Іра лише рік тому відчула себе людиною. До цього майже три роки їй доводилося буквально виживати.

Ірина залишилася одна з двома маленькими дітьми – старшій дочці на момент розлучення з чоловіком виповнилося чотири роки, а молодшому синові – рік.

Причиною розірвання шлюбу стала зрада. Микола якось повідомив дружині, що покохав іншу:

– Знаєш, Іро, ось ви абсолютно різні! – Міркував чоловік, збираючи свої речі. – Олена, вона, як хмара, повітряна, легка на підйом, ніколи не ниє, у всьому мене підтримує.

– Не те, що ти – переповзаєш із декрету в декрет, завісилася пелюшками та підгузками, навіть поговорити з тобою нема про що.

Я вже про зовнішній вигляд мовчу – ти себе так запустила, без сліз і не поглянеш.
Іра, не вірячи у те, що відбувається, ходила за чоловіком слідом і питала:

– Коль, ну а як мені без тебе? Як я з дітьми сама залишусь? А хто іпотеку платити буде, ми ж на допомогу просто не виживемо.

– Та куди ви подінетесь? – меланхолійно відповів Микола. – Виживите, багато жінок після розлучення самі тягнуть дітей, і нічого, справляються.

Звичайно, я тебе на шию посадив, привчив до хорошого, ось тобі й не хочеться за своїх дітей брати відповідальність.

Ти, Іро, давай, бери себе в руки – на мене можеш не розраховувати, я тобі більше не помічник.

– Колю, а діти? Ти про них подумав? Невже в тебе до них співчуття немає?

– Виростуть, мене зрозуміють. – Впевнено заявив Микола. – Та й не зобов’язаний я тебе продовжувати на своїй шиї тягнути.

– У мене нове життя, Іро, з новою жінкою. Вона тепер усі привілеї отримуватиме, я і так тобі все залишаю – і квартиру, і машину – користуйся на здоров’я.

Ірину прорвало:

– Квартиру? Вбиту двокімнатну в аварійному будинку? Скільки часу я тебе вмовляла, благала взяти нормальне житло?

– Але ні, ти ж заощадити вирішив – іпотеку, чи бачите, тобі десять років платити не посміхалося? Взяв якусь халупу за безцінь – а коли будинок розвалиться? Куди ми підемо?

– Та я тебе жалів! На тебе ж оформлена іпотека, ти хіба б змогла платити за відремонтовану повністю двокімнатну? А за цю платіж цілком потягнеш. П’ять тисяч лише на місяць.

А щодо стану будинку, то тобі молитися треба, щоб розвалився – тоді нову квартиру отримаєш!

Загалом, не смикай мене дарма, дітям допомагати почну, коли фінансова ситуація стабілізується. У нас з Оленкою ще стільки витрат.

Іра в перші два дні, як чоловік пішов, мало не збожеволіла – якби не діти, то жінка точно б наробила дурниць.

Дізнавшись про те, що сталося, її приїхали підтримати подруги. І Христя, і Марина відразу ж запропонували свою допомогу:

– Давай, припини мокроту розводити, та бери себе в руки! Іра, ще жодна жінка з дітьми не пропала.

Та на біса тобі потрібен цей павич?! Толку з нього ніякого – з дітьми не допомагав, заробляв мізер, зате зарозумілість олігарха мав! – говорила заплаканій Ірині Христина.

– Не хвилюйся! – підтримувала Марина. – Із дітьми допоможемо – ми обидві у декреті. І Антошку, і Анюту забиратимемо до себе, доглянемо, як за рідними, ти ж знаєш.

Тобі Іро, напевно, треба виходити на роботу – сподіватися більше нема на кого. Ти свекрусі дзвонила?

– Дзвонила. – Опустила голову Іра. – Багато про себе нового вислухала … Загалом, у всьому я винна залишилася.

– Мало, бачите, її коханому Миколі уваги приділяла, на дітей весь свій вільний час витрачала, а треба було за ним бігати.

Звідти теж ніякої допомоги чекати не доведеться. Мама, щоправда, сказала, що у біді нас не залишить – грошима допомагати обіцяла. Вона сиділа б з онуками, та не може, вона ж працює.

– Ну, це чудово, це вже добре! – зраділа Христина. – Ми з Маринкою теж завжди будемо напохваті! Нічого, впораємося, ще лікті кусатиме твій Колька!

Іра, щоб у дітей все було, хапалася за будь-яку роботу. Мати Іри, Світлана Анатоліївна, чотири рази на тиждень приїжджала з ночівлею, щоб дати можливість доньці заробити.

Вдень з малюками по черзі сиділи подруги, доки Іра бігала містом і шукала роботу. Через два місяці після розлучення. вона влаштувалася за фахом помічником кухаря до ресторану європейської кухні.

Іра дуже втомлювалася, але роботою була задоволена – платили добре, а кухар, дізнавшись про її тяжке становище, дозволяв брати додому продукти, у яких за кілька днів має закінчитися термін придатності. Діти були ситі – це для Іри було найголовнішим.

Іпотеку вона виплачувала сама. Грошей, загалом, вистачало. Одне Іру доводила до несамовитості – Микола категорично відмовлявся допомагати фінансово дітям.

Ірина багато разів дзвонила колишньому чоловікові, й просила у того грошей.

– Поки що нічого тобі дати не можу, – казав Микола. – Сам на мілині, ми з Оленкою зовсім недавно з відпустки повернулися, гроші на неї довелося позичати. Як будуть, то я відправлю.

– Іро, зараз грошей немає. У Оленки машина зламалася, я в ремонт автомобіля величезну суму вбухав. Давай якось іншим разом?

– Іро, ну чого ти до мене прив’язуєшся постійно? Я ж сказав – немає грошей, нам треба з Оленкою про своє житло думати, в іпотеку лізти, мабуть, доведеться. Виховуй дітей сама – що ти на мене свої обов’язки перекладаєш?

Іра зрештою плюнула на колишнього чоловіка – йому ще віділлються її сльози, а діти, коли підростуть, самі вирішать, як їм ставитись до такого батька.

Іра зробила у квартирі гарний ремонт. Нехай двокімнатна була і в аварійному будинку, але діти мають жити в добрих умов. На ремонт довелося відкладати практично рік, але витрачені гроші жінка не шкодувала.

Особисте життя через півтора року теж почало налагоджуватися. Іра, яка на той момент отримала нову посаду за старанність, стала більше заробляти, й тепер могла собі дозволити найняти няню, щоб приділити час собі.

Микола за весь час дітей відвідав лише одного разу. І то миттю – він заїхав за рештою речей, привіз дітям кульок дешевих карамельок, пограв зі старшою хвилин п’ятнадцять, і відбув додому. Маленький Антошка батька зовсім не пам’ятав, та й Даша якось швидко тата забула.

Лише через три роки після розлучення Микола зненацька з’явився. Він зателефонував колишній дружині, та запропонував зустрітися.

– Навіщо? – Здивувалася Іра. – Хіба нам є про що з тобою розмовляти?

– Так, я хотів би тобі щось сказати. Давай зустрінемося? Я можу приїхати, дітей заразом навідаю, подарунки привезу?

– Не треба, – одразу відмовилася Іра. – Нема чого тобі тут робити. Якщо є що сказати, то кажи зараз телефоном. У мене, Колю, немає часу на зайві розмови.

– Ні, Іро, так не піде! – рішуче заявив Микола. – Я таки приїду сьогодні. Годині о восьмій, будь, будь ласка, вдома.

На вечір в Іри були плани. Але про них колишньому чоловікові жінка повідомляти не збиралася. Микола приїхав до призначеного часу, й уткнувся у зачинені двері. Він постукав, йому ніхто не відчиняв.

Чоловік тут же почав телефонувати колишній дружині:

– Ну, що таке?! – почав пред’являти претензії Микола, коли та нарешті взяла слухавку. – Ми про що з тобою домовлялися? Іра, ти де вештаєшся?!

– Тон зміни! – суворо відповіла колишня. – Я тобі сказала, що часу в мене на зустрічі з тобою нема. І ще – я не зобов’язана перед тобою звітувати! Куди хочу, туди й ходжу, а тебе вже це не обходить!

Миколі довелося побігати за колишньою дружиною, перш ніж вона погодилася показати йому дітей.
Увійшовши до квартири, чоловік здивувався:

– Як тут все змінилося? Ремонт новий. Ірино, ти мене приємно здивувала. Все-таки я в тобі не помилився, ти справді сильна жінка.

– Я, Колю, підлабузників не люблю. І похвали твоєї не потребую – діти в дитячій, проходь. Не знаю, правда, впізнають вони тебе, чи ні.

– Стривай, Іро. Мені з тобою треба спершу поговорити. Розумієш, я нещодавно зрозумів, що припустився великої помилки, коли подав на розлучення.

Всі ці три роки я любив лише тебе. Олена була просто захопленням. У нас з тобою діти, і я вважаю, що їм потрібний батько. Особливо Антошці, він же хлопчик. Я хочу повернутися до вас!

Звідкись з-під поли піджака Микола дістав зів’ялу троянду і з усмішкою простягнув колишній дружині.

Іра кілька хвилин розглядала несподіваний подарунок, а потім розреготалася:

– Що, виштовхала тебе твоя пасія, так? А що сталося, Колю? Дай здогадаюся – все, що можна, вона з тебе вичавила і тепер викинула?

– Знаєш, мені тебе чомусь і не шкода. Я зараз нічого, крім огиди, до тебе не відчуваю. Повернутись? Та навіщо ти мені потрібен?

– Я дякую Богові за те, що не дав мені залишитися залежною від чоловіка домогосподаркою. Я б нічого сама не досягла.

– Я на тебе не ображаюся! – насильно впхнув квітку в руки колишньої дружини Микола. – Напевно, я на такі слова заслуговую.

– Іра, я зробив помилку і щиро каюсь. Ну, невже тобі не шкода наших дітей? Вони ж страждають!

Іра виштовхала колишнього чоловіка за поріг. Микола намагався повернутися до квартири, але жінка дивом примудрилася зачинити перед його носом двері.

– Не приходь сюди більше! Я тебе не прийму! Іди туди, Колю, де мешкав – ні мені, ні дітям ти не потрібен!

Поневірятися по орендованих квартирах Миколі набридло. Оленка виставила його зі своєї житлоплощі ще місяць тому, а чоловік не втрачав надії на возз’єднання з сім’єю.

Он Іра як погарнішала, гроші стала пристойні заробляти, у квартирі меблі нові, ремонт свіжий – чим не життя?

Коля приєднав і важку артилерію – свекруху, у якої серце розривалася від переживань за коханого синочка. Вона почала обривати телефон колишньої невістки, вимагаючи негайно впустити Колю додому:

– Іра, ти робиш велику дурість! – наставляла свекруха. – Коля покаявся, він для тебе тепер стане ідеальним чоловіком. Ну, пошкодуй дітей, ти їх батька позбавляєш!

Ірині довелося підключити свого залицяльника. Той серйозно поговорив із Миколою, та пояснив, що Іра до нього більше ніколи не повернеться.

Коля образився, і всім спільним з Ірою знайомим став скаржитися на корисливу колишню – виявляється, він їй при розлученні і квартиру, і машину, і всі заощадження залишив, а вона за рахунок них і встала на ноги, і забула свого благодійника.

Іра у нових відносинах щаслива, про колишнього чоловіка вона нічого й чути не хоче. Микола, коли збагнув, що нічого йому не світить, знову зник із радарів – дітям він не допомагає.

Та вони й не потребують його допомоги, бо в них все гаразд! Краще рости без батька, ніж з таким пройдисвітом! Ви з Іриною згодні?