Ми з дружиною кулею вилетіли з батьківського дому. Такого сорому ми не знали ніколи.

Усе почалось років 10 тому, коли ми з Оленою лише одружились. Моя мама страшенно незлюбила невістку і я теж впав у немилість через те, що обрав собі таку дружину. А все через те, що Олена донька першого кохання моєї матері, з яким вони погано розійшлись. Та і то ще в школі було, давним-давно! І таких серйозних стосунків там взагалі не було, чесно. 

Мама при кожній нагоді намагалась вколоти словом чи докором дружину, але Олена ніколи не конфліктувала. На всіх сімейних святах мама з братами теж не лишали нагоди поглузувати з Олени, тому в гості ми ходили рідко, але змушені були це терпіти, коли гості приходили до мами.

Ми перших 5 років жили у моєї мами, згодом переїхали у свій дім. Та поки жили з мамою зробили в домі ремонт та замінили систему опалення, всі абсолютно витрати теж були на нас, але мамі все одно догодити не могли.

Мої два старших брати ніколи і нічим не допомогли мамі, хоча претендують на рівну частину будинку. Коли ми стали жити окремо – теж про маму не забували. Всі лікування та продукти ми оплачували і часто приїжджали, щоб допомогти. Брати навпаки все везли від мами, а не для неї.

Коли мене звільнили з роботи через скорочення штату, я вже не зміг так допомагати, як раніше. Мама дуже незадоволена була. Постійно нам виказувала, що їй треба допомогти, бо вона сама.

Вчора у мами було день народження. Ми щороку їй дарували гарні подарунки – кавоварку, телефон, відпочинок в санаторії. Цьогоріч у нас такої можливості немає, тому, коли мама запрошувала на велике святкування, ми відмовили, бо не було грошей купити подарунок. Але мама наполягала. І ми пішли.

Купили лише квіти, щоб не йти геть із пустими руками. Мама нас зустріла. Все ніби нічого, але вже за столом почались звичні жартики. Але згодом брат заявив:

–  І вам не соромно було прийти і нічого не принести мамі в подарунок?

–  Ви знаєте, що у нас зараз змоги немає. Ви теж не щоразу були з подарунками.

–  Та як ти з братом говориш? – накинулась на мене мама.

–  Мамо, ви чого? Ми ж попереджали, що будемо без подарунка.

Мама почала сваритись із нами, говорити, які ми погані діти, що ми не цінуємо її. Брати теж підливали олії у вогонь. А потім, коли ми вирішили піти геть, мама почала нас проклинати, бо ми не гідні її діти.

Вже вдома Олена почала плакати: «хіба ми таке заслужили?». З того часу ми вирішили, що до мами ні ногою. Хай живе як хоче і брати тепер нехай їй допомагають, з нас годі.

Хіба ми не праві?