– Це тобі! – з гордістю промовила Наталя Максимівна і простягла мені обшарпаний конверт, який, мабуть, був вже не раз подарований. – Вміст можеш взяти собі, а ось конвертик поверни мені. Він мені ще знадобиться.

Я байдуже знизала плечима і, витягнувши шість тисяч гривень, простягла конверт свекрусі. Мене дуже здивував вчинок Наталі Максимівни, яка давно не була такою щедрою.

Близько п’яти років я була у шлюбі з Віталієм, але вперше отримувала грошовий подарунок від свекрухи, тим більше у такому еквіваленті.

– Приємно дуже, дякую, – я почервоніла до коріння волосся і відчула себе ніяково, згадавши про те, що ми з чоловіком подарували їй на день народження подарунок вартістю лише тисячу гривень.

Наталя Максимівна розпливлася в задоволеній посмішці, та розправила плечі, спостерігаючи, як я розгубилася.

– Куди витратиш? – спитала свекруха, якій хотілося ще поговорити з приводу свого подарунка.

– Поки не знаю навіть, – задумливо відповіла я, думаючи про те, що Наталі Максимівні треба буде відповісти тим самим.

– Може відпочити поїдьте, – запропонувала свекруха. – Напевно, вам вистачить на пару діб.

– Ну, навряд чи, – усміхнулася я, але не збиралася обговорювати з нею свої витрати.

Проте Наталя Максимівна не заспокоювалася, і продовжувала підкидати мені нові пропозиції.

Жінка нібито хотіла не просто подарувати гроші, а й взяти участь в обговоренні подарунка, на який вони будуть витрачені.

Ще кілька тижнів після дня народження свекруха цікавилася, куди я витратила шість тисяч. У результаті вона відстала тільки тоді, коли я відповіла їй, що вони розлетілися то на одне, то на інше.

Через три місяці ми почали думати над тим, що подарувати свекрусі

– Краще гроші, вона мені он яку суму подарувала, – нагадала я Віталію. – Думаю, що краще вчинити аналогічно.

– Вона вже сама розпорядиться, куди їх застосувати. Пригадується, Наталя Максимівна якось казала, що їй потрібна операція на праве око.

Чоловік не став сперечатися зі мною, і погодився подарувати матері вісім тисяч гривень. Наталя Максимівна була на сьомому небі від щастя, коли побачила грошовий подарунок.

– Вам же треба робити операцію, – нагадала я свекрусі.

– Дякую, – та на знак згоди кивнула і сунула конверт із грошима в сумочку, але потім раптом схаменулась. – Конверт тобі не потрібен? Якщо що, я можу й віддати.

– Ні, – розгублено відповіла я. – Якщо вам потрібний, залиште собі.

Наталя Максимівна посміхнулася і, пославшись на нагальні справи, поспішила додому.

– Цікаво, куди вона їх витратить? – задумливо спитав Віталій. – Не віриться, що на операцію.

– Чому? Наталя Максимівна ж знає, що це набагато важливіше, – заперечила я.

– Знаючи маму, яка не вміє накопичувати, – чоловік не закінчив фразу, але й так був зрозумілий зміст його слів.

Свекруха так і не сказала, на що витратила грошовий подарунок, а мені було незручно питати про це в неї.

Про те, що Наталя Максимівна профукала гроші, я зрозуміла за місяць, коли вона заявилася до нас у гості з засмученим обличчям. Свекруха важко зітхнула, щоб остаточно привернути до себе нашу увагу.

– У вас щось трапилося? – Я запитливо зиркнула на свекруху.

Наталя Максимівна ще раз для вірності важко зітхнула, та опустила очі у підлогу.

– На оперативне втручання треба їхати, а грошей немає, – з надривом вимовила свекруха, і я помітила, що її очі стали вологими від сліз.

– Скільки вам потрібно? – Запитала я. – Пам’ятається, ми дарували вам на день народження вісім тисяч, невже б не вистачило? По направленню від сімейного лікаря, навіть безплатно такі роблять.

Наталя Максимівна підвела на мене здивований погляд і, не стримавшись, засміялася.

– Ну, ти згадала теж! Ще б через рік спитала. Немає у мене зараз уже жодних грошей, а на безплатну я не погодилася, там обладнання старе. Ви мені допоможете?

Ми спохмурніли й переглянулися, зрозумівши, що вона поводиться не дуже красиво, щодо нас.
Подарунок вона витратила на себе, а ось про здоров’я згадала тоді, коли гроші скінчилися, та ще й на безплатну не погодилася.

– Скільки потрібно? – похмуро запитав Віталій, який був незадоволений поведінкою матері.

– Десять тисяч гривень, – винувато посміхнулася Наталя Максимівна. – У вас, напевно, є така сума? Я вам дарувала раніше шість.

– Десять не дамо, якщо тільки п’ять, – одразу ж зорієнтувався чоловік.

– П’ять? А де я ще п’ять візьму? – обурилася мати, засмучена тим, що ми не палаємо бажанням їй допомагати.

– Ми не можемо віддати тобі все. На що тоді самі житимемо до зарплати? – буркнув Віталій.

– А що для вас дорожче: моє здоров’я, чи ваш комфорт? – узялася в боки Наталія Максимівна.

– Пропонуєш не їсти нам пару тижнів, і сидіти на воді та хлібі? – уїдливо поцікавився син.

– А ти пропонуєш мені осліпнути на одне око?! До речі, хочу нагадати, що я дарувала Аліні шість тисяч, а ви мені всього п’ять пропонуєте! Чи не здається вам, що таке ставлення до мене несправедливе? – зло проговорила свекруха.

Я від подиву закліпала очима. Я ніяк не очікувала, що Наталя Максимівна почне дорікати своїм подарунком.

Спочатку я не знала, що відповісти, але потім згадала про вісім тисяч, які ми подарували їй місяць тому.

– А як же наш подарунок на день народження? Його ви не порахували? – Запитала я, стримуючи злість.

– Ой, ти мені вирішила ним дорікнути? – сплеснула руками Наталя Максимівна. – Треба було не дарувати, якщо так шкода, виявляється.

– Про вас я можу сказати те саме! – відбила я у відповідь, бо не збиралася мовчати й зносити несправедливі, й навіть нахабні закиди свекрухи.

– Ну, значить, і нічого більше мені грошима дарувати, якщо потім рахувати доводиться, – Наталя Максимівна не знайшла нічого кращого, як звинуватити у всьому мене. – Як я зрозуміла, з грошима ви мені не допоможете?

– Мамо, зайвих десять тисяч гривень у нас немає! – ще раз повторив Віталій матері. – Лише п’ять…

– Ні, мені ваші п’ять, як п’яте колесо до воза. Взагалі, тоді нічого не потрібно! – ображено гаркнула вона, але продовжувала сидіти на місці, ніби чогось чекала.

– Якщо не потрібні, то й чудово, – промовив чоловік. – Потрібні гроші, бери кредит, або йди на безплатну!

– Ні, я нічого брати не буду! – войовничо заявила Наталя Максимівна. – От осліпну, тоді ви ще пошкодуєте, – додала вона їдко і схопилася зі стільця. – Потім благати мене будете, але я не пробачу!

Свекруха оглянула нас ненависним поглядом, і поспішила на вихід.

Наталя Максимівна була і розчарована, і водночас обурена тим, що Віталій відмовився їй допомогти.
Вона вирішила на зло сину не робити операцію і через пів року, справді, перестала бачити на одне око.

Звістка про те, що Наталя Максимівна здобула інвалідність, дійшла і до Віталія. Він намагався налагодити з нею стосунки, телефонував їй, але вона не брала слухавку. Намагався відвідати її вдома, вона не відчиняла двері.

Вона ігнорувала сина, а потім взагалі написала гнівне повідомлення про те, щоб він перестав їй докучати.

У своїй недузі вона звинуватила нас, посилаючись на те, що ми для неї грошей пошкодували – а вона нас попереджала, що так буде!

Але ми себе винними не вважаємо, бо коли людина хоче бути здоровою, вона останнє віддасть, щоб його поправити! У неї було декілька варіантів, але вона ними не скористалася. Сама на себе начхала, а всі винні! Ви теж вважаєте нас винними?