Потудна Притча про Таємницю Раю, яку мають прочитати усі, щоб змінитися назавжди
Здоровенний та не надто чемний козарлюга прийшов до низенького монаха і каже:
– Монаше, скажи мені, що таке пекло, а що – небо?
Монах поглянув на дужого воїна і зневажливо відповів:
– Сказати тобі, що таке – небо і пекло? Я не можу тобі цього пояснити. Ти – брудний і смepдиш. Ти – ганьба козаків. Геть від мене! Не можу терпіти тебе!
Козак розлютився, почав тремтіти. Його лице так почервоніло від гніву, що не міг і слова промовити. Витягнув шаблю і підніс її, щоб yбuти монаха.
– Це – пекло, – прошепотів спокійно монах.
Воїн знітився. Скільки ж співчуття і жepтовності було в тому малому монахові, який ризикував власним життям, щоб пояснити йому, що таке пекло! Поволі він опустив шаблю. Відчув спокій і вдячність – його лице проясніло.
– Це є небо, – прошепотів спокійно монах.
Проживши довге і героїчне життя, один відважний козак потрапив до раю. Але йому було дуже цікаво подивитися на пекло, і ангел задовольнив його бажання.
Запорожець опинився на дуже великій галявині, посередині якої стояла смачна пахуча страва. Але ті, що сиділи навколо столу, були бліді, худі, майже скeлети… Вони викликали жаль і співчуття.
– Як це можливо? – спитав козак у провідника. – Адже перед ними стоїть страва!
– Дивись: усі, що приходять сюди, одержують ложки, але вони дуже довгі, і їх треба тримати за кінець щоб дістати їжу.
Тільки так можна дістати їжу. Козак здригнувся від жaху. Страшна кара для тих бідолах: які б зусилля вони не робили, не могли донести до рота ані крихти.
Він не хотів уже більше це споглядати і попросив повернутися до раю.
Але там також на нього чекала несподіванка: він побачив велику галявину, таку саму, як у пеклі. На ній було безліч людей, а посередині – смачна і пахуча страва.
Люди також мали ложки (півтораметрові), і треба було тримати їх за кінець, щоб дістати їжу.
Та була одна особливість: люди, що сиділи навколо столу, були веселі, ситі, здорові.
– Як таке може бути? – спитав козак.
Ангел посміхнувся і пояснив:
– У пеклі всі хочуть брати їжу для себе, бо так робили все своє життя. Тут – навпаки: кожний бере їжу не для себе, а дає її іншим.
Небо і пекло – в твоїх руках. Сьогодні й щодня.
