Марія сиділа в кабінеті жіночого лікаря і дивилася, як вона щось писала у її медичній карті. Взагалі-то, зараз не пишуть, зараз друкують. Але був час, коли все від руки.

– Чого «рознесло» так? Їси, мабуть, багато, зарядку не робиш? – суворо запитала вона.

– Та ніби мало їм, – зніяковівши, відповіла молода жінка.

– Ось-ось, – продовжувала лікарка, – коли тільки зайві кілограми встигаєте до терміну набрати?

– Так я поки не збираюся дітей приводити, – заперечила Маша, почуваючи себе ніяково від її слів.

– А коли збираєшся? Тридцять уже, настав час задуматися про дитину. Одружена? – Продовжувала «допитувати» Машу ескулапка.

– Ще ні.

– Ох, дівчата, чи мені вам наречених шукати? – Відірвавшись від медкарти та злегка пом’якшившись, сказала жінка. Було помітно, що людина вона небайдужа, і за напускною суворістю приховано співчуття.

Наречений у Марії був. З Дмитром вона зустрічалася два роки. Він міг не приходити й не дзвонити тижнями, але Маша терпляче чекала. Все ж таки це було краще, ніж зовсім нікого.

А Діма їй подобався. Ось який він є таким і подобався. І вона вже не уявляла без нього свого життя. Живіт Дмитра, що почав рости після тридцяти років, її теж влаштовував.

– Ех, Марійко, подобається мені твій диван, – спокійно говорив Дімка, лягаючи на нього після смачної вечері.

– Ну, так і залишайся, а то прийдеш-підеш… А вже малюка час завести. Про весілля я, Дімо, мрію, – зізналася Марія.

– Ну-у у, почалося: весілля, діти… Грошей треба спочатку накопичити, а тобі схуднути, а то у весільну сукню не влізеш, – засміявся Дмитро.

Нагадувала про одруження й мама Марії:

– Ну, що ти розкисла? Ти ж у мене і розумна, і вродлива…

– Ще чарівна та приваблива. Так, здається, вселяла собі героїня відомого фільму? – сумно іронізувала Марія.

На другий день, вставши раніше, Маша відшукала свої старі кросівки й, одягнувшись по-спортивному, вирушила в парк.

– Хоч би одне коло пробігти, – подумала вона. – Мені це треба. Я хочу заміж, хочу дитину. Я розумна, красива. У мене все вийде. І я спортивна, – переконувала себе Маша.

– Не варто так одразу різко починати, – почула вона чужий голос. Праворуч від неї біг молодик.

– Краще спортивна ходьба, а потім уже трохи пробігтися. А я вас на другому колі наздожену, – сказав спортсмен і залишив дівчину одну. Може він і не спортсмен зовсім, просто виглядав по-спортивному, помітно, що давно займається.

Тренування Марія не переривала жодного дня. Вже звично бачити спортивного хлопця, котрий махав їй рукою, як старій знайомій. І Маша, посміхаючись, подумки повторювала: «Я розумна, я красива, я спортивна».

Дівчата на роботі із заздрістю відзначали, що стегна у Маші стали помітно менше, талія тонша, обличчя посвіжішало. Марія у відповідь лише посміхалася.

Думка про те, що її материнство не за горами, робила її щасливою. «Ну й нехай не одружується! А я все одно матиму малюка!» – Так вирішила дівчина.

– Зараз машину зажену, і до тебе підемо, – повідомив Дімка, висаджуючи Машу біля воріт гаража.

Очікуючи на благовірного, Марія побачила дівчину, яка йшла в її бік, і живіт не дозволяв їй йти швидко.

– Агов, ти, як там тебе… – звернулася вона до Марії. – А нічого що ми з Дмитром на дитину чекаємо?!

За кілька секунд Маша встигла прокрутити у своїй голові кілька припущень: дівчина помилилася, її розігрують, дитина не від Дімки й, нарешті, що Дімка їй брехав.

Сам герой уже вийшов із гаража і, тупцюючи на місці, дивився то на Марію, то на подругу. Вступити в розмову він не наважувався.

Маші тепер уже було зрозуміло, що наполеглива пані її випередила. Поки вона бігала в парку і вселяла собі, яка вона розумна, «запасний аеродром» Дмитра остаточно приземлив його.

Пасія Дмитра, підтримуючи однією рукою живіт, підійшла до мужика, який остаточно розгубився, і, смикнувши за рукав куртки, скомандувала:

– Ходімо швидше додому! А то катаєш тут усіляких…

Дімка поплентався слідом, намагаючись озирнутися, але та тягла його, як на повідцю.

І тут Маша відчула, що вона дивиться на цю пару, як глядач у кінотеатрі, а все те, що відбувається, просто кіно. Ніби не з нею це все відбувається, і вона лише сторонній глядач.

Не можна сказати, що їй було байдуже. Все ж таки не фантик від цукерки викинула. Вона й тужила, і плакала по нездійснених надіях. Закинула свої тренування, не з’являючись у парку тиждень.

Потім їй стало шкода всіх зусиль, які вона витратила, щоб схуднути. І, знову змусивши себе переодягнутися у спортивну форму, пішла до парку.

Марія знову побачила хлопця, з яким бігала раніше, – він сидів на лавці. Вже з його погляду вона зрозуміла, що він чекав її. І тільки зараз зметикувала, що навіть не знає його імені та номера телефону.

Минув рік. Вийшовши з жіночої консультації, Маша, прикриваючи плащем живіт, що округлився, обережно стала спускатися по сходах. Антон побіг їй назустріч.

Притримуючи за руку, допоміг спуститися. Так-так, це той самий Антон із парку. Він тепер її чоловік. Маша посміхнулася йому і подумала: “Я – розумна, я – красива, я – щаслива!” Як то кажуть, – святе місце порожнім не буває…

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.