Заміж я вийшла чотири роки тому, до того ми з Олександром зустрічалися ще два роки, поки вчилися в університеті. Я вважала, що за цей час добре його знаю, та виявилося що ні.
Рік тому я дізналася, що у мого чоловіка є інша жінка. Я відразу почала наполягати на розлученні, адже пробачити зраду я не могла. Дітей у нас поки немає, спільно нажитого майна теж, то ж поки молоді треба було розбігтися і будувати життя заново.
Та у справу втрутилися батьки – і мої, і чоловіка. Найбільше хвилювалася моя мама, яка була категорично проти розлучення. Я була повністю розчарована, а Олександр ходив за мною і клявся, що це була помилка, і що він все зрозумів, і таке більше ніколи не повториться. Чоловік переконував мене, що я найкраща в світі і що лише до мене у нього є почуття.
Мама приходила щодня і переконувала мене, що сім’я – це найважливіше, що стосунки треба берегти. В мене склалося таке враження, що моя мама стала на сторону зятя, а не рідної доньки. В результаті спільними зусиллями мене таки переконали і я повернулася до свого чоловіка.
Потім не стало моєї бабусі, і її квартиру батьки вирішили віддати нам, а точніше переписати її на мене, бо свого житла у нас не було. Квартира, яка дісталася мені у спадок, була невелика і стара, тому чоловік запропонував мені її продати, ми докладемо певну суму і купимо двокімнатну в новобудові.
Цю ідею підтримала і моя мама, яка пообіцяла навіть допомогти з ремонтом, каже, як у нас дітки підуть, однієї кімнати буде замало. Всі наполягають на тому, що бабусину квартиру треба продавати, а я не згідна з цим. Тому що зараз я є єдиною власницею цієї квартири, а якщо я її продам, то нова квартира автоматично стане і моєю, і Олександра.
Не знаю, чи я права. Мама каже, що в мені просто говорить образа, що я ще не до кінця пробачила свого чоловіка. Може і так, але як після такого йому вірити. Найприкріше, що мама знову стала не на мою сторону, а на сторону зятя.
Я не знаю, що мені робити, адже навіть мої найрідніші люди стали на сторону мого чоловіка.
