– Як же мене дістала твоя економія! – Тетяна рідко давала волю емоціям, але цього разу розплакалася, немов дитина. – Мені тепер босою ходити?!

Віктор терпіти не міг подібні маніпуляції. Жінки звикли всього домагатися риданнями та істериками. Однак його не обдуриш і не розжалобиш фальшивими сльозами.

– Тетяно, ти взагалі мене не чуєш? Ми тиждень тому відремонтували пральну машинку. З твоєї ініціативи, до речі! І за це задоволення я чимало заплатив. Тож купівлю нових кросівок ми відкладемо місяці на два. У тебе туфель ціла шафа. Усе, розмову закінчено!

Тетяна хотіла заперечити, але Віктор спішно закрився у ванній.
Коли ж чоловік став таким скупердяєм? Дві пари весняного взуття – це не “ціла шафа”. І в будь-який інший час Тетяна із задоволенням одягла б улюблені туфлі на шпильці. Але зараз сильно боліла спина – наслідки давньої травми.

Загострення траплялося кілька разів на рік, і тоді вона вимушено переходила на зручні кросівки. Куплені, до речі, два роки тому. За цей час вони неабияк зносилися.

– За продуктами сьогодні з тобою не піду, – крикнув Віктор із ванної. – Перевів дві тисячі на картку, сама сходи. Бери відразу на тиждень.

– Але на дві тисячі тиждень не протягнеш!

Ігнор. Типовий Віктор …

Сонце боязко визирало з-за похмурих хмар. Поривчастий вітер здіймав угору пил, паперові пакети й пластикові стаканчики. Гуркіт грому посилювався, а від вигляду гіллястої блискавки на тлі темних важких хмар перехоплювало подих.

Тетяна поспішала. Не вистачало ще потрапити під холодний квітневий дощ і злягти на кілька тижнів із температурою! Цікаво, Віктор в цьому разі розщедриться на ліки? Чи теж прикриватиметься ремонтом пральної машини, щоб не витратити зайву копійку?

Ця дріб’язковість зводила Тетяну з розуму. А останнім часом економія і зовсім дійшла до абсурду.

Коли вони тільки одружилися, Віктор обсипав кохану жінку подарунками і робив усе, щоб вона почувалася щасливою. Сам наполіг, щоб Тетяна залишила роботу і займалася побутом.

Тетяна була не проти, адже працювати бухгалтером їй ніколи не подобалося. У мріях було відкриття власного спа-салону. Вона навіть пройшла курси масажу, щоб почати, як то кажуть, із самих низів. Ось тільки плани порушила прикра неприємність.

У Єлизавети Іллівни, мами Віктора, стався гіпертонічний криз. Вона загриміла в лікарню майже на місяць. Після виписки з’явилися запаморочення, раптові непритомності, хронічна втома. На сімейній раді вирішили, що Єлизавета Іллівна переїде до єдиного сина і невістки.

Жити зі свекрухою – так собі радість. Але Тетяна не перечила – не мала морального права. А все тому, що всі ці роки вони жили у квартирі Єлизавети Іллівни.

“Не вигадуйте ви з цією іпотекою, – одразу після весілля заявила свекруха. – Квартира все одно Віктору дістанеться, навіщо зараз вступати в добровільне рабство?

Не хвилюйтеся, я переїду на дачу. Там будинок добротний, опалення газове. А природа яка чудова! І не здумайте мені перечити!”

Ну, вони й не перечили. Усіх влаштовував такий варіант. Звісно, Тетяна розуміла, що рано чи пізно доведеться забрати Єлизавету Іллівну до себе. Морально готувалася до труднощів спільного побуту. Але про те, що доведеться пережити, навіть не здогадувалася.

Єлизавета Іллівна завжди була вкрай ощадливою. Зрозуміти можна: на її молодість припала і перебудова з вічним дефіцитом, і голодні дев’яності. Звичка рахувати кожну копійку міцно засіла у свідомості. І що старшою вона ставала – то сильніше проявлялися дивацтва: “Новий рік – не привід для розтрат. Яка ще червона риба?!”, “Шкарпетки можна залатати і рік у них відходити”, “Перукарі гроші деруть нечувані, я і сама собі чик-чик… і готово!”.

І поки Єлизавета Іллівна була далеко – такі дивацтва нікого не хвилювали. А ось з її переїздом стало не до сміху.
Заповнювати холодильник доводилося з урахуванням вимог ощадливої свекрухи. У якийсь момент навіть скумбрію довелося замінити кількою, гречку – вівсянкою, а свіже м’ясо – тушонкою незрозумілого походження. Таке собі “корисне” харчування.

Тетяна збунтувалася. Це за яким таким правом свекруха розпоряджається її шлунком? Якщо вже на те пішло, нехай Єлизавета Іллівна сама їсть свою прострочену тушонку і не лізе до бюджету сім’ї.

Усе, терпець увірвався! Але тут несподівано завжди такий щедрий Віктор став на бік Єлизавети Іллівни: “Мама поганого не порадить! І взагалі, ти ж сама хотіла бізнес. А на це потрібні гроші. Тимчасово затягнемо паски, підкопимо. Орендуємо салон…”

Це був перший дзвіночок, але Тетяна його проігнорувала. Звучало логічно: трохи потерпіти, щоб здійснити мрію. Заради цього можна і на тушонці посидіти. Лише б не простроченою.

Однак із часом ситуація почала виходити з-під контролю. Віктор ретельно відстежував усі покупки. Раз на тиждень переказував Тетяні певну суму на карту, щоб у неї не виникало спокуси витратити більше дозволеного. А коли свекруха почала контролювати комунальні платежі – все стало ще гірше.

Тепер економили на всьому: душ дозволяли лише на двадцять хвилин на день, мікрохвильова піч, електрочайник і посудомийна машина і зовсім опинилися під забороною.

Тетяна жила в постійному стресі протягом півроку. Потім якось звиклася, не звертала уваги. Ось тільки поломка пральної машинки спровокувала грандіозний скандал.

Тетяна просила купити нову, але Єлизавета Іллівна заявила, що це порожня примха: “Раніше взагалі руками в річці прали! І нічого!”

Тоді Тетяна, не порадившись із домочадцями, вирішила викликати майстра. Той поломку усунув, і Віктор вимушено розплатився.

Ох і наслухалася вона про себе… Марнотрат, невдячна, безсовісна – родичі не шкодували епітетів на її адресу. Через кілька днів усе вщухло. Перебісилися.

А тепер ці зношені до непристойності кросівки…

Повітря після грози здавалося кришталево чистим, прозорим. Від приємного озонового аромату, змішаного із запахом вологої землі, піднімався настрій. Дощові краплі на молодому листі іскрилися під сонячними променями. Сама природа немов шепотіла, що будь-яка буря закінчується, і настає період спокою, умиротворення, щастя… Потрібно тільки перечекати…

– Чорт!

Милуючись весняними барвами, Тетяна не помітила під ногами величезну калюжу. Кросівки, ніби промокашка, миттєво набрали воду. Тіло охопила мерзлякувата тремтіння.

Мерщій би дістатися дому, зануритися в гарячу ванну, зігрітися. Квітень хоч і видався теплим цього року, але через сире взуття проблеми зі здоров’ям могли посилитися.

Спина нестерпно нила. Тетяна прискорила крок.
Раптово завібрував телефон. Чому він завжди опиняється на самому дні сумки?

Повідомлення сипалися одне за одним. Та що там таке? Пожежа?

А, це Віктор. Невже не можна всю інформацію помістити в одному повідомленні, обов’язково потрібно строчити…

“До нас Мітя з Віталькою в гості збираються”
“Гроші скинув”
“Купи щось пристойне до столу”
“Не економ, бери на всю суму”
“Щоб не соромно перед друзями”
“І пінне не забудь”
“Дві пляшки відразу”
“Так дешевше. Акція”
“І не затримуйся, хлопці вже в дорозі”
Повідомлення від банку говорило, що в Тетяни на картці тепер є п’ять тисяч…
Скільки?!

– А чи не занадто жирно для друзів? – скрикнула Тетяна й одразу ж озирнулася на всі боки – приймуть ще за божевільну.

Ну, все! Досить! Або вона зараз же щось робить, або знущання продовжаться. Ну, тримайтеся!

– Ти де ходиш? – крізь зуби видавив Віктор. – Хлопці вже годину чекають.
Чоловік був розлючений. На це Тетяна і розраховувала. Нехай понервує.

– По магазинах ходжу, любий, – Тетяна понесла сумки на кухню. – Ти ж грошей не пошкодував, довелося побігати.

– Я ж попереджав, що в нас гості! Могла б і швидше.

– Поспішала, як могла, – Тетяна лукаво посміхнулася. – Зараз буде вечеря.

Через чверть години вона запросила Вітю з друзями до накритого столу. І від кулінарних шедеврів рябіло в очах… Злиплі макарони, щедро политі дешевим кетчупом, акуратно викладено на красиву святкову тарілку. Поруч стояла тарілка з обридлою кількою в томаті. А замість бутербродів – сірий хліб, намазаний тонким шаром шпротного паштету.

– Це що таке? – Віктор почервонів від злості.

– Вечеря, – Тетяна, навпаки, випромінювала умиротворення. – Я ось подумала – нехай твої друзі спробують те, що ми їмо щодня. Чим вони кращі?

– Тим, що ти сидиш у мене на шиї, а вони ні! Нахлібниця! Я тебе годую й одягаю. Живеш на всьому готовому, у маминій квартирі. Тому я маю повне право кликати в гості кого захочу. І пригощати – як вважатиму за потрібне!

А, ось воно що…

– Гаразд, Вітьку, давай іншим разом твою покупку обмиємо… – видно, злякавшись її побілілого обличчя, друзі поспіхом ретирувалися з квартири.

А скандал лише набирав обертів.

– “Покупку обмиємо”?

– Так! Машину купив. А що?

– А зі мною порадитися не забув?

– З чого б це? Це я заробив гроші і не дав тобі їх розтринькати!

– Ми ж збирали на бізнес…

– Сама спробуй заробити на свій бізнес. Усе чекаєш від мене подачок! Та багато б ти зібрала, якби не мама!

– Вітю! Синку! Ти тільки подивися на це! – у кімнату влетіла Єлизавета Іллівна, яку від обурення буквально трясло.

– Ми на всьому економимо, а твоя дружина викидає гроші на вітер!В її руках були нові фірмові кросівки.

– Ну чому відразу на вітер, – Тетяна насилу стримувала самовладання, але потрібно було йти до кінця. – Відмінна модель, хоч і торішня. За акцією, до речі, рівно п’ять тисяч.

– Скільки? – Єлизавета Іллівна схопилася за серце.

– П’ять! – крикнула Тетяна вже з передпокою – більше вона в цій квартирі не залишиться ні на хвилину.

Автобус швидко їхав запорошеним асфальтом. Сонце ледве з’явилося з-за обрію і несміливо освітило верхівки високих сосен, які тягнулися вздовж дороги вже близько двох годин. Ще стільки ж – і Тетяна увійде до рідної домівки.

Вона знала, що там не запитають про те, що трапилося. Просто приймуть, обіймуть, пожаліють. Без зайвих слів…

А що їм сказати? Тетяна й сама не знала, в який момент її сім’я почала руйнуватися. Чому раптом вона стала “приживалкою” і “нахлібницею”. Може, в цьому є і її вина. Та вже не важливо. Зараз вона доїде, обійме рідних. Поплаче… І стане легше.

Розлучення далося Тетяні важко. Кожна зустріч із колишніми родичами закінчувалася скандалом. Ділити, крім нової машини, було особливо нічого. Якісь спільні вклади виявилися оформлені на ім’я Єлизавети Іллівни.Спеціально для сайту Stories

У підсумку в Тетяни здали нерви, і вона відмовилася від усього спільно нажитого.
Та й Бог із ним. Шкодувати себе було ніколи, адже сидіти на шиї у літніх батьків не хотілося.
Щоправда, в провінційному містечку роботи було мало. Як і хороших масажистів, до речі. Не дарма ж Тетяна закінчувала курси.

Спочатку приймала вдома, з’явилися постійні клієнти. Потім орендувала невеликий кабінет. Не спа-салон, звісно, але все-таки бізнес.

Дивно, що нове життя почалося з купівлі кросівок…