– Зайчику, ти мені гроші перекинеш? У мене сьогодні нігтики і вії? – Марина, зробивши лялькове личко, ніжно обвила руками шию чоловіка. Вона точно знала, проти такого прохання Матвій просто не зможе встояти.

– Люба, ти ж днями просила на це гроші, але змін у зовнішності я не помітив. Скажи чесно: на що ти їх витратиш?

– Ой, мій котик почав помічати, коли я в салон ходжу! Не минуло й півроку! – Тон голосу вмить став жорстким і їдким.

– Я завжди помічав. То на що гроші потрібні?

– Сукню хочу собі купити і туфельки.

– А попрацювати ти не хочеш?Марино, ми вже півтора року одружені, ти рік тому отримала диплом. Чи не час хоча б спробувати знайти роботу? Я втомився тягнути сім’ю один. Твої постійно зростаючі апетити просто не вміщаються в наш скромний бюджет!

– Взагалі-то, ти обіцяв, що створиш мені комфортні умови для життя! Ти знав, з якою дівчиною одружуєшся! Якщо не тягнеш мій рівень, навіщо було взагалі підходити і знайомитися? Такі дівчата, як я – не для невдах!

– Справді? Такі, це які? Ліниві, негосподарські, обмежено мислячі? Ти нічим, крім своєї зовнішності і ганчірок, не цікавишся. Робота нижче твого достоїнства, а тепер з’ясовується, що і я не твого рівня. Може, час нам із тобою розбігтися, а тобі пошукати гідну пару?!

Марина надулася, але буквально за кілька секунд знову обвила шию чоловіка руками, проворкувавши:

– Котику, ну давай не будемо сваритися! Я знайду роботу, скоро. А поки залиш грошенят. Я вчора таку білизну пригледіла, ввечері тобі покажу! – Дівчина знала, на які важелі тиснути, щоб чоловік здався.

Матвій зітхнув, але не став сперечатися. У чомусь дружина мала рацію. Вона була найкрасивішою дівчиною з усіх, кого він знав. Щоб домогтися її прихильності, йому довелося неабияк попітніти. Нерозумно було очікувати, що така лялечка кинеться шукати роботу, щойно отримає диплом.

Однак дружина дійсно зайнялася пошуками і незабаром потішила чоловіка чудовою новиною – її взяли в солідну компанію. Щоправда, графік передбачався ненормований, з можливістю затриматися на роботі допізна, а то й махнути у відрядження.
Відтоді ті деякі домашні справи, які зрідка робила Марина, повністю лягли на плечі Матвія.

Дружина могла прийти за північ і проспати до обіду. Потім вставала, збиралася і їхала на роботу. У чому вона полягала і який був розмір зарплати, Матвій не смів питати – дружина одразу ж починала кричати, що і так зробила для нього занадто багато. На сімейному бюджеті її працевлаштування ніяк не позначилося, але витрачати дружина стала значно менше.

Однак незабаром Марина придумала, куди витратити зекономлені гроші, оскільки вирішила придбати автомобіль. Матвій планував цю покупку, але значно пізніше, щоб не влізати в кредити і вибрати модель по кишені.

– Зайчику, я не можу постійно їздити на таксі.Мені потрібна свобода пересування. Ти ж сам хотів, щоб я працювала, а тепер не хочеш допомагати мені? Може, мені звільнитися і знову сидіти вдома?

– Ні, я постараюся щось придумати. – Матвій знав, що кредиту не уникнути, але й подумати не міг, наскільки величезним він виявиться.

Марина категорично відмовлялася дивитися на бюджетні варіанти, вибравши модель, на яку чоловікові ледь схвалили кредит.

Тепер Матвій практично перестав з’являтися вдома. Він брав усі підробітки, які міг, знайшов другу роботу, але всіх його грошей ледь вистачало на покриття кредиту. Про те, щоб дружина вкладалася в погашення боргу, вона не хотіла й чути.

– Ну, знаєш, це вже нахабство! Мої гроші – це тільки мої гроші. А ось твої – це наш сімейний бюджет! Ти – чоловік, ти зобов’язаний мене утримувати. Я і так втомлююся на роботі, мені потрібно відновлювати ресурс. А масаж і салон краси мого рівня просто не можуть коштувати дешево.

Невдовзі Матвій зрозумів, що йому байдуже – де і ким працює дружина, як вона проводить свій час. Він втомлювався так, що додому приходив лише для того, щоб упасти на ліжко і забутися сном.

Минуло кілька тижнів. Матвій розумів, що за такого режиму, його не вистачить надовго. Він практично не бував удома, навряд чи міг згадати, коли бачив дружину, а про подружні стосунки і зовсім не мріяв. Марина ж віддалилася настільки, що не вважала за потрібне навіть відповідати на дзвінки чоловіка.

Одного разу він просто заснув на роботі, і начальник наполіг на тому, щоб хлопець вирушив додому і виспався. Матвій хотів зателефонувати дружині і запропонувати провести час разом, але як завжди, не зміг додзвонитися до неї.

Увійшовши у квартиру, він виявив, що дружина була вдома і з кимось жваво розмовляла телефоном. Мабуть, вона була так захоплена бесідою, що не помітила, як грюкнули вхідні двері.

– Коханий, я теж страшенно скучила! Чекаю не дочекаюся, коли ми знову побачимося! Чоловік? Боже мій, тобі ще хочеться питати про цього барана? Він і раніше нічого не помічав. А зараз і зовсім на роботі прописався. Я ж у тебе розумненька дівчинка! Послухалася твоєї поради і повісила на нього кредит. Тепер він за всього бажання нічого не запідозрить. Йому просто ніколи! – Марина залилася дзвінким сміхом, а Матвій відчув, що в нього від злості стискаються кулаки.

Щоб не накоїти нічого, за що потім довелося б шкодувати, Матвій вирішив пройтися.

Виходячи, він помітив на столику біля дверей ключі від автомобіля дружини. Раптово в голову прийшла чудова ідея. Схопивши ключі, він вийшов, не зачинивши дверей.

Через кілька годин він повернувся додому з великим букетом жовтих тюльпанів.

– Люба, привіт! У мене просто приголомшлива новина! Настільки приголомшлива, що я не зміг не відзначити її подарунком для тебе. – Матвій увійшов до квартири в ту хвилину, коли дружина, вже повністю зібрана, готувалася піти.

– Давай швидше, я спізнююся. Що це за віник? Жовті тюльпани? Фу… Це ж погана прикмета! І взагалі, ти ж казав, що в тебе грошей немає ні на що! – Роздратовано зауважила Марина.

– Цей віник – мій прощальний подарунок тобі. Ти не поспішай, коханий на тебе і так дочекається. Адже це до нього ти постійно моталася, прикриваючись “роботою”, а щоб зручніше було мені роги наставляти, навіть змусила мене авто тобі купити. А я-то, баран, вірив усьому і радів, яка в мене дружина молодець!

Здавалося, Марина навіть не здивувалася обізнаності чоловіка.

– І що? Ну, дізнався ти все, молодець! Все одно я від тебе хотіла йти. Де мої ключі, я ж казала, що спізнююся!

– Їх немає. І авто більше немає. Я його повернув у салон. Мені така іграшка ні до чого, а тобі і твій новий мачо купить машину, якщо добре постараєшся! Завтра я подам на розлучення, і всі твої речі полетять за двері.

Тож раджу сьогодні затриматися і звільнити від них мою квартиру. – Матвій говорив жорстко, оскільки від образи насилу контролював себе.

– Ти не посмієш! Я не дам тобі розлучення! Найму адвоката, який тебе обдере як липку! – Марина шипіла, немов розтривожена кобра. Вона не збиралася розлучатися, адже її коханий був одружений! І зовсім не збирався кидати сім’ю заради швидкоплинного захоплення Мариною.

– Розлучення мені і без твоєї згоди дадуть. Дітей у нас немає, як і майна, бо з твоєї милості ми ні на що не накопичили за час шлюбу.

– Мені належить половина квартири! Тож, цілком можливо, що речі пакувати доведеться тобі!

– Мені? Люба, та ти не в курсі, схоже, що у нас дошлюбне майно подружжя не ділиться. А квартиру цю мені батьки подарували до весілля. Так що, у тебе півгодини, а потім твої брендові шмотки прикрасять сміттєвий бак!

Зрозумівши, що чоловік не жартує, Марина кинулася збирати речі. За півгодини вона вже сиділа в таксі.

Шлюборозлучний процес пройшов так, як і очікував Матвій. Дружина, як могла, гальмувала його, але зрештою подружжя розвели.

Відновлення після важкого розлучення було для чоловіка довгим і складним. Не один місяць знадобився йому для того, щоб навчитися вірити дівчатам і знайти, нарешті, гідну.

А Марина не знайшовши собі багатого і вільного мільйонера, вийшла заміж за слюсаря. Але той, як виявилося, був буйним і, одного разу, запідозривши Марину в зраді, добряче приклав руку…

Довелося їй забиратися геть і повертатися туди, звідки прийшла. До мами. У глушину, звідки так відчайдушно тікала до столиці заради світлого майбутнього.

“Але ж у мене могла бути зараз нормальна квартира, чоловік і шикарна машинка”, – сидячи в поїзді, думала Марина. Матвій тепер здавався їй ідеалом, але, як то кажуть, святе місце… порожнім не буває.