Рома, може, досить? – Галина принесла в спальню купу постільної білизни.

– Рома, може, досить? – Галина принесла в спальню купу  постільної білизни.

– Що досить?

Постіль

– Досить запрошувати до нас всіх підряд! Я втомилася бути прачкою, прасувальницею і покоївкою! – вигукнула Галя, кинувши під ноги чоловікові колись білосніжну  білизну.

Тепер на ній були темні плями. Мабуть, «квартиранти» не надто стежили за гігієною.

А може, просто білизна не витримала такої кількості гостей. Як і Галина. Вона теж не витримувала.

Жінка втомилася. Ні, не просто втомилася – вона дійшла до точки кипіння. Їхня квартира перестала бути затишним сімейним гніздечком і перетворилася на безкоштовний готель для друзів чоловіка.

Cпідня білизна

Роман був людиною доброю, але надто гостинною – причому за рахунок дружини. З його легкої руки у них вічно хтось ночував, комусь потрібно було пожити «на певний час», хтось просто залишався після застілля…

…Коли Галя і Рома тільки почали зустрічатися, молодій жінці подобалося, що її коханий дуже м’яка і добра людина.

Він приніс додому хворого голуба, потім підібрав драного кота, якого вони разом відмили, і він залишився у них жити. Голуба теж виходили і випустили на волю.

Але одна справа допомагати тваринам, а інша — тим, хто сам може собі допомогти.

Наприклад, друзі і колеги Романа, які користувалися безвідмовністю чоловіка протягом двох років шлюбу з Галиною.

Може, і раніше — Галя не знала. Але тепер, коли вона стала господинею в його квартирі, все це добряче набридло їй.

Вона намагалася поговорити з чоловіком.

— Рома, ти розумієш, що я втомилася? — говорила Галя, вкотре збираючи білизну з дивана після «тимчасових» гостей.

Cпідня білизна

— Та годі тобі, Галинко, — відмахувався він. — Це ж мої друзі, не чужі люди! Адже вони в біді!

– А я не в біді, на твою думку? У мене тут безлад, готування і ніякого усамітнення!

– Ну це ж тимчасово, – посміхався він. – Все налагодиться.

Але нічого не налагоджувалося… Одного разу Галя прийшла додому і виявила у ванні незнайомого чоловіка, який весело наспівував пісеньку.

– Ви хто?! – з жахом запитала вона, затягуючи шторку, щоб забути те, що побачила.

Чоловік завмер з мильною піною на голові.

– Я Костя… Ромка сказав, що можна у вас переночувати. Ти Галя, так?

Галина повільно закрила очі і зробила глибокий вдих, щоб не закричати, але це не допомогло.

– Рома! – процідила вона, швидким кроком перетинаючи передпокій.

– Чоловік не почув, він грав у комп’ютерну гру в навушниках.

– Роман! – Галя висмикнула шнур. – Що, в біса, відбувається?

– Ти про що?

– Про чоловіка в нашій ванній!

– А… Костя… Він проїздом. Попросив у нас переночувати. У нього рейс з довгою пересадкою. Завтра вранці поїде. Ти нам на вечерю приготуєш свої фірмові тефтелі?

Галина роздула ніздрі, як озвірілий бик, і, не відповівши, пішла в спальню. Ніяких тефтелей вона не посмажила.

Довелося гостинному господареві купити піцу, щоб друг не подумав про них погано. Костя поїхав вранці, пообіцявши заглянути ще.

– Галя, ну не дуйся. Я не міг відмовити. Готелі дорогі.

– Якщо я ще раз побачу в нашій ванній стороннього, то в готель поїдеш ти! – буркнула Галя.

Вона розуміла, що квартира належить чоловікові, але її виводив з себе цей нескінченний прохідний двір.

На деякий час гості припинилися. Галина вже хотіла зрадіти і зітхнути з полегшенням, якби не випадок напередодні її від’їзду до батьків.

Вирішивши лягти спати раніше, вона прокинулася вночі від дивного гупання. Чоловік мирно спав, і вона вирішила, що їй здалося.

Щоб заспокоїтися, вона пішла на кухню попити води. На підлозі в коридорі, накрившись її улюбленим пледом, спав черговий «бідолаха». Далекий родич Романа, який жив у сусідньому місті.

– Семене Петровичу, що ви тут робите?! І як ви увійшли?!

– Галино, ти не могла б не шуміти? – пробурмотів він, повернувшись на інший бік. – У мене завтра важлива співбесіда…

Це була межа. Повернувшись до спальні, Галя різко стягнула з чоловіка ковдру і увімкнула світло, вимагаючи пояснень.

– Що? – не зрозумів Рома.

– Семен Петрович. Чому він спить на підлозі і як він потрапив до нас у квартиру вночі? Або ти його десь ховав, поки я збирала речі в поїздку? – злобно процідила Галя.

– Хм… Він мав приїхати завтра, – винувато пробурмотів чоловік. – Щоб ти не дізналася. Спить на підлозі він тому, що спина хвора, на м’якому йому не можна.

Він дуже просився переночувати. Йому пропонують тут на роботу влаштуватися…

– І жити він буде у нас?!

– Ні… Хіба що тиждень-другий… Але ти ж все одно поїдеш! Тобі він не завадить.

– Добре. Я поїду. Подивимося, як ти впораєшся без прислуги в моїй особі! – пирхнула Галя.

Вранці вона встала раніше за гостя і, переступивши через нього, пішла. Ніяких тобі сніданків, ніяких люб’язностей і заготовок для вечерь на тиждень вперед. Галі набридло бути ввічливою господинею.

Коли вона повернулася через кілька днів, то побачила розруху, залишки їжі, гори немитого посуду і купу брудної  білизни, ніби в їхній квартирі ночував не тільки Семен Петрович.

Cпідня білизна

– Рома… – Галина постукала пальцем по столу, привертаючи увагу чоловіка, який грав в ігри. – Я повернулася. А дім не схожий на дім.

– Ой, а я не встиг прибрати. Ну нічого, зараз разом приберемо…

– Як тобі без мене жилося? – пропустивши слова чоловіка повз вуха, запитала Галя.

– Ну, звичайно, було складно, але ми впоралися! Добре, що є доставка їжі. До речі, Семена Петровича прийняли на роботу, – гордо оголосив він.

Галя глибоко вдихнула. Розмови не допомагали. Треба було діяти інакше.

Спочатку дружина кинула до ніг Роми брудну  білизну, залишену квартирантом, потім зібрала в купу сміття і висипала на його комп’ютер.

Тераси, газони й сади

– Галя, та що ти робиш?! Кажу ж, зараз все приберемо!

– Прибереш. Ти. Сам. Без мене! Щоб через 2 години тут все блищало! – вимовила вона, виходячи з квартири.

Сидячи в кафе з подругою і лаючи Рому всіма відомими словами, вона придумала план. Точніше, подруга підказала рішення проблеми.

– А якщо і це не допоможе, то моя порада: йди від нього. Якщо він не зреагує на таке, то це буде сигнал, що для нього на першому місці будуть друзі, а не ти.

Послухавши подругу, Галина зателефонувала Андрію – єдиному приятелю чоловіка, який ніколи не залишався у них на ніч і взагалі був людиною, як їй здавалося, розумною.

– Андрію, приїжджай до нас в гості. Посидимо, чаю вип’ємо. Хочу Ромі сюрприз зробити, збираю його друзів.

– А коли? Я працюю. Тільки у вихідні можу…

– У вихідні і приходь.

Андрій приїхав рівно в той момент, коли Рома пішов у магазин, що було на руку Галі.

– Слухай, у мене до тебе велике прохання… – Галя зробила хитре обличчя.

– Кажи.

– Мені треба Рому перевиховати. Наш шлюб на волосині, чоловік мене дістав своєю безвідмовністю.

– А я чим можу допомогти?

– Підіграй. – Галя пояснила суть.

– Хочеш змусити його ревнувати? – перепитав Андрій посміхаючись. – Ну, чому б і ні! Давай влаштуємо виставу.

Коли Рома прийшов додому, Галя і Андрій мило базікали на  дивані у вітальні.

– О, друже! Давно не бачилися! – спочатку Рома зрадів.

– Ми з Галею зустрілися, і вона на чай покликала. – Андрій подивився на Галю з якимось особливим теплом.

– Ну давайте, я б заодно і поїв.

– Так? Рома, а ми з Андрієм вже поїли. Ти без нас сам якось.

Рома здивовано подивився на дружину. Вона була якоюсь не такою, як зазвичай. Йому здалося, що вона рада гостю.

Галя сиділа в красивій сукні, з макіяжем і посміхалася так, ніби виграла в лотерею мільйон.

– Значить, ви з дівчиною розлучилися, так? – вона продовжила спілкування з Андрієм, ігноруючи чоловіка.

– Так. Вона зовсім не вміла мене слухати. Я хотів, приходячи додому, бути в затишку і тиші. А вона подруг приведе і сидить з ними, бла-бла-бла! До ранку!

– Ой, як мені це знайомо. Рома теж постійно приводить когось. Я так втомилася…

– Приходь до мене, якщо захочеш тиші, поки у вас вдома друзі або родичі Роми, – хмикнув Андрій, а Роман, почувши це, здригнувся.

– Так, друзі мої, ходімо зі мною. Дружино, ти чоловіка годувати будеш, чи як?!

– А що, чоловік сам не впорається?

– Ні. – Рома сів у крісло навпроти. – Ну…друже. Чого прийшов?

Дивани та крісла

– Як чого? Давно не бачилися. Галя сказала, що шукає компанію, щоб сходити в театр на оперу… а потім на балет, поки у вас живе якийсь Семен. Їй вдома неприємно перебувати, ось і шукає, куди втекти.

– Я сам з нею піду! Я ж сказав! Не треба від мене тікати!

– Ти сказав, що це дуже нудно, та й Семена треба з почестями прийняти, поки він квартиру шукає в нашому місті, – Галина ледве втрималася, щоб не розсміятися.

Рома попався на гачок, навіть не довелося надто старатися.

– Я потерплю. Заради тебе. А про Семена Петровича ще все неясно.

Атмосфера в кімнаті розжарилася.

– Ну добре, я, мабуть, піду. – сказав Андрій. Побачимося завтра.

– А що буде завтра? – не зрозумів Роман.

– Завтра я принесу Галочці аерогриль. Залишився від колишньої. Я сам ним користуватися не вмію, а ти купувати дружині таке не хочеш.

– Я просто не встиг. Все придивлявся, прицінювався.

– Зрозуміло. Ну нічого, тепер уже й не треба, – якось надто багатозначно сказав Андрій і подивився на Галину закоханими очима. – Але якщо ти проти, Рома, ми можемо з Галиною перетнутися на нейтральній території. У мене, наприклад. Так, Галя?

– Ні вже. Привозь свій гриль сюди, – відкашлявся Роман.

Коли Андрій пішов, Рома накинувся на дружину.

– Що це було?!

– Де?

– Тут! Чому ти з ним фліртувала?

– Що? Я просто підтримала розмову.

Роман раптом щось згадав і пішов на балкон, де довго спілкувався з кимось по телефону.

З уривків фраз Галя зрозуміла, що він скасував домовленість із Семеном Петровичем.

– Ти якось у інших родичів поживи, у нас не вийде, – сказав чоловік і скинув дзвінок.

Галя радісно потирала руки. Але успіх треба було закріпити. І наступного вечора Андрій прийшов з грилем, квітами, цукерками і… з сумкою.

– Я не зрозумів? Що це? – здивувався Рома.

– Галя сказала, що у вас можна переночувати, поки у мене вдома невеликий ремонт.

Я вирішив після колишньої все переробити, щоб нову, кращу жінку привести в свої хороми, – радісно заявив Андрій, дивлячись на Галю.

– Проходь, Андрійку! Я зараз тефтелей насмажу!

– Ні. У нас з цього дня прохідний двір скасовується! Галя, а ти чого це з ним так сюсюкаєш?!

– А чому тебе це хвилює? – здивовано запитала Галя. – Андрій – наш гість. Хіба ти не говорив, що будинок – для друзів? Що треба допомагати?

– Я передумав! – гримнув Рома, віддаючи квіти назад другові. – Дякую за гриль, а цукерки ми з’їмо без тебе. Усього доброго, – сумка приятеля була виставлена за двері.

Втім, Андрій і не збирався ночувати у Галини. Він просто хотів їй допомогти зберегти шлюб і добре повеселився.

– Вибач, Андрію. У Роми поганий настрій. Але ти завжди можеш прийти, коли у нас буде день прийому для друзів, – сказала навздогін Галя. – Коли хтось знову буде спати у нас на підлозі або митися в нашій ванні.

– Ага. Дзвони, пиши! – Андрій посміхнувся, знизав плечима і пішов до виходу.

Галя подивилася на розлюченого чоловіка.

– Тепер ти розумієш, що я відчуваю?

– Так! Я все зрозумів! Готель закривається! Ніколи більше нікого не пущу! – буркнув він.

Слово він дотримав, згадуючи, як ласкаво дивився Андрій на його дружину.

Втрачати кохану Рома не хотів. Тому з тих пір гості перестали затримуватися в їхньому будинку на ніч.

А Галя із задоволенням насолоджувалася тишею в квартирі, затишно загорнувшись у свій улюблений плед і радіючи, що сім’ю вдалося зберегти, хоч і ціною дружби з Андрієм.”