Часом люди у похилому віці обертаються у своє минуле і починають жаліти про прожиті якось не так роки. Починають картати себе, що все могло бути значно краще, якби не ряд якихось причин. Що витратили час на якісь непотрібні речі.
А потім розуміючи власні помилки, намагаються вберегти від них своїх дітей чи внуків. Але не я. Я на останок вирішила пожити для себе!
Хоч мені вже за 70, але Бог дав таке здоровʼя, що я досі можу вести вільне життя, я ні від кого не залежу фізично, фінансово і морально. І мені аж ніяк не соромно так зараз жити.
А що? Я багато років присвятила іншим людям. Спочатку чоловіку, потім — дітям. Зараз час жити для себе.
А ще я намагаюсь відсудити у дітей свою квартиру і тимчасово припинити спілкування з ними.
Ви спитаєте: “Чому? Що сталося?”. А я відповім, що вони давно поклали на мене хрест.
У своїх головах вони нічого крім: “Та вона стара і скоро її не стане” не мають. До прикладу, мій син поселив у мене внука разом з невісткою. Дозволу в мене не питали, чи може думають, що я вже несповна розуму…
– Потерпите її трохи та й все! – сказав на прощання син, грюкаючи дверима.
У ту ж мить мене ніби пробудили від міцного сну. Я зрозуміла, що я ще є, що можу приймати рішення і жити як хочу!
Тому родина була в шоці, коли я виставила внука з нареченою з квартири та поміняла замки. Тепер син вимагає свою долю з моєї квартири. Навіть подав до суду, щоб отримати гроші й дати їх на життя внуку.
Добре, що свого часу мій чоловік про все подбав і квартира поки що повністю моя.
Звичайно я заповім її дітям, але не зараз! Хочу бути вільною, відчути свободу від такого їдкого ставлення рідних. Не хочу бути залежною від родичів чи звітувати про свої наміри! Я нікому нічого не зобовʼязана!
