– От халепа, а не машина, наче консервна банка! – невдоволено пробурмотів Сергій.
Зять щосили смикнув бічний важіль під сидінням.
– Коліна в бардачок впираються! – сердився він. – Ліктям розвернутися ніде, ще й душно!
Під його товстими пальцями сухо тріснула пластмаса. Важіль регулювання залишився в Сергія в кулаку. Саме крісло жалібно рипнуло й осіло назад.
Оксана міцніше перехопила кермо своєї доглянутої червоної малолітражки. Вона глянула на пасажирське сидіння. Сергій утиснувся туди в розстебнутій дублянці. До круглого живота він притискав великий пластиковий судок із домашніми біляшами.
Масний запах смаженої цибулі та свинячого фаршу миттєво заповнив увесь салон. І це при тому, що надворі стояв морозний лютневий день.
Возити зятя зранку Оксана погодилася пів року тому. Тоді дуже просила донька. Ліля так благаюче складала долоні біля підборіддя, що Оксана поступилася. Свого авто в тридцятирічного Сергія не було.
Автодром він провалив тричі й вирішив, що це через криві конуси. Зате за два роки шлюбу чоловік, який уже одружився, розрісся вшир на три розміри.
Ще місяць тому сімейний терапевт у районній поліклініці вислухав його задишку. Лікар прямо наказав хлопцеві зав’язати з булками, менше їсти жирного й забути про нічні перекуси.
А головне — ходити на роботу пішки хоча б пару зупинок. Оксана з донькою сто разів повторили Сергієві слова лікаря, але зять лише відмахувався.
– Ти що там зламав, горе-цибулевий? – суворо спитала Оксана.
Вона дивилася на шматок чорного пластику в його пухкій п’ятірні.
– Та воно й так на соплях трималося! – крізь губу кинув Сергій.
Він недбало кинув відламану деталь у підсклянник біля коробки передач.
– Я ж кажу, несолідно дорослому мужику в такій коробочці їздити! – додав зять. – Тут же й повернутися ніде! Хлопці з постачання побачать — засміють!
– А ти не ломи чуже майно, – сказала Оксана, забираючи уламок важеля в кишеню пальта. – Дублянку б у багажник прибрав. І свій судок на задній килимок поставив.
Вона м’яко виїхала з двору на дорогу.
– Пристебни пасок, – мовила Оксана. – Зараз буде камера на перехресті.
– Мені твій пасок тисне! – занив зять.
Він безуспішно намагався протягнути лямку через живіт, що випирав. Нижній ґудзик на його картатій сорочці натягнувся. Він уже тримався на останній нитці.
– У нормальних машинах ремені із запасом роблять! – поскаржився Сергій. – А тут якась зашморг! Організм ізранку ще не прокинувся, а ти мене вже з усіх боків стискаєш!
– Пасок тобі тисне не через заводський брак, – відрізала Оксана. – Просто хтось зранку другу порцію тіста наминає!
– Нічого не другу! – насупився він.
– Як же не другу? – здивувалася Оксана. – Ти ж перед виходом у Лілі цілу тарілку пельменів зі сметаною змолов! Донька мені сама телефоном хвалилася. Куди тобі ще той судок у дорогу?
Сергій насупився й звів брови. Його кругле рум’яне обличчя з другим підборіддям одразу набуло скривдженого вигляду.
– У мене розумове навантаження у відділі постачання, між іншим! – викрикнув він із викликом.
Зять демонстративно відкрив кришку судка. Дістав величезний масляний біляш і відкусив половину просто над панеллю приладів.
– Мама завжди каже, що чоловік без гарячого сніданку ноги простягне! – промовив Сергій із набитим ротом. – Мені калорії для мозку потрібні! А якщо в тебе салон тісний, то це не моя вина!
– А чия ж тоді? – запитала Оксана.
– Давно час цю мишоловку продати! – заявив зять. – І взяти нормальний просторий кросовер!
Оксана навіть скинула швидкість від такої безпосередньої простоти. На капот сипався дрібний сніжок.
Двірники рівно шаруділи по лобовому склу. А поруч чавкав зять, обсипаючи жирними крихтами чисту велюрову оббивку.
– Це мені, значить, продати мою машину? – іронічно перепитала вона. – З якого це дива? Щоб твоїм бокам було просторіше?
– А що такого? – знизав плечима Сергій, жуючи тісто. – Усе одно ти щоранку підвозиш мене до контори! Взяла б щось вище й ширше. А цю комашку здала б у салон!
– Дивися, який діловий! – похитала головою Оксана. – А гроші мені на кросовер з неба впадуть?
– Та там доплатити — дрібниці! – відмахнувся зять. – У тебе ж на вкладі заощадження лежать. Ліля казала!
– Ах, Ліля казала? – протягнула Оксана. – Ну, дякую донечці за довгий язик! І багато ви там із Лілею моїх грошей нарахували?
– Та годі тобі прибіднятися! – Сергій облизав масні пальці. – Тобі одній куди їх солити? На пенсію, чи що? А так би їздили, як люди! Не терлися б плечима в цій будці!
Він голосно сопів і поплескав себе по круглому животу.
– У мене від твоїх сидінь уже поперек до обіду ниє! – знову почав зять. – Капець якийсь, а не поїздка! Усі ями п’ятою точкою рахую!
Оксана ввімкнула правий поворотник і плавно притислася до бордюру. Просто перед капотом темнів навіс автобусної зупинки. Там переступали з ноги на ногу від холоду пасажири.
– Приїхали, – без пафосу оголосила вона й поставила коробку передач у паркування.
Сергій витріщився на жовту табличку з розкладом маршруток. Потім скоса глянув на тещу.
– У сенсі приїхали? – здивувався він. – До моєї контори ще чотири квартали пиляти!
– У прямому, – відкарбувала Оксана. – Раз тобі в моєму салоні тісно і поперек ниє, мучити тебе більше не стану!
Вона кивнула в бік автобуса, що під’їжджав.
– Он маршрутка підходить, – додала Оксана. – Там стелі високі! Хоч стоячи їдь, хоч боком!
– Ти серйозно, чи що? – обурився зять, притискаючи судок до грудей. – Там же зранку тиснява! Люди штовхаються! Як я туди з домашньою їжею полізу? Мене ж там роздавлять разом із біляшами!
– А ти пішки пройдись, – порадила Оксана. – Тобі ж лікар у поліклініці місяць тому що призначив? Менше борошняного жерти й дві зупинки відшагати! Оце якраз і почнеш оздоровлення!
– Та там вітер крижаний! – обурився зять. – Я ж у туфлях на тонкій підошві! Я ноги промочу!
– Нічого, швидким кроком зігрієшся, – сказала Оксана. – Виходь давай, не затримуй рух. Мені самій у бухгалтерію час.
– Я зараз Лілі подзвоню! – пригрозив Сергій, насилу вивалюючись із салону на засніжений тротуар. – І мамі скажу, як ти рідного зятя на мороз виставила!
– Обов’язково дзвони! – озвалася Оксана.
Вона дочекалася, поки він зачине дверцята. Потім із насолодою прочинила вікно, випускаючи назовні дух смаженої цибулі.
І це ще було зрозуміло, що вечір не обіцяє бути нудним. Оксана чудово знала свою рідню. Одним телефонним дзвінком справа точно не завершиться. Довго чекати не довелося.
Лише вона повернулася з роботи, переодяглася в домашню кофту зі штанами й поставила на плиту пательню з котлетами, як у передпокої задзвенів дзвінок.
На порозі стояла ціла делегація. Першою в квартиру влетіла Ліля. Світле волосся доньки розтріпалося й ледь трималося на двох невидимках біля скронь.
За нею урочисто вкотилася свекруха Надія в розстебнутому бежевому пальті. В руці вона стискала пузату сумку. Позаду всіх похмуріший за хмару тупцяв сам Сергій, хекаючи голосніше за всіх після підйому на третій поверх.
– Мамусю, ну чого ти починаєш на рівному місці?! – з порога затараторила Ліля, знімаючи чоботи біля лавки в передпокої. – Коля сьогодні на роботу на двадцять хвилин запізнився!
– Ще й ноги промочив! – вставив зять, стягуючи дублянку. – Трохи нежить не підхопив!
– Саме так! – підтакнула Ліля. – Він увесь день у відділі засмучений сидів! У нього й так стрес через квартальні звіти, а ти його з машини вигнала!
– Господи, як я це почула, то в мене ледь тиск не підскочив! – командирським тоном заявила Надія.
Свекруха без запрошення пройшла до обіднього столу. На середину вона поставила сумку з гарячою куркою гриль.
– Де ж таке бачено, свахо, щоб живого зятя посеред дороги на холод висаджувати?! – не вгавала Надія. – Тобі бензину для сім’ї шкода стало, чи що?!
Оксана вимкнула конфорку під рум’яними котлетами. Припала плечем до одвірка кухні. Ділитися своєю вечерею з непроханими гостями їй зовсім не кортіло.
– Мені, Надіє, своєї машини шкода, – з натиском відповіла Оксана. – І своїх вух теж! Твій син сьогодні зранку мені весь мозок виїв! І будка в мене тісна, і пасок у нього на пузі не сходиться!
– А хіба ж не тісна?! – одразу подав голос Сергій.
Він важко опустився на табурет біля краю столу й потер коліна.
– Я тобі по-родинному сказав, що крісло вузьке і стеля тисне! – пробурчав зять. – До речі, правду сказав! А ти одразу образи кидати!
– Нічого собі по-родинному! – розлютилася Оксана. – Ти мені з порога сказав, щоб я свою малолітражку продала! Та ще й свій внесок закрила і купила тобі великий кросовер!
Надія поправила дерев’яне намисто на грудях. Поблажливо глянула на господиню квартири.
– А хоч би й так! – не моргнувши оком, сказала свекруха. – Коля в нас видний чоловік, представницький! Йому за статусом не годиться у твоїй дівчачій комашці коліна до вух притискати!
– Він же у відділі постачання працює, спілкується з людьми! – підтакнула Ліля.
– Ось-ось! – погодилася Надія. – Не збіднієш, свахо, ти ж сама живеш! Могла б допомогти молодим із нормальним транспортом!
– Мамусю, ну правда! – жалібно протягла Ліля, заглядаючи матері в очі. – Тобі все одно, на чому до своєї бухгалтерії котитися, тут же їхати десять хвилин! Будь л-а-ска, не дуйся на Колю! Він же не зі зла сказав, йому просто реально тісно стало взимку!
– Узимку чи після трьох сніданків підряд? – їдко уточнила Оксана.
Вона зиркнула на зятя. Той уже без жодної сором’язливості підтягнув до себе пательню з її домашніми котлетами. Підчепив виделкою одразу дві штуки й почав жувати за обидві щоки.
– Ви тільки подивіться на нього! – сказала Оксана. – Йому ж лікар місяць тому рідною мовою наказав скинути вагу! Сказав прибрати булки та майонез, інакше серце посадить!
– Лікарі завжди дурниці верзуть! – відмахнулася Надія.
Вона почала розгортати фольгу на жирній курці гриль.
– Яка ще дієта?! – обурилася свекруха. – Хорошої людини має бути багато! У нас у роду всі чоловіки огрядні, з апетитом! Їж, Колю, нікого не слухай! Он ти який блідий після цієї маршрутки прийшов!
– Та нормальна в мене вага! – пробубнів Сергій з набитим ротом, запихаючи туди величезний шматок котлети. – Просто кістка широка і плечі роздалися!
– Звісно, широка! – підхопила Ліля. – Коля в мене богатир!
– А Ліля мені сорочки завжди впритул купує! – поскаржився зять. – І в тебе, тещо, крісла для ліліпутів зроблені, та ще й пластмаса гнила!
– До речі, про пластмасу, – нагадала Оксана.
Вона зробила крок до комода біля стіни. Взяла відламаний зранку чорний важіль і з глухим стукотом поклала його на обідній стіл перед зятем.
– Що це таке? – розгубилася Ліля. – А це ваш богатир сьогодні з м’ясом вирвав ручку регулювання в моїй машині! – відкарбувала Оксана. – Так намагався з судком біляшів подалі від бардачка відсунутися!
– Подумаєш, пластмасова деталька! – фиркнула Надія. – Копійки, мабуть, вартує!
– Ця деталька змінюється разом із механізмом, – відповіла Оксана. – Я вдень спеціально в автосервіс подзвонила. Ремонт там, між іншим, у кругленьку суму вийде!
– І чого ти на мене дивишся? – насупився Сергій, обгризаючи куряче крильце. – Я за твою руїну платити не збираюся! Воно саме в руці відвалилося, капець яке кволе!
Оксана на мить замовкла, дивлячись на цю картину. Зять доїдає з пательні її вечерю. Свекруха відриває йому курячу ніжку пожирніше. А рідна донька винно смикає край своєї кофти й чекає, коли мама знову поступиться.
Від такої безсоромності в Оксани навіть слова застрягли. Вона втомлено потерла скроні. Присіла на стільчик біля підвіконня і кілька секунд дивилася в одну точку на кухонному гарнітурі.
А потім уся жалість до молодих випарувалася. Сергій саме потягнувся через увесь стіл за третьою котлетою.
Зять шумно сопів і аж розпинався від старанності. І в цю мить нижній ґудзик на його картатій сорочці не витримав.
Із сухим клацанням він відірвався з коренем, ударився об край столу й покотився по підлозі просто до капців Надії.
Ліля ойкнула й притиснула долоні до щік. Надія вдавилася на півслові. А Сергій поспіхом прикрив оголене кругле пузо п’ятірнею, перемазаною в курячому жирі.
– Теж автопром винен? – глузливо спитала Оксана, підводячись зі стільця. – Чи нитки на швейній фабриці гнилі попалися?
– Та просто сорочка після прання збіглася! – густо червоніючи, огризнувся Сергій. – Ліля режим на машинці переплутала!
– Ну звісно, кругом усі винні, один ти красень! – похитала головою Оксана.
Вона рішуче забрала з-під носа зятя пательню з рештками й переставила її на плиту.
– Отже так, дорогі мої, – твердо мовила Оксана. – Концерт закінчено. Із завтрашнього дня моя машина їздить тільки з одним водієм і без жодного пасажира.
– Мамусю, ну як же він на роботу добиратиметься?! – перелякано вигукнула Ліля. – Йому ж із пересадкою тремтіти або від зупинки п’ятнадцять хвилин угору йти!
– Раз твоєму Колі в моїй машині салон тисне, нехай тепер худне в маршрутці, а я в перевізники не наймалася! – відрізала Оксана, дивлячись просто в очі збентеженій свекрусі. – І щоб на вихідні гроші за ремонт крісла мені на стіл поклали!
– Це ще чому?! – обурилася Надія.
– А інакше я до вас на вечерю щовечора приходитиму! – пообіцяла Оксана. – І продукти з холодильника забиратиму в рахунок боргу!
– Ну знаєш, свахо, це вже справжнє крохоборство! – загорлала Надія, квапливо запихаючи недоїдену курку назад у сумку. – Через якусь пластмасову дрібницю рідного зятя шматком хліба дорікати! Ходімо звідси, Колю, у мене вдома борщ на свинячих реберцях настоявся, нічого тут докори слухати!
За дві хвилини галасливе сімейство вже тупотіло вниз сходами. Ганна підібрала з підлоги відірваний ґудзик і поклала його на полицю біля дзеркала, як сувенір.
Потім вона з величезним задоволенням повечеряла гарячими котлетами в повному спокої. Від душі відлягло так, ніби вона мішок цементу зі своїх плечей скинула.
До квітня сніг у дворах остаточно зійшов. Сергій, звісно, ні на грам не схуд. Турботлива Надія купила йому проїзний на автобус і тепер щоранку постачала сина згортком із листковими пиріжками, щоб хлопчик не ослаб у дорозі.
Зате коли Оксана вранці виїжджала з двору на своїй відмитій до блиску малолітражці, вона завжди бачила ту саму картину.
Зять похмуро жував булку на лавці біля зупинки в розстебнутому плащі, а Оксана привітно сигналили йому і з усмішкою додавала газу…