– Вибач, мамо, але ти з нами жити не можеш. Ліля проти, – опустивши голову, сказав мені син.
Було видно, що йому самому незручно, бо ж я його мати, і він любить мене, та дружину свою він любив більше.
Можна сказати, що мала я доброго сина, поки він не одружився. А як привів невістку додому, то наше життя дуже змінилося, і не в кращу сторону.
– Ліля, донечко, а чим я тобі не вгодила? – питаю невістку. – Я ж у ваше життя не втручаюся, так що нічим вам не заважаю, – кажу.
– Квартира Олександра, і Ви до неї не маєте ніякого відношення, тому я не хочу, щоб Ви жили з нами, – прямо сказала мені невістка.
– А куди ж я піду? Ти знаєш, яка у нас ситуація?
– За кордон їдьте, і собі заробите, і нам допоможете, – фиркнула Ліля.
З своїм першим чоловіком я розлучилася дуже рано, він залишив мене і маленького сина заради іншої. Потім ми з Сашком довго жили на знімних квартирах, було дуже важко. А через 5 років я вийшла заміж ще раз, і ми стали жити в будинку Богдана, мого чоловіка.
Все було добре, він любив мого сина, а хлопчик прив’язався до нього, так що здавалося – життя налагодилося. Але коли Богдана раптово не стало, його родичі вказали нам на двері. Будинок забрала його рідна сестра, а ми з сином знову пішли на знімне житло.
В цей час не стало мами мого першого чоловіка, і бабуся зробила моєму сину неабиякий подарунок – вона заповіла свою квартиру своєму єдиному внуку Олександру.
Ми з сином разом переїхали в тепер уже його квартиру і жили собі, поки Олександр не вирішив одружитися. Я відразу бачила, що Ліля йому не підходить, бо вона занадто меркантильна, але я і слова зайвого не сказала. Син дорослий – нехай сам вирішує.
Невістка з перших днів крутила носом, їй не подобалося, що я з ними живу. А потім вона таки переконала мого сина, що молода сім’я має жити окремо, і що життя з свекрухою – це не життя.
Тоді син і почав цю незручну для нас обох розмову, щоб я шукала собі інше житло.
Після того, як син з невісткою практично вигнали мене на вулицю, у мене не було іншого виходу, як за порадою невістки їхати за кордон. Для заробітків я вибрала Німеччину, бо добре знала німецьку мову, і в мене там була знайома, до якої я і поїхала.
Їхала я з безвиході, а життя піднесло мені неабиякий сюрприз. Я прибирала в квартирах і будинках, бралася за всі роботи, щоб лише швидше грошей заробити.
Один з будинків, який я прибирала, належав багатому і самотньому чоловікові. Ганс, так його звали, дуже собі мене сподобав, і ніколи не ставився до мене як до обслуговуючого персоналу. А потім він запропонував мені вийти за нього заміж.
Це був мій шанс змінити своє життя, і я його не упустила. Моє життя дуже змінилося, тепер у мене є все, про що я могла лише мріяти.
Коли про це дізналася моя невістка, вона вирішила, що тепер я маю їм допомагати. Телефонує мені щодня, не соромиться нагадувати, що в мене є син і я повинна їм допомагати.
– Ліля, нагадай, а чого я вам маю допомагати? – питаю.
– Бо Ви мама…
– А коли ви мене на вулицю виганяли, ви про це забули, чи що?
– Ну от навіщо старе згадувати, – мило усміхається до мене в слухавку невістка. – Ви б мені дякувати мали, бачите, як круто змінилося Ваше життя завдяки мені.
Поставила я слухавку, і розумію, що є такі люди, для яких гроші – найважливіші в житті, і цих людей не змінити.
Сину я сказала, що батько подарував йому квартиру, а я коли зможу, куплю йому машину. Але на цьому все, більше вони від мене нічого не отримають.
Завжди треба бути людяним, бо ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра.
