Я завжди вважала себе розумною дівчиною. Коли прийшла пора виходити заміж, підійшла до цього зі знанням справи. Ні чиїх порад слухати не стала. Я ж і так все знаю.
Спочатку то все добре. Діти пішли. Тільки чоловік перестав багато працювати, виховання дітей закинув. Все на мені.
Відлежує боки чоловік на дивані цілими днями. Грошей мало приносити став.
Я вже і не знаю що робити. Від відчаю пішла в церкву. Та зі священиком поговорила. Вислухав мене священик, та і запропонував пожити по “Домобуду”.
А виглядати це повинно так. Прийшла додому, каєшся чоловікові, накшталт не так жили, пробач. І без його благословень нічого не роби. Роби з себе слухняну дружину.
Прийшла я додому, ну і говорю: Священик сказав, що я не правильно живу. Без твоїх благословень нічого робити не буду, пробач, будь ласка, якщо щось не так було.
Чоловік аж сів на диван. Ну, давай, спробуємо. Видно, самому цікаво стало, що вийде з цього. Я чоловіка запитую, чи благословляєш в магазин за продуктами збігати. Він благословив.
Я йому: Скільки грошей благословиш на купівлю? Від цього чоловік аж розцвів і відправив руки до кишень. Дав, скільки визнав потрібним.
Ну, я збігала, закупила продуктів на усі гроші, що він дав, приготувала. Покликала за стіл. Він підійшов, подивився і засмутився. Їжі-то майже немає. Ну, він почав сваритися, сім’я ж голодна залишилася.
А я: Скільки чоловік благословив грошей, так і накупила.
Узяв він сам сумку і в магазин пішов. Повернувся. Задумливо голову чеше. Через декілька днів він вже на двох роботах працював.
А я вже сама лежу на дивані і чекаю благословень від чоловіка.
Сталося все так, як обіцяв священик.
