– Кириле, скільки можна тебе просити, синку? Коли ти вже поговориш зі своєю дружиною? – нетерпляче запитала Галина Вікторівна у свого сина, коли він уже почав збиратися додому. – Ти хоч розумієш, що твоїй сестрі з дітьми жити ніде?!

– Мамо, знову ти за своє?! – збентежено промовив Кирило. – Я ж тобі вже казав, що Маринка не згодна на ваші умови! Була б це моя квартира, я б без питань Надю з дітьми туди впустив, а так я нічим допомогти не можу!

– Ну ви ж разом живете, ви ж сім’я, у вас усе спільне! Ти що, не можеш наполягти на тому, щоб твоя дружина впустила в порожню квартиру твою сестру з дітьми, чи що? Або у тебе у вашому домі права голосу зовсім немає?

– Та до чого тут право голосу? – обурився чоловік. – Просто… Ну це ж не моє, і я цим розпоряджатися не можу! І до речі, квартира не пустує, як ти кажеш, там ремонт робиться, а як ремонт буде готовий, то ми туди самі переїдемо, а нашу квартиру ми вирішили здавати!

– Тим паче, тим паче, Кирюшо! Тоді навіть ще простіше буде! Ви зі своєю переїжджаєте на квартиру її батьків, а у свою тоді впустіть Надю з дітьми! – наказовим тоном сказала Галина Вікторівна. – Ось і вирішили тоді питання з проживанням Надійки! – уже більш бадьорим і задоволеним голосом додала мама Кирила.

– У якому це сенсі вирішили? – усміхнувся Кирило. – Це хто вирішив, ти чи що, мамо? А ти не багато на себе береш? Нічого собі… Вирішили… Що за звичка в тебе така, постійно намагатися всім нав’язувати свої рішення?!

– Я не зрозуміла, Кириле, а ти що раптом обурюватися став? Адже ти сам мені щойно сказав, що у свою квартиру ти пустиш Надю і дітей! І не кажи мені, що ти такого не говорив!

– Говорив, навіть заперечувати не буду! Але я говорив про свою, про особисту квартиру! А не про спільну! І так, не питання, ми пустимо туди Надьку, але тільки за однієї умови, на яку, я думаю, ні ти, ні вона згодні не будете!

– І що за умова? – поцікавилася Галина Вікторівна. – Що, гроші з рідної сестри “рубити” зібрався?

– Навіщо рубити відразу? Ні! Нехай живе, я не проти, але тільки якщо вона зможе платити нам за квартиру! Тоді взагалі ніяких питань не буде!

– Ти з глузду з’їхав? Ти що, забув, скільки вона заробляє? Вона і так ледь кінці з кінцями зводить, а ти ще хочеш, щоб вона вам за квартиру гроші платила? Ну ти й жук, Кирюшо!

– Та нехай я буду ким завгодно! Мені це все якось до одного місця, мамо! Але з чого ти взяла, що ми впустимо жити когось у свій будинок просто так? Причому ми за цю квартиру платимо іпотеку! І мені зовсім не в кайф, знаєш, буде зі своєї кишені оплачувати проживання Надьки та її дітей зі своєї кишені! Та й Марина теж буде від цього не в захваті!

– Який ти жадібний і дріб’язковий став зі своєю Маринкою! Ти поки з нею не зв’язався, ти таким не був! – вирішила відчитати сина Галина Вікторівна.

– А це не жадібність і дріб’язковість, мамо, як ти кажеш! Це реалії нашого життя! Сьогодні просто так нічого не буває! І до речі, а чому ти не хочеш пустити доньку з онуками жити до себе? Ти живеш одна в трикімнатній квартирі і вимагаєш від мене, щоб я себе обмежував, щоб я впустив сестру до себе в квартиру! Так впусти їх жити до себе!

– Ти що, хочеш, щоб ці телепні мені все тут рознесли, чи що? – запитала мама в сина. – Ти хоч головою взагалі думаєш, що пропонуєш?

– Чудово просто виходить! Виходить, у мене вони можуть, на твою думку, все розносити, а ти будеш біленька, чистенька й пухнаста спостерігати за цим усім збоку? Ні, не піде такий розклад, мамо! Не піде! Коли в Надії закінчується термін оренди за квартиру, в якій вони зараз живуть? – запитав у матері Кирило.

– Через тиждень уже! – відповіла незадоволеним голосом Галина Вікторівна. – А що? Тобі справа до сестри раптом є?

– Є! – відповів син. – Вона зараз на роботі?

– На роботі! – буркнула мама.

Кирило зняв із себе куртку, знову повісив її на вішалку, пройшов до матері у вітальню, сів на диван, потім дістав свій телефон і набрав номер сестри.

– Надюшо, привіт! – привітався він із сестрою. – Ти не зайнята, говорити можеш?

– Привіт, Кириле! Ну… Як би зайнята, але говорити можу! А що ти хотів, щось термінове?

Галина Вікторівна пішла за сином. І пройшла мовчки, що було дивно для її поведінки.

– Слухай, Надю, коли там тобі вже з’їжджати з квартири треба?

– А що? Ти з Маринкою поговорив?

– Ні! З Маринкою я не розмовляв, та й умови, які в нас там будуть, ти фінансово не потягнеш!

– А що тоді?

– А ти з матусею нашою хитрою розмовляла на тему переїзду до неї?

– Та це марно, Кириле! Ти що, маму нашу не знаєш?

– Знаю! І знаю дуже добре! Я ось навіть зараз знаю, що в неї дуже незадоволена фізіономія!

– А вона в неї колись задоволеною була? – усміхнулася Надя. – Вона вічно всім незадоволена!

– Слухай, сестричко, а якщо я з нею поговорю?! Як думаєш, вона погодиться вас до себе з дітьми впустити?

– Спробувати, звичайно, можеш! Але щось мені підказує, що це марна затія!

– А якщо її зв’язати, заклеїти їй рот і на добу в шафу заховати? Та ще й голосно музику ,яку вона не любить увімкнути?! Як думаєш, вона після такого погодиться вас впустити до себе?

– Я тобі зараз зв’яжу! Зовсім уже очманів! – раптом отямилася Галина Вікторівна.

– Ти що, вдома в неї? – посміялася Надія.

– Так, удома! І от думаю, які мотузки її втримають?! Чи, може, краще збігати в господарський і ланцюги купити, та потім для надійності тросом сталевим поверх ланцюгів пройтися?! Будете її просто годувати раз на день, на прогулянку до туалету випускати, а потім назад у шафу! Як тобі такі умови проживання? Впораєшся? – сміявся Кирило.

Мама в цей момент сиділа і багровіла на очах. Ще трохи, і вона точно мала вибухнути.

– Та я з нею розмовляла вже на цю тему, Кириле, тільки толку від цієї розмови ніякого не було! Тільки посварилися, як зазвичай, і все! Ти ж знаєш її!

– Це так… – протягнув Кирило. – Тут із тобою взагалі не посперечаєшся! Але я думаю, що домовлюся! Обіцяти не буду, але я дуже постараюся! Поговорити з нею на цю тему?

– Якщо тобі не складно буде, і якщо ти дійсно з нею домовишся! Я буду тільки вдячна!

– Ну все тоді, сестричко, чекай дзвінка! – сказав у слухавку брат і відключився.

– Ну, мамо, сама здасися чи тебе силою будемо брати? – знову посміявся син.

– Кириле, це що зараз за розмови такі про мене були? Ти що собі дозволяєш? Які ланцюги, яка шафа? Ти зовсім знахабнів, такі речі про мене, та тим більше в моїй присутності говорити! Копія татка! Той теж любив наді мною познущатися!

– Так, мамо, батька не чіпай, будь ласка! Якби не він, у тебе б не було зараз того, що є! Так що тему щодо тата закрили! – уже серйозним тоном попросив він матір. – А що стосується Надії та її дітей, то я так тобі скажу, мамо, вони житимуть із тобою! Вони мають на це повне право! І спробуй мені зараз тільки сказати щось проти!

– Не будуть вони тут жити! – тут же заявила мати.

– А я сказав, будуть! – більш наполегливо сказав Кирило. – А будеш продовжувати чинити опір, то й ми з Маринкою сюди переїдемо! Так, щоб тобі тут зовсім нудно не було! Я ще й собаку тут заведу!

– Ніяких собак тут не буде! – закричала Галина Вікторівна. – Ні собак, ні вас! Нікого тут не буде!

– А це ніби не тобі вирішувати, мамо! А будеш зараз заноситися, то ми з Надюхою просто поговоримо й узагалі переселимо тебе в якусь однушку! Адже у нас рівно такі ж права на цю квартиру, як і в тебе! Тож давай цей процес мирно врегулюємо і не будемо його до крайнощів доводити! Добре? А то ж квартирку-то реально за бажання розміняти можна!

– Ти що, шантажувати мене, чи що, зібрався, нахаба?

– Якщо того вимагатимуть обставини, то так, можна і цим шляхом піти! Я просто знаю, що Надюха не зможе сама з тобою це питання вирішити, тож я тебе прошу, годі викаблучуватися і просто пусти доньку з онуками додому!

Вона не винна в тому, що їй попався такий поганий чоловік, який дітей наробив і звалив у невідомому напрямку, як останній боягуз! А в неї, крім нас із тобою, більше нікого немає! Тож годі намагатися вдавати з себе невідомо кого, мамо! А просто, без зайвих слів, впусти їх до себе жити! Більше від тебе нічого не потрібно!

– От ти ж… – скривила незадоволену гримасу Галина Вікторівна.

– Та називай мене як завгодно, ти ж знаєш, мені це все одно! Я на слова не ображаюся, які не підкріплені фактами! То що, що будемо робити? Ділити квартиру чи впустиш їх? Адже це онуки твої, донька твоя!

– Раз ти так сильно за них переживаєш, то чому ти тоді не впустиш їх жити до себе, коли ви переїдете? – запитала противним голоском Галина Вікторівна.

– Мамо, я тобі вже пояснив усе, пояснив цілком зрозумілою і доступною мовою! По-перше, там не тільки від мене все залежить, а по-друге, ми за цю квартиру розраховуємося ще, і впускати мешканців безоплатно за таких розкладів може тільки недалека людина! Ну що робити будемо? – знову запитав у матері Кирило.

Галина Вікторівна зиркнула на сина з презирством. Трохи помовчала, потім видала.

– Нехай заїжджають! Тільки, не дай Боже, вони мені тут щось зламають або розіб’ють… Я за себе не відповідаб, я їх одразу ж викину всіх звідси!

– Та ніхто нічого тобі тут не розламає і не розіб’є! А навіть якщо й так, нічого страшного від цього не станеться! І до речі, якщо будеш Надюху діставати, як ти це любила робити раніше, то питання щодо розміну квартири може піднятися дуже швидко! Тож навіть не думай свою злість зганяти ні на кому з них!

Галина Вікторівна не відповіла нічого синові. А Кирило розцінив її мовчання як покору.

Після цієї розмови він одягнувся і покинув будинок матері. Дорогою додому він знову набрав сестричку і порадував її гарними новинами. А ще сказав, що коли буде переїжджати, то нехай не соромиться і телефонує йому, він обов’язково їй допоможе.

Приїхавши додому, Кирило увійшов у свою квартиру, і назустріч йому вийшла дружина Марина.

– І де це ми так довго шляємося? – жартома сказала вона з посмішкою на обличчі. – Вечеря вже майже охолола!

– Вибач, малятко, я просто проблеми деякі вирішував!

– Що за проблеми, щось серйозне? – поцікавилася жінка.

– Ну ніби й так, і водночас не особливо! Головне, що вирішив! Я в мами був, профілактичну бесіду з нею проводив!

Почувши про матір чоловіка, Марина відразу ж змінилася в обличчі.

– Що в неї знову там сталося? Знову їй усі й усе винні? Знову грошей просила?

– Ні, просила, щоб ми Надюху з дітьми у квартиру твоїх батьків впустили, та не просто просила, а наполегливо вимагала! А коли дізналася, що ми самі туди скоро переберемося, то їй раптом знадобилося, щоб ми їх сюди, в цю квартиру, впустили пожити безоплатно!

– Мама твоя тут взагалі порожнє місце, ще чого не вистачало, розпоряджатися вона мені тут буде! А про квартиру моїх батьків нехай навіть і мріяти не сміє! Точно так само, як і про цю! Зовсім уже береги поплутала! – почала злитися Марина.

– Та ти заспокойся, я все вирішив, я ж тобі сказав! Я їй умову там поставив, що або ми розмінюємо її квартиру і її переселяємо в однушку, а Надьці з дітьми купуємо окрему квартиру, або вона просто затикає свій рот і мовчки пускає їх жити до себе!

– І якого висновку дійшли? – уже простішим голосом запитала дружина.

– До другого, звісно! Та й шкода, якщо чесно, квартиру батька продавати! Адже ми виросли там із Надькою! Тож сестричка скоро переїде назад до себе додому, і її перегони по орендованих хатах нарешті закінчаться!

– Таак, – протягнула Марина. – Мама в тебе, звісно, фрукт ще той! І що, вона сильно обурювалася? Чи одразу погодилася?

– А ти як думаєш? – запитав із посмішкою на обличчі Кирило.

– Я думаю, без тортур не обійшлося! – посміялася дружина.

– Правильно думаєш! З моєю мамою по-іншому жодне питання вирішити не виходить! Ти ж її знаєш! – усміхнувся Кирило.

– І так, до речі, яка б вона в мене шкідлива не була, але вечерею вона мене нагодувала! Так що, Марино, я не голодний!