що вчинила неправильно. Ніна все одно не прийшла. Будь ласка, приїжджай. Твій батько і сестра теж чекають на тебе…

Але Олег залишився непохитним. Він не відповідав ні на дзвінки, ні на повідомлення матері.

Ювілей пройшов в атмосфері напруження та розчарування. Ірина Романівна намагалася посміхатися та дякувати гостям, але радості від цього вона не відчувала.

Вирішивши нагидити невістці, запросивши колишню дружину сина, вона сама собі зіпсувала ювілей.

Проте, трохи подумавши, Ірина Романівна дійшла несподіваного висновку, що ні в чому не винна.

Жінка виставила у соціальних мережах фотографії зі свого ювілею, та написала, що цього дня з нею були лише найближчі люди, які, справді її люблять і цінують, а тих, хто не прийшов, вона більше не хоче бачити поряд із собою.

Побачивши ці фото, син з невісткою зрозуміли натяк матері, але їм було прикро це читати. Не вважає себе винною – прапор їй в руки!

А те, що вони майже весь банкет сплатили – це для неї дрібниці? Першими на примирення вони йти не збиралися, бо провини за собою не відчували.

Вони чесно попередили, що на банкет не прийдуть, якщо там буде колишня. Нехай тепер висьорбує недолуга! За що боролася…

А ви що скажете з приводу витівки матері? Вона слушно вчинила? Як би ви повели себе на місці сина в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.