– А де твій благовірний? – запитала Надія, подруга Світлани, раптово зателефонувавши їй увечері в п’ятницю.

– У відрядженні, у якесь село викликали обладнання лагодити, – спокійно відповіла Світлана, продовжуючи нарізати салат для дочки.

– Точно? – вкрадливо запитала Надія. – А то я зараз на пляжі , і повз мене щойно пройшов підозріло схожий на твого Кольку чоловік із довгоногою красунею в обіймах.

– Так точно! Напевно, і справді, просто схожий.

– Ну дивись, моя справа попередити.

Світлана поклала слухавку і задумалася. Чи міг Микола її обманювати? У відрядження він їздив не те щоб часто, але це була частина його роботи, тож час від часу траплялося.

І якщо вже їхав, то, і справді, в якусь далечінь, де зв’язку толком і немає. Вона йому і не дзвонила вже, звикла, що, якщо зв’язок з’явиться, він сам зателефонує.

І все ж, міг він їй брехати? Чи Надьці там щось привиділося? А може, й просто заздрить чужому жіночому щастю, сама ж вона котрий рік одна. А жіноча дружба в таких ситуаціях відомо, як часом вивертається.

Микола взагалі-то не давав їй ніколи приводу ревнувати: з роботи завжди одразу додому, всі свята проводив із нею, парфумами від нього ніколи не пахло, підозрілих дзвінків не було. Тож, напевно, все ж таки Надьці просто здалося.

Світлана спробувала викинути ці думки з голови, але зовсім позбутися їх не виходило. А раптом усе ж таки Надії не привиділося, і чоловік Світлани, справді, зараз гріється на пляжах Таїланду з невідомою довгоногою красунею?

Тільки як це перевіриш? Не просити ж Надію вистежити цю парочку і сфотографувати. Де вона його там знайде? Якщо вони живуть не в одному готелі, то вдруге зустрітися не реально.

Залишалося тільки чекати повернення чоловіка і якось з’ясувати, де він насправді був. Далі Світлана вирішила діяти за ситуацією.

Щоб не накручувати себе зайвий раз, вона зосередилася на доньці: возила п’ятирічну Катрусю в зоопарк, за місто, в цирк.

А через тиждень повернувся Микола. Світлана сумно посміхалася: чоловік виглядав відпочившим і навіть засмаглим. Засмагу можна було б списати на роботу під відкритим небом. Ось тільки в цьому разі спина і руки засмагли б набагато сильніше, ніж на решті тіла. А в Миколи засмага була рівною, красивою.

Світлана вирішила спробувати розколоти чоловіка:

– Уявляєш, мені тиждень тому Надька дзвонила з Таїланду, розповіла, що бачила на пляжі чоловіка, точнісінько на тебе схожого, – Світлана звернула увагу, як Микола здригнувся на цій фразі.

– Ще намагалася мене запевнити, що це ти і є, смішно, правда? Я сказала їй, що ти у відрядженні був, а зовсім не на курорті.

– Не спілкувалася б ти з цією Надькою, вічно вона щось баламутить. Заздрить тобі й нашому щастю, от і намагається посварити. Від таких людей треба триматися подалі.

Реакція чоловіка здалася їй дивною, але сказати, що вона підтверджувала її підозри, все ж таки було не можна.

“А от якщо я директору зателефоную, він підтвердить, що ти був у відрядженні?” – думка була слушна, з директором відносини у чоловіка були не дуже, покривати його з чоловічої солідарності той не буде.

Але не при чоловікові ж дзвонити. Світлана вирішила зателефонувати вранці, коли обидва були на роботі.

– Доброго дня, Кириле Івановичу, це Світлана, дружина Миколи. Я хотіла вас попросити, щоб ви рідше відправляли його у відрядження. Я все розумію, але можна ж відправляти інших без родин, а то дочка батька майже не бачить.

– Вітаю, Світлано, та я б не сказав, що він так вже часто їздить у відрядження. Цього року ось лише раз, взимку. І до осені навряд чи потурбуємо. Влітку обладнання рідше ламається, це взимку умови екстремальні.

– Але як же, ось він тільки вчора повернувся, два тижні його не було.

– А так це він відпустку за власний рахунок узяв, казав, до матері в село поїде.

Світлана подякувала директору чоловіка за інформацію і поклала слухавку.

Ось так. Директору кажемо – до мами в село, дружині – що у відрядження, а сам у Таїланді з якоюсь довгоногою красунею. І, виходить, не вперше. Навесні ж ще на три дні їхав. Теж у відрядження.

Світлана сиділа в розгубленості, не знаючи, що їй робити.

Задзвонив телефон, знову Надія. Говорити не хотілося, але подякувати їй за інформацію варто було. Світлана взяла слухавку.

– Ну що, повернувся твій із відрядження? – єхидно запитала подруга.

– Надь, не треба, знаєш же, що це було не відрядження.

– Гаразд, вибач. Я думала, ти як Оля, будеш до останнього впиратися, що твій чоловік не такий, а ми всі брешемо із заздрощів. Хотіла тобі довести, що він тебе зраджує. Пів-відпустки в детектива грала.

– Ти його вистежила? – було чутно, що Світлана зацікавилася.

– Так, – з гордістю відповіла Надія. – Шикує твій Микола, хочу сказати. Чотиризірковий готель. Я собі тільки три змогла дозволити. Загалом, якщо тобі потрібні докази для розлучення, то в мене є фотки.

– Надю, ти диво. Скидай.

Дівиця на фото, і справді, була саме довгонога, дивитися на щось інше просто не виходило. На підборах вона була навіть трохи вищою за Миколу, а в того зріст був більше метра вісімдесяти. І, звісно, вона була доглянутою, красивою, відпочилою.

Світлана була змушена визнати, що сама вона до пасії чоловіка не дотягує. Де їй, із п’ятирічною дитиною на руках, яка працює з ранку до ночі, спочатку на роботі, потім удома, яка не бачила моря понад шість років…

Світлана підійшла до системного адміністратора і попросила його роздрукувати кілька фотографій. Доступу до принтера в неї не було, в організації з цим було суворо.

– Взагалі-то не належить особисті документи друкувати.

– Я знаю, Іване, тому до тебе і прийшла, – Світлана здогадувалася, що подобається хлопцеві і зараз була готова цим скористатися. – Мені дуже потрібні ці фотографії сьогодні, а після роботи я просто не встигну.

– А що за фотки?

Світлана зам’ялася, але вона від самого початку розуміла, що Іванові їх показати доведеться. Зніяковівши, вона простягнула йому телефон, на екрані якого була відкрита фотка, де її чоловік цілувався зі своєю подружкою.

– Це ж ваш чоловік! – вигукнув Іван куди голосніше, ніж варто було.

– Тихіше ти!

– Так, так, вибачте. Він вам…

– Ну, як бачиш. Хочу в пику йому ці фотки жбурнути.

– Розумію вас, звісно. Я роздрукую вам фотографії, тільки трохи пізніше, на обіді, добре? Принесу сам.

Увечері Світлана забрала Катюшку із садка і завезла її до своєї мами.

– Мені потрібно поговорити з Миколою, Каті не треба це чути.

– Зраджує? – чомусь одразу здогадалася мама.

Світлана важко зітхнула.

– Не рубала б ти з плеча. Каті потрібен батько.

– Там подивимося, але поговорити треба.

– Іди вже, все одно все по-своєму зробиш.

Світлана так і збиралася вчинити. Зібрала речі Миколи, виставила в передпокій, а зверху поклала роздруковані фотографії. Вони жили в її квартирі, батько з матір’ю купили, поки в них ще була така можливість.

Залишатися в одній квартирі зі зрадником Світлана не хотіла, от і натякала так на те, що йому краще піти. Сама ж вирушила пити свою улюблену каву в кафе навпроти.

Щойно вона сіла за дальній столик і зробила перший ковток, як зателефонував чоловік:

– Як це розуміти? Ти де?

– Ну, як бачиш, я з’ясувала, куди тебе відправили у відрядження, і яке обладнання потребувало налагодження.

– Де ти? Ну не можна ж так просто виставляти мене. Треба поговорити.

– Я в кафе навпроти, приходь. Але речі із собою прихопи, ночувати ти сьогодні будеш не з нами.

За п’ять хвилин Микола був у кафе, без валізи. Дуже самовпевнено. Утім, можливо, валізу він склав у машину?

Він сів перед Світланою за столик.

– Гаразд, я згоден, я вчинив огидно.Оступився, захотілося гарного життя: море, пальми,красива жінка…

Світлана усміхнулася:

– По-перше, я б теж усього цього хотіла, ну, крім жінки, мабуть. І Катюшка. Але для себе і своєї цаци, звісно, важливіше, ніж для доньки, так? По-друге, абсолютно точно не один раз, я знаю, що і весняне твоє відрядження було липою.

– Ну так, так, два рази, але на цьому все. Я такого собі більше ніколи не дозволю.

– Це вже, як завгодно. Але я тебе все одно не пробачу, тож іди, куди хочеш. Грошей у тебе, як ми знаємо, вистачає, жінка у тебе теж є, не пропадеш. На розлучення я днями подам.

– Та куди мені йти-то? Мені ж ніде жити. Я що, на вокзалі жити маю?

Світлана дістала телефон, відкрила фото і показала йому:

– А ось до неї йди. Ви ж так кохаєте одне одного.

Вона допила каву, встала і пішла до виходу. Микола побіг за нею:

– До неї не можна, у неї чоловік!

– Так вона ще й заміжня!

– Ну я її тому й вибрав, – раптом розговорився чоловік, – що до тебе з викриттям не прибіжить.

– Винахідливо. Але прорахувався, була б вона вільною, тобі було б де ночувати. А так… можеш до мами їхати.

– Жартуєш? Вона мене на поріг не пустить, якщо дізнається. Вона ж батька досі не пробачила.

– О, до речі, до батька звернися. Він якраз тебе зрозуміє. Загалом, мені все одно, куди ти підеш, але до себе я тебе не пущу, гидую. Ключі віддай, – він простягнув їй зв’язку. – Речі забрав?

Вона вже заходила в ліфт.

– Речі я в передпокої залишив, не вірив, що моя чиста, добра Свєта виставить мене на вулицю, – крикнув чоловік, який весь цей час ішов за нею.

– Даремно, виставлю в під’їзд, забереш, – Світлана натиснула кнопку потрібного поверху, двері ліфта зачинилися перед носом Миколи.

Наступного дня Іван був якось вже дуже уважний до неї. Світлана пошкодувала, що вчора так необдумано про все йому розповіла. Мабуть, він вирішив, що може розраховувати на її увагу. Їй було ніяково, як потенційного партнера вона хлопчину не розглядала. Але й приємною його увага теж була.

Микола постійно надзвонював Світлані, вмовляв пробачити. Ну або хоча б пустити у квартиру, поки він не знайде орендоване житло. Світлана була непохитна.

Через тиждень Світлана прийшла в садок за Катрусею, але вихователька їй сказала, що дівчинку вже забрав батько. Світлана злякалася. Їй і на думку не спадало заборонити вихователям віддавати доньку чоловікові.

Той ніколи не забирав її із садочка, закінчував працювати пізніше. А де їх тепер шукати?

За інерцією Світлана дійшла до свого будинку, думаючи, дзвонити чоловікові чи одразу в поліцію. І тут вона побачила Катрусю, яка весело скочувалася з гірки, просто в руки батька. Вона підійшла до них.

– Катю, покатайся поки що ще, мені з татом треба поговорити.- А тато сьогодні залишиться?

– Так! – випалив Микола.

– Ні! – одночасно з ним сказала Світлана. – Тато з нами не залишиться, у нього тепер новий дім, він погуляє з тобою і піде. Я йому буквально кілька слів скажу, і він повернеться до тебе.

– А я думав, ти при дочці мене прогнати не зможеш.

– Іноді доводиться приймати жорсткі рішення. Ще щось подібне викинеш – я переїду, зміню роботу і садок, будеш шукати мене по всьому місту.

– Я взагалі-то її батько.

– Хочеш спілкуватися – спілкуйся, я не проти. Але вимагаю, щоб ти мене попереджав заздалегідь про свої наміри.

Коли тиск через доньку не допоміг, Микола взявся за тещу. Він знав, що та завжди за збереження сім’ї. За будь-яку ціну.

Він клявся , що більше ніколи не зрадить її доньку, стане зразковим чоловіком, тільки б Світлана його пробачила.

Вислухавши тираду матері про те, що будь-яка людина заслуговує на другий шанс, Світлана їй теж пригрозила мораторієм на спілкування з онукою.Спеціально для сайту Stories

А щоб Миколі стало не до плетіння інтриг, зателефонувала-таки його матері. Та свого часу дуже болісно пережила зраду чоловіка, і синові такої поведінки не пробачила. Тепер не Микола виносив мозок Світлані, а його мати – йому.

Але розлучення все одно проходило важко. У суді Микола розігрував ідеального чоловіка і батька і постійно просив ще час на примирення.

Зате за час розлучення Світлана здружилася зі своїм адвокатом, який виявився чоловіком вельми приємним, та й вона сама йому дуже сподобалася. Світлана не знала, що вийде з цих нових стосунків, але раділа тому, що її життя триває.