– Свєтку свою не приводь! Це мій ювілей. Не хочу бачити її за своїм столом! – категоричний тон матері вибив Антона із рівноваги.

Він спробував заперечити:

– Мамо, вона моя дружина. Що я їй скажу? Що її не запрошено? Я взагалі не розумію, що вона тобі зробила? Ми одружені вже п’ять років. Пора б тобі вже прийняти невістку!

– Я ніколи не прийму невістку, яка поквапилась на гроші! Цій селючці нічого було не потрібно, крім квартири та реєстрації! Я одразу її розкусила! Таких, як вона, видно за кілометр! Де б вона зараз була, якби не ти?

Антон зітхнув. Сперечатися з матір’ю безглуздо. Вона не злюбила Світлану з першого погляду. І лише тому, що вважала її за не гідною парою.

Світлана народилася і виросла в невеликому містечку. Тут вона закінчила школу із золотою медаллю та вступила до столичного університету.

Волею долі, Антон обрав той самий університет і той самий факультет. Вони почали зустрічатися ще на першому курсі.

Мати на той час старанно оберігала сина від дівчат. Вона казала йому, що зараз головне – навчання. Але хто слухає батьків у вісімнадцять років?

Звичайно, Антон пропускав повз вуха всі вимоги матері. А одного разу привів у дім Світлану і представив її, як свою наречену. Хлопець міркував, що мати змінить гнів на милість, дізнавшись, що у них все серйозно. Але він схибив.

Ніна Ігорівна виставила дівчину геть. Вона навіть не дала їй пройти у квартиру. Як вона кричала та ображала її, пам’ятали всі сусіди й досі.

Антонові було дуже соромно перед нареченою. Але він повівся, як справжній чоловік. Юнак пішов за дівчиною і сказав, що залишиться з нею.

Світлана жила в орендованій квартирі, за яку платили її батьки. Антон лишився тут. Спочатку мати та батько нареченої не знали, що з дочкою живе кавалер. А коли довідалися, робити з цього трагедії не стали, а розсудили мудро.

Майбутній тесть потер долоні та рішуче заявив:

– Говориш, що кохаєш? Значить, одружуйся. Я не дозволю, щоб моя дочка жила без шлюбу з чоловіком! Ми живемо у містечку.

– Там досі шанують традиції предків. І поважають лише закон. І я не збираюся оплачувати квартиру невідомо для чого та кого! Одружись і плати сам, юначе!

Світла спалахнула і зиркнула на батька. Вона вирішила, що Антон тепер точно піде. Де він братиме гроші? А одружуватися, точно не захоче!

Але Антон спокійно відповів:

– Я й сам про це думав. Хочу влаштуватися вантажником. Все-таки мені не зручно, що ви оплачуєте харчування та житло за нас двох.

– Але я вас прошу: допоможіть мені. Нас двох я зараз не витягну. Кидати інститут не хочу. То була моя мрія. Але половину плати за квартиру і продукти я віддаватиму. Даю слово честі.

Батьку Світлани сподобалась розважливість хлопця. Він кивнув і на прощання порадив не поспішати з дітьми. Незабаром батьки дівчини поїхали.

Так вони почали жити разом. Антон дзвонив матері, ходив до неї, але вона не пускала його навіть на поріг.

Дізнавшись про те, що він, як і раніше, зі Світланою, вона мовчки вказувала йому на двері, або кидала слухавку.

А невдовзі молоді люди одружилися. Світлана теж стала підробляти. Поступово вони ставали самостійними та незалежними. А отримавши дипломи, й зовсім здобули впевненість у собі й міцно встали на ноги.

І Свєті, і Антону вдалося влаштуватися у гарну компанію. Платили пристойно. Вони навіть змогли взяти в іпотеку невелику квартиру. Тільки мати Антона так і не змирилася з вибором сина.

Вона не прийшла до нього на весілля, не кликала молодих до себе, та не вітала зі святами. Ішов час. У Антона та Свєти з’явилася донька. Подружжя порахувало, що новина про внучку пом’якшить серце Ніни Ігорівни. Але вони знову помилились.

Щоправда, свекруха сказала синові:

– Привези до мене дівчинку. Хочу на неї подивитись. Але цю свою не привозь!

З того часу син і онука зрідка стали бувати у квартирі Ніни Ігорівни. Вона вдавала, що невістки не існує. Ніколи не питала про неї та не передавала привітів.

І ось їй стукнуло сімдесят. Ніна Ігорівна вирішила організувати масштабне свято, а тому скликала численних родичів та друзів. Лише Світлану не запросили.

Антонові було не зручно повідомляти дружині вимогу матері. Але вона сама все зрозуміла і спокійно відповіла:

– Не хвилюйся. Іди спокійно, привітай матір із ювілеєм. Все-таки вона твоя мати. Я не хочу, щоб через мене ти з нею сварився.

– Ви й так тільки налагодили хоч якісь стосунки. Я чомусь відчуваю свою провину. Та й зізнатися, мені зовсім не хочеться її вітати. Іди один і не хвилюйся.

Але Антон вирішив не потурати забаганкам матері. Він подзвонив їй і твердо сказав:

– Мамо, я обдумав твою пропозицію. Я не прийду, якщо Світлана не запрошена. Вона моя сім’я. І ти моя сім’я. Але я не зраджуватиму матір своєї дитини. Якщо я прийду, то я погоджуся з тим, що вона не гідна мене.

– Роби, як знаєш. Але пам’ятай: ця вульгарна дівка зазіхнула на київську квартиру. Ти їй не потрібний!

Антон скипів:

– Досить, мамо! Світлана навіть жодного разу не була в цій квартирі! Ми платимо іпотеку, хоча я міг би привести її до свого дому! Ти залишишся зовсім одна, якщо не зміниш свою поведінку!

– Ага, ось звідки вітер дме! Вона, ця Свєтка твоя, тільки й чекає, коли мене не стане. Тоді миттю покаже свою підлу натуру. Залишить тебе ні з чим. Відіжме квартирку. Дурень!

Ніна Ігорівна поклала слухавку. А буквально за кілька днів Антону зателефонували на роботу та повідомили, що його мати потрапила у дорожню пригоду. Травма серйозна. Загрози для життя вона не представляє, але ходити жінка вже не буде…

Антон одразу помчав до матері. Він знайшов її у сльозах і розгубленою. Вона була пригнічена своїм станом і голосила:

– Це все твоя Свєтка мене прокляла! Тепер напевно радіє! Досягнула таки свого! Здайте тепер мене в дім для людей похилого віку! А самі житимете в розкішній квартирі!

Антон був здивований. Навіть у такому стані мати продовжувала ненавидіти невістку. Але саме Ніні Ігорівні незабаром довелося перебратися до квартири сина.

Її розмістили на кухні, на розкладному дивані. Антон спочатку хотів відвезти матір додому. Але Світлана не дозволила. Вона сказала чоловікові:

– Антоне, мама не хоче, щоб я приходила в її квартиру. А її все одно доведеться доглядати. Нехай живе у нас. Може, вона оговтається. Тоді й житиме там, де захоче.

Світлана намагалася догодити свекрусі. Готувала для неї супи, допомагала купатись і укладала спати. Але Ніна Ігорівна постійно вередувала. Вона казала синові:

– Свєтка твоя хоче мене вморити! Віднеси суп в лабораторію! Вона, напевно, туди чогось підсипала! Все  ніяк не дочекається, коли мене не стане! Зі світу мене зжити хоче!

Антон тепер намагався затриматись на роботі. Адже вдома на нього чекали тільки істерики матері. Світлана стала нервовою. Вона дуже втомлювалася. Адже на ній була ще й донька.

… Якось Світлана поскаржилася Антонові, що мати кинула тарілку із супом у стіну. Миска ледь не потрапила на доньку. Та саме була на кухні. І чоловік не витерпів, зірвався.

Він пройшов до матері й, не витримавши, закричав:

– Мамо! Ти зараз не в тому положенні, щоб вередувати! Скажи Свєті дякую! Вона доглядає тебе! Інша давно здала б тебе в інтернет для недієздатних! А ти влаштовуєш тут невідомо що. Як маленька їй Богу!

Але Ніна Ігорівна тільки підібгала губи. Антон був роздратований. А тому він звинуватив і Світлану:

– Це ти наполягла на тому, щоб я забрав матір! Я казав, що треба її у квартиру відправити. Найняли б доглядальницю і не мали б стільки проблем. Мені тепер додому не хочеться повертатися!

Світлана похитала головою і сказала:

– Антоне. Вона твоя мати, і вона хвора. Не можна так, май серце. Жодна доглядальниця не витримає її характеру.

А свекруха все не вгамовувалася. Якось вона покликала до себе сина і пошепки почала говорити:

– Ти ось ідеш на цілий день і не знаєш, чим твоя дружина займається! Адже до неї чоловік приходить! Ага! Запруться вони й сидять у залі!

– Сьогодні її цілих дві години кликала. А потім вона вийшла: задоволена, пом’ята і кудлата. Ти б стежив за дружиною!

Антон раптом засумнівався у дружині. Слова матері скалкою сіли в серце. А раптом вона має рацію і дружина йому зраджує, та ще й так нахабно. Він став чіплятися до Свєти, шукати каверзи у всіх її вчинках.

Своїми підозрами він поділився з другом. І той порадив йому встановити у квартирі пристрої, що підслуховують. Оскільки Антон працював у цій галузі, йому не склало труднощів їх встановити.

Вже наступного вечора він слухав записи. Але не знайшов у них нічого підозрілого. Зате дізнався багато нового про свою матір і що вона каже його дружині:

– Все одно я тебе зживу! Не дам із моїм синочком жити! Чого ти холодний чай мені подала? Погрій, я сказала! І кашу я просила рисову, а не манну! Овечка безмозка! Пігулки, мабуть, підмінила? Отруїти мене хочеш?

Антонові стало соромно перед дружиною. Він звернувся до фахівців і влаштував матір у платний будинок для літніх людей.

Вартість утримання була високою. Але чоловік вирішив, що дорожче за спокій у домі та ладу в сім’ї, нічого і бути не може.

Квартиру Ніни Ігорівни вони стали здавати. Цими грошима й оплачували її проживання у пансіонаті. А в їх сім’ї нарешті настав довгоочікуваний мир… Як кажуть “мама”, за що боролася…

А ви що скажете з цього приводу? Слушно вчинив син? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.