«Дружина приготувалася заздалегідь, приладналася, пеньюар накинула і така: Авдотья! Кличте пана, статеве непристойне здійснювати бажаю!
Побешкетували, значить, кави попили, пан папіроску викурив і все! Забирайтеся, бітте шон, до своїх покоїв до наступного запрошення, пані відпочивати хоче.
Пан зник – ясна річ, а дружинонька лежить – мух нігтями тисне або там клізму оздоровчу ставить. І сон у неї не тривожний, бо не хропе ніхто під боком. Та й пан щасливий – розмов важких вести не потрібно, відпочивай собі спокійно, козюлю об матрац витирай без обмеження, пускай вітри без сорому, і за хропіння, знову ж таки, ліктем в бік ніхто не тикає.
А потім все це припинилося. Квартирне питання, твоє-моє, ну самі розумієте. Не знаю, як для вас, а для мене величезний стрес спати з кимось. Для когось, у мене є велика підозра, теж.
Сплю я неспокійно. Мені то пити, то в туалет, то о п’ятій ранку лежачого поруч в бік бити, щоб негайно зі мною бесіду про стрічкових хробаків підтримав. Боронь боже, притуляться волосистістю своєю уві сні, або ноги свої противні на мене накладуть. Це взагалі обмеження прав людини – так тільки мені робити можна!
Ще мені, звичайно ж, можна спати в позі морської зірки та випихати партнера по спанню на край ліжка, аж до падіння його, партнера, на підлогу.
Ковдри страх як люблю. Скільки не покладуть – всі мої будуть. Я з них вночі несвідомо Вавилон будую. А те, що людина поруч від холоду помирає, це справа не моя. Знову ж, коли холодно, людям хропіти сил немає, сон мій турбувати.
Шуміти зі мною поруч не можна ніяк. Ворушитися теж небажано. Взагалі, звичайно, краще в інше місце спати піти. Але не виходить. Квартирне питання ж і малі площі.
Так і живу, мучуся. Ні, бувають винятки, звичайно. Але це рідкість велика. А про те, що вранці жінки далеко не красуні й всі на кошлатих їжаків схожі – про це навіть сенсу немає. Про це вже писали.».
