На роботі у нас є чат. У ньому можна спілкуватися як особисто з колегами, так і створювати цілі конференції. Під час листування з колегами обговорювали рішення керівника, з яким були не згодні. Я, не соромлячись у виразах, відправила: “Валентин Юрійович – ідіот! Дідуган, якому давно пора на пенсію!” – і продовжила займатися своїми справами.
Коли через 5 хвилин глянула на екран – обімліла. Моє повідомлення виявилося зовсім в іншому вікні. Його отримав мій начальник. Уявіть, які картини проносилися в той момент в моїй голові.
Спочатку я хотіла написати щось в стилі: “Ой, це не вам!”, Але вчасно одумалася. На тремтячих ногах я попрямувала до кабінету начальника, смакуючи повний рознос, але його секретарка спасительно сказала, що він на обіді.
Скасувати повідомлення було вже не можна, зате можна стерти з архіву. Я видалила свою репліку та оповіщення на комп’ютері боса, поки він, нічого не підозрюючи, наминав солянку на бізнес-ланчі. Сподіваюся, ніхто не встиг помітити або сфотографувати мою помилку. Так близька до провалу я ще ніколи не була!
Я тепер все по три рази перевіряю ще, щоб не потрапити в подібну ситуацію.
