– Мамо?! – сильно здивувався Сашко, коли підійшов до вхідних дверей і побачив у вічко свою матір. – Що ти тут робиш? Чому не попередила, що приїдеш? – спитав він, відчиняючи двері.

– Доброго дня, любий! Та я просто сюрприз хотіла зробити! – хитро посміхнулася вона у відповідь.

– І тобі вдалося… – все ще збентежений такою появою матері, – сказав син.

– Сашо, хто там? – З’явилася зі спальні Олена, дружина Олександра.

– Мама …

– О, Валентино Михайлівно! Привіт! – зраділа невістка. – А ви яким вітром до нас? – спитала вона і відразу перемикнула увагу на чоловіка, запитавши його:

– Ти чого мене не попередив, що твоя мама приїжджає?

– Та я й сам шокований…

– Не лай його, Оленко! – Розкинула в різні боки руки свекруха, запрошуючи Олену обнятися. – Він сам нічого не знав! Я просто вирішила ось так спонтанно до вас заявитись! Нічого страшного?

– Та ні, звичайно! Ми вам завжди раді! – Відповіла їй Олена.

А Сашко все ще перебував у повній розгубленості.

– От і славно!

Валентина Михайлівна, роззувшись, залишивши свою дорожню сумку біля порога, пройшла в глиб квартири.

– Оце так! – Захоплювалася вона. – Яку красу ви тут створили!

– Та ми ще не закінчили ремонт взагалі, мам! – вже прийшовши до тями від шоку, сказав Сашко матері. – Ще дві кімнати залишилося зробити, і все буде готове!

– І де ви стільки грошей на це берете? Не думаю, що ви стільки заробляєте, мої хороші!

– Та ми ж лише матеріали закуповуємо, Валентино Михайлівно! А всім ремонтом Саша з моїм батьком займаються у вихідні! Тож так довго все робимо!

– Та що ти кажеш? Не думала, що мій синок такий рукатий і головастий! – реготнула жінка, через що Сашко напружився сильніше.

– Мам, знову ти за своє? Ще й п’ять хвилин у нас не провела, а мене вже почала чимось чіпляти, га? – невдоволено спитав її син.

– Та це ж лише жарт, любий! Жарт!

– Ти жартуєш так з мого дитинства!

– То ти з того часу майже не змінився! – знову засміялася Валентина Михайлівна.

– Ага … Дуже смішно!

– Сашко, ну що ж ти такий серйозний завжди? Так і не звик, що я в тебе ось така?

– А ви до нас надовго? – Вирішила змінити неприємну для чоловіка тему Олена, звернувшись до свекрухи.

– Навіть не знаю поки що! Для початку дня на три, а там видно буде!

– Дня на три… То ми ж працюватимемо в цей час, чим ви тут сама займатиметеся? – Перебувала в деякому збентеженні Олена.

– Повір, я придумаю! Якщо що, допоможу може чимось по дому! А то ми знову з чоловіком посварилися, і я не хотіла там залишатися, ось і вирішила, що краще до вас з’їжджу!

– Так ти і його, мам, мабуть, теж усіляко принижувала у всьому, от і посварилися знову! Як того разу, перед розлученням з твоїм колишнім чоловіком! – припустив Сашко.

– Зате мені від нього машина дісталася! – Не сумувала мати.

Загалом у Валентини Михайлівни це був уже п’ятий шлюб. І при кожному розлученні вона відгризала собі шматок чогось із майна чоловіка.

Їй було все одно на саме розлучення, головне було, щоб нажитися краще, щоб не залишитися ні з чим.

Поки Сашко був маленьким, вона постійно водила до них додому різних чоловіків, вибирала, примірялася, з ким одружитися, а з ким розважитися.

Але Сашко цю частину свого дитинства намагався всіляко забути, навіть не розповідав дружині. Олена знала тільки те, що мати чоловіка вп’яте одружена, цього, він вважав, було достатньо.

А те, що він надивився, натерпівся в дитинстві, – тільки його проблеми, дружина не повинна про це знати, – думав він.

Але матір він все одно любив. Це на підсвідомому рівні в дітей, хоч би в якому віці вони були. А от щодо самої Валентини Михайлівни – було велике питання. Взагалі було не зрозуміло, чи любила вона когось, окрім себе самої. Але Сашко сподівався, що так.

Тільки ось вона ніколи не приїжджала в гості до свого сина, поки його дружина не отримала дуже пристойну спадщину від далекого родича, про яку, якщо чесно, дізналася тільки коли їй повідомили про це.

Раніше Валентина Михайлівна не виявляла особливого інтересу ні до сина, ні до невістки. Вони їй були майже байдужі. Власне, тому Олена так добре і ставилася до своєї свекрухи.

Вона просто дуже погано знала цю жінку і була рада, що її свекруха не лізе у справи її сім’ї. Одного-двох разів на рік їй було цілком достатньо поговорити телефоном, або відеодзвінку з нею.

Та й сам Сашко не особливо рвався часто спілкуватися з матір’ю, плюс, якщо зважити на те, що вона його завжди намагалася принизити.

Ось і зараз вона приїхала без запрошення, і буквально з порога почала чіплятися до нього. Олена це все сприйняла для себе, як жарт, у неї в сім’ї просто теж батько був приколіст, але він ніколи не намагався зачепити почуття інших людей, він просто любив пожартувати, не більше.

Поселили Валентину Михайлівну у вітальні на час її приїзду. Їй це, звичайно, не дуже сподобалося. Але в інших кімнатах поки що йшов ремонт, але вона сама винна, що приїхала в такий час.

Сама ж мати хотіла, щоб син з дружиною віддали їй свою спальню, яка була вже готова, і перебралися на час її візиту до вітальні. Але на це Сашко сказав тверде “ні”.

Наступного дня молода сім’я пішла на роботу, залишивши Валентину Михайлівну вдома одну. Олена попросила її нічого не чіпати з того, що стосується ремонту, але свекруха вирішила трохи погосподарювати.

Жінка не могла стриматися від цікавості, і почала відкривати різні баночки з фарбами, з різними засобами, які стояли на підлозі у вітальні.

Вона й не помітила, як примудрилася забруднитись. Завалившись спати в тому, в чому була, вона зіпсувала новий диван, який Олена тільки-но купила.

До цього диван був накритий плівкою через ремонт, але треба було свекруху кудись покласти спати, ось його і розчохлили.

– Оленко, я навіть не знаю, як це сталося! – виправдовувалася жінка.

– Я ж просила вас нічого не чіпати! Чому ви не послухалися? – Злилася дівчина на неї.

– Мені було цікаво…

– А нам тепер знімати оббивку треба і перетягувати диван повністю! Ми з чоловіком навіть посидіти на ньому не встигли!

– Вибач, – сумно відповіла Валентина Михайлівна. Більше їй було нічого сказати.

Коли приїхав Сашко з роботи, він одразу помітив, що його дружина чимось незадоволена, а мати сидить у вітальні й зависає у телефоні.

– А що тут трапилося, доки мене не було? – Запитав він Олену.

– Нічого хорошого…

– А точніше?

– Твоя мати нам коштувала нового дивана лише за першу добу перебування у нас у гостях.

– Ось як? Значить, вона нам тепер купить новий! – практично не здивувався Сашко.

– За які кошти? У неї навіть грошей на бензин немає, щоб кудись з’їздити! Вона сьогодні мені надсилала повідомлення вдень, щоб я їй переказала!

– Я сам із нею поговорю, – запевнив Сашко дружину.

І він вирушив на переговори з матір’ю. Поставив її перед фактом, що тепер вона їм винна новий диван у вітальню, і не якийсь найдешевший, а такий самий, а він далеко не найнижчої цінової категорії.

Він висловив їй це трохи грубувато, але це було необхідно, щоб вона зрозуміла всю серйозність свого вчинку.

Два наступні дні Валентина Михайлівна сиділа у телефоні практично невилазно. Вона нічого не робила вдома, як пообіцяла заздалегідь, вона тільки сиділа з телефоном у руках, і періодично ходила на кухню щось перекусити.

На четвертий день вона потрясла всіх тим, що знову накоїла. Зіпсований диван і поруч не стояв з цією провиною!

Олена, як завжди, повернулася додому з роботи ввечері, але Валентина Михайлівна її не зустріла, як це було в перші дні. Спочатку невістка подумала, що її свекруха, мабуть, вийшла кудись із дому.

Але ж ні. Взуття її стояло на поличці в коридорі, та й верхній одяг теж висів на вішалці. Крім цього, Олена ще побачила чужий одяг. Чоловічий…

Вона точно знала, що це не належало її чоловікові, тож, швидше за все, до Валентини Михайлівни хтось прийшов, але з кухні не долинало ніяких голосів, як і з вітальні.

Олена трохи напружилася від цього, бо крім кухні, була відремонтована ще одна кімната, – їх з чоловіком спальня…

Олена одразу ж кинулася туди, відчинила двері, й побачила у своєму ліжку свекруху з якимось мужиком.

– Це ще що таке? – Закричала Олена.

– Оленко! – злякалася жінка. – А ти що, з роботи вже прийшла?

– Пішли геть обидва з мого ліжка! – продовжувала горланити Олена.

– Це ще хто така?! – Закричав на Валентину Михайлівну чоловік.

Але Валентина Михайлівна сама собі не могла знайти місця, бо невістка зідрала з них ковдру, та декілька разів перетягла недолугих, так що, їй було не до введення в курс справи свого коханця.

Чоловік швидко зістрибнув з ліжка, схопив свій одяг, той, що встиг знайти, поки його не наздогнала подушка, і швиденько вибіг у коридор, а звідти й у під’їзд, так, як був, прикриваючись речами, які тримав у руках.

А за дверима його зустрів Сашко, роздратований тим, що щойно побачив. Він тільки почув від незнайомого чоловіка, який побіг униз сходами:

– Пришиблена баба!!! Більше ніколи не знайомитимуся в мережі!!!

Зайшовши додому, Сашко відразу почув істеричні крики своєї дружини та матері зі спальні. Не роззувшись, він кинувся туди. Жінки стояли одна проти одної, та репетували.

– Тягати до нас додому мужиків! У наше з чоловіком ліжко! Хто вам дозволяв влаштовувати тут кубло? Стара розпусниця! – кричала Олена.

Сашко перехопив у дружини подушку, якою вона намагалася відходити матір, та сказав:

– Так, я гадки не маю, що тут сталося! Але! Ти одягайся, і на вихід! – Сказав він матері. – А ти просто заспокойся! – Це вже було звернення до дружини.

– Та я її навіть бачити не можу! – Не могла зупинитися Олена.

Він відвів Олену на кухню, налив їй міцного чаю і попросив посидіти там, а він сам у всьому розбереться. Олена не хотіла цього, але послухалася чоловіка, бо таким серйозним він ще ніколи не був.

– Що це було, мамо? – Запитав він, повернувшись до спальні, де Валентина Михайлівна тільки перестала одягатися.

– А що я? Ви самі сказали, що мені треба вам тепер новий диван купити, чи хоч би за перетяжку заплатити, от я й…

– Ось як? Притягла мужика в нашу з дружиною постіль, щоб перетягувати диван?!

– Ні. Він мені потім оплатив би це все, – засмучено, і відчуваючи провину лише за те, що «жирна рибка» попливла додому, відповіла вона Сашкові.

– Нічого собі! – розгубився Сашко.

Він, звісно, ​​знав, що принципів моралі в його матері мало, але не думав, наскільки мало.

– А що ти від мене хотів? Я не маю ні грошей, ні роботи! Я просто хотіла з вами розплатитись!

– У нашому ліжку? У нашому домі?

– Ой, що ти заладив, Сашко? А то сам нікого ніколи сюди не водив?!

– Нікого, крім своєї дружини! – А тепер збирайся і провалюй звідси!

– Але, синку, куди? Адже Віталік мене додому зараз не пустить.

– Та мені все одно, куди! Але тут ти точно не залишишся більше!

– Ось як? І це подяка твоя за все, що я для тебе зробила?

– Своє особисте життя, мамо, влаштовуй в іншому місці, а не в мене вдома!

Після цих слів Валентина Михайлівна вийшла зі спальні, зібрала свої речі, та пішла з квартири сина з невісткою, так само, як і з їхнього життя…

– Вибач, люба, що ось так все вийшло, – винився потім, після того, як вигнав матір із дому, Сашко перед дружиною.

– Та що вже! Треба було раніше розповісти про те, яка вона!

– Знаєш, Оленко. Ось такого я й сам не чекав від неї…

– Головне, щоб вона більше навіть не з’являлася! Якщо що, просто відразу на двері їй вкажемо!

– Згоден…

І більше мати Саші ніяк не давала про себе знати, вона зникла з їхнього життя. Потім її вже колишній чоловік повідомив Сашка, що вона поїхала на інший кінець країни з якимось чоловіком.

А Сашко зрозумів, що скільки б років не було його матері, а якщо мізків у голові немає, їх насильно туди не засунеш! Він слушно міркує? Як вам вчинок матері?