— Павле, сьогодні дзвонила моя мама, сказала, що моєму брату — Антону потрібна термінова допомога — переважно фінансова, — заявила Світлана своєму чоловікові, який уже биту годину обдзвонював автосалони в надії знайти найвигіднішу пропозицію від дилера на нове авто.

Павло був системним у виборі нового автомобіля: спочатку він визначився із сумою, яку може витратити, потім обрав надійне сімейне авто, просканувавши всі його технічні характеристики. І ось уже розпочався третій етап — пошук найвигіднішої пропозиції.

— Світлано, почекай, я здається, знайшов що шукав, — зупинив дружину з важливою розмовою Павло, переключившись на розмову по мобільному і з розлючено записував максимально вигідні умови у дилера.

— То яку ви даєте ціну, якщо платити готівкою? Що у подарунок? Зимова гума, обробка днища, килимки та сигналізація? Ну… давайте ще захист днища додайте, і я тоді вже за півгодини буду у вас. Так! Запишіть мій номер для зв’язку, зараз із дружиною виїжджаємо! — сповнений рішучості заявив Павло менеджеру автосалону.

— Пашо, ти поговорив? Тепер можеш вислухати мене? — ніби не чувши розмови чоловіка, звернулася до нього Світлана.

– Так, Світланко. Ти не уявляєш! Не дарма я цілих два роки брав понаднормові замовлення і збирав потрібну суму, а ще тиждень обдзвонював усі автосалони. У сусідньому місті мені запропонували на “царських” умовах продати авто. Треба терміново їхати доки вони не передумали, дорогою розкажеш, що хотіла, — Павло вже збирав речі.

Він ніколи не був великим начальником, але гроші для сім’ї заробляв завжди непогані, причому стабільно. Він займався монтажем опалення разом із шкільним приятелем, працюючи на себе за відрядною оплатою. Фактично Світлана бачила чоловіка тільки рано-вранці, коли йому готувала термос з гарячим чаєм та їжею, і вже пізно ввечері, коли він, втомлений, повертався додому.

Коли замовлень мало, Павло брався за будь-які пропозиції, нерідко виїжджаючи навіть у сусідні регіони. Тоді чоловік міг тиждень жити в об’єкті, що не опалюється, поки не змонтує систему опалення замовнику. Ці два роки Павло намагався не лише забезпечити сім’ю грошима, а й заробити на нове авто.

— Павле, почекай, заспокойся, може ти чогось не так зрозумів, може тебе надурили, а ми зараз ось так кинемося за 100 кілометрів у вихідний день? – намагалася відмовити чоловіка від поїздки Світлана.

— Знаєш, люба, я щодня такий кілометраж на старому Логані намотую, і мені зовсім не по приколу, коли в нього взимку то піч перестає гріти, то ще якась поломка посеред траси трапляється. Мені потрібна нова, тепла, надійна і прохідна машина, щоб я міг комфортно заробляти гроші для сім’ї! — промовив Павло, — і зараз змотатися за 100 км для мене не проблема, враховуючи, що мені менеджер договір скинув і підписом, і там все як домовлялися.

Павло роздрукував екземпляр договору вже з його паспортними даними, де справді було вказано потрібну машину з обумовленою по телефону ціною та списком обумовленого додаткового обладнання та робіт.

— Ось, читай договір, а ось фото у месенджері. Ось вона – та сама машина, вони її вже намили і в шоу-рум завезли для видачі: так що навіть довго чекати не доведеться, люба! — Павло, задоволений собою, дав дружині документи.

Павло вже перевірив свій паспорт, наявність потрібної суми на рахунку в банку, за звичкою заварив термос із гарячим чаєм і одягся тепліше, бо на вулиці був мороз, а в старому Логані було холодно.

– Ну? Ти чого ще не одяглась? Чи ти не поїдеш? Я тоді один змотаюся! — Павло запитливо глянув на дружину, яка заварила собі каву і спокійно сиділа на кухні.

-Павле, ти мене навіть не вислухав … Тільки про себе і свою машину думаєш! — ображено промовила Світлана і ледь стрималася, щоб не заплакати.

— Так, ти що таке кажеш, Світлано?! Як це «про себе тільки думаю»: без машини я не зможу нормально заробляти, а ти в мене вдома сидиш, на що будемо жити? – промовив Павло дружині.

Чоловікові здавалося, що його докази цілком резонні, і не можуть бути сприйняті якось двозначно, але судячи з виразу обличчя дружини, йому здалося, що вона на нього сильно ображена.

— Ну, люба, ти чого? Образилася? — Павло вже зняв вуличне взуття, в одязі пройшов на кухню і у вуличній куртці з термосом сів поруч із дружиною.

— Ти мене навіть не вислухав і побіг у своїх справах…, — ображено прошепотіла Світлана.

— Вибач, люба, просто тут така ситуація, що зволікати не можна. Я до цієї покупки два роки йшов, щоб без фінансових наслідків для сім’ї, без кредитів та утисків сімейного бюджету, а тут — максимально вигідна пропозиція. Менеджер сказав, що дав мені броню на авто на дві години, адже сьогодні вихідний, і моя машина може піти комусь іншому, — максимально зрозуміло пояснював свій поспіх Павло.

Світлана похитала головою, ніби її це не стосувалося, показуючи чоловікові, що він зайнятий лише своїми справами, а на її проблеми не звертає жодної уваги.

— Гаразд, люба, ти ж знаєш, як я тебе кохаю. Розповідай, що сталося? — Павло зняв куртку, вже не кваплячись повісив її на крісло біля себе, і налив собі завареного чаю зі свого ж термоса.

-Загалом так! — з натхненням почала говорити Світлана з таким виглядом, що Павло мав танцювати від радості за її родичів. – У мого брата, схоже з’явилася дівчина, і схоже у них все серйозно! Уявляєш? Він, нарешті, у свої 35 одружується! — радісно повідомила вона чоловікові, але той ще не розумів, що від нього вимагається.

— Ну… вітаю, що сказати, може нарешті за розум візьметься, на постійну роботу влаштується, а то тільки ганяє по всьому місту новою машиною, яку батько подарував, і штрафи з камер збирає на половину моєї зарплати, — хмикнув Павло.

Він на інтуїтивному рівні недолюблював свого свояка Антона, хоча той був улюбленцем у сім’ї дружини, якому його батьки та його молодша сестра постійно дмухали в одне місце. Тому Павло не любив їздити в гості до батьків дружини, адже там починалися завжди одні й ті ж розмови на теми:

«Антон влип у неприємну ситуацію і взяв кредит, який треба тепер гасити. Антон знову пішов з блатної роботи, на яку його влаштували батьки. Антон хоче те, Антон хоче це … Коли ж Антон одружиться! Антон, Антон, Антон».

Зазвичай Павло привозив дружину до батьків у п’ятницю ввечері, а суботнього ранку мати Світлани сідала з нею за чашкою ранкової кави і обговорювала свої проблеми з сином своєї дочки.

«У Петрівни лише одна проблема у житті. Вона думає, що ми як сир у маслі катаємося, і в мене є дядько Рокфеллер, тому нам так нудно жити, що тільки дай можливість вирішувати чужі проблеми!» — ображено думав про себе Павло, морщачись від імені «Антон», яке асоціювалося зі словом «проблема».

— Так я дуже радий за Антона та за його батьків, але ж за його ім’ям у наших розмовах завжди спливає чергова проблема, я ж вгадав? — посміхнувся Павло дружині.

-От вічно ти так, Павле, який ти нудний останнім часом став! — Ображено скосилася Світлана на чоловіка.

— Ну гаразд тобі, пожартувати не можна? Ти тільки цією радісною подією хотіла поділитися? Якщо це все, я дійсно дуже радий, і тепер поїхав забирати своє нове авто з салону!

Павло уважно подивився на дружину, по стурбованому обличчю якої було видно, що це ще не все, а вона просто тягне час, не знаючи як розпочати серйозну розмову.

— Ну, Світлано, давай, швидше мені викладай, що трапилася, ми вирішуємо питання і я кулею їду в автосалон. Ти ж не хочеш, щоб я перевищував швидкісний режим, запізнюючись? — мотивував Павло дружину на швидку та конструктивну розмову.

— Загалом, батьки просять у нас у позику гроші, на які ти купив би машину, щоб внести їх на перший внесок за іпотеку Антону на трикімнатну квартиру, — випалила без прелюдій своєму чоловікові Світлана.

Павло тим часом пив свій гарячий чай і від несподіванки навіть обпік гарячим напоєм язик від почутого, забувши, що в його кухлі справжній окріп.

– Чого?! Нічого не зрозумів. Спочатку ти просиш порадіти за Антона, що в нього з’явилася дівчина, а тепер уже просиш гроші йому на квартиру? Як це пов’язано? – здивувався Павло.

– Павле, ну як же ти не зрозумієш, мама сказала, що справа до весілля йде, він уже приводив свою дівчину знайомитися з батьками і м’яко натякнув, що скоро буде весілля! — ніби тут і так все очевидно, сказала Світлана.

— Світлано, давай не томи, то на що гроші Антонові потрібні? На весілля чи квартиру? І звідки твої батьки знають, що я маю на рахунку таку суму? — Павло вже зняв з себе светр, бо йому стало чомусь дуже спекотно.

— Ну, раз Антон одружуватиметься, значить йому потрібно буде своє житло, а однокімнатну купувати не варіант, адже однокімнатна буде тісною, коли з’являться діти! — діловито белькотіла Світлана своєму чоловікові, наче Антон — це її позашлюбний син від першого шлюбу, а не старший брат.

— Тим більше, у нас же з тобою трикімнатна квартира, от і батьки хочуть купити таку ж у нашому будинку, щоб як у нас була, щоб Антону не завидно було, — пояснювала Світлана

— Батьки вже й варіант якраз над нами знайшли — трикімнатна квартира якимось дивом залишилася не продана від будівельників! — усміхалася від екстазу і такого «чарівного» збігу Світлана.

— Блін, знаючи Антона, я не дуже хотів би, щоб він був моїм сусідом, тим більше зверху, і ще й моїм коштом, — хмикнув Павло.

— Тільки я не зовсім зрозумів, квартиру хто вирішив купувати — Антон, його наречена чи його батьки? І до чого тут наша трикімнатна квартира, якщо я на неї 5 років кредит відпрацьовував як Папа Карло і достроково гасив, між іншим без чиєїсь допомоги?! – щиро не розумів Павло.

— Ну, ти порівняв… Ти чого, Антона не знаєш? Його ж треба постійно мотивувати, постійно підштовхувати, адже він ще не зовсім самостійний… Так що треба йому допомагати! – заявила Світлана.

— Так, тільки остання фінансова допомога Антону на нову машину, коли той хотів влаштовуватися в таксі, йому особливо не допомогла. Пам’ятаєш, ми два роки тому з тобою за цим столом сиділи, і ти також просила гроші Антону на машину, мотивуючи це тим, що з машиною він стане серйозним, перестане гуляти і буде сам собі заробляти гроші? — пригадав Павло розмову Світлані, про яку ні вона, ні її батьки з того часу не заїкалися.

— Ну то й що? У таксі він працювати не став, бо там умови праці погані! — захищала Світлана брата.

— Тоді продав би цю машину, куплену на чужі гроші і повернув би борги, а то ганяє просто так, спонсорований бензином на гроші батьків. До речі, мені з кого борг питати: з Антона чи з твоїх батьків? Мені вже, Світлано, набридло бути другим батьком і вскладчину з твоїми батьками утримувати твого братика, — обурився Павло.

— Антон сказав батькам, що якщо у нього не буде такої ж квартири, як у нас, то він не одружуватиметься, бо справжній чоловік має привести свою дружину жити не до батьків, а до свого власного житла! — благаюче подивилася дружина на Павла.

-А я тут до чого?! Нехай не одружується доки не заробить: це його проблеми! Причому тут взагалі ми й твої батьки.

— Ну, як же ти не розумієш, Антоне? Я ж тоді дала братові гроші, тепер він нас вважає за багатіїв, у яких справді зайві гроші, раз ми фактично безоплатно та добровільно віддаємо такі гроші?! — вже скрикнула Світлана.

— Ось і я про що, а уявляєш, якщо ми зараз ще в його благополуччя гроші вбухаємо, він тоді дійсно повірить, що в мене є дядько з прізвищем Рокфеллер, адже нормальній людині і в кошмарі не насниться міняти своє нове авто на благополуччя зовсім чужої людини без перспективи повернення.

Світлано, я теж колись мріяв, що гроші мені самі приходитимуть на банківську картку, але так у житті склалося, що за ці гроші мені довелося дуже довго, нудно і важко працювати, терпіти вибагливих замовників і мерзнути взимку в неопалюваних цегляних коробках! — уже кричав Павло на дружину.

— Отже, не допоможеш Антонові? – ображено подивилася дружина на чоловіка.

Він чудово усвідомлював всю картину того, що відбувається. Хитро-мудрий Антон завжди дивився із заздрістю на свою сестричку, яка вдало вийшла заміж, обзавелася трикімнатною квартирою, природно, на думку брата, з подачі своїх батьків. Антона навіть уявити було складно, що на своє житло можна було заробити своєю працею.

Ось і підмовив він батьків на таку фінансову авантюру, щоб квартира була його, перший внесок би дала сестра, а кредит, що залишився, спокійнісінько виплачували з пенсії його батьки, потягуючи ще «зайві» гроші у своєї багатої та успішної сестрички.

— Отже, не допоможеш Антонові? – Ще раз повторила питання Світлана.

Павло косо подивився на простакувату дружину і вирішив поставити всі крапки над «і».

– Антоша, здорова! Давай без умовностей поговоримо. Гроші на троячку ти в мене просиш чи твої батьки? – набрав Павло свояка.

– Павле, привіт! — спросоння від веселої ночі взяв трубку Антон. — Я не зовсім зрозумів тебе, які гроші?

— Ну, ти ж одружитися зібрався, і тобі гроші потрібні на перший внесок на квартиру, щоб привести дружину в своє житло? Мені Світлана правильно все змалювала? – спробував взяти бика за роги Павло.

Але чи то бик не був биком, чи то роги у бика були слизькими…

— Ні…, ну як би так і ні, — почав виляти Антон. – Ну як би так, ми з Оксанкою думаємо одружитися, і я батькам описав картину, ну так … припустив, що було б непогано вселитися після одруження в таку ж квартиру як у вас, але ти зрозумій мене правильно, ніякі умови я не висував, це вже вони самі додумали.

— А я ось тільки сьогодні вранці теж мріяв, що було б непогано на МКС злітати, доки її не затопили: на Землю з космосу помилуватися, розвіятися… Тільки ось, розумієш, яка ситуація, ніхто з NASA мені не дзвонить і безкоштовний політ не пропонує, а грошей у мене на комерційний рейс немає. Отакі, брате, справи… Ти мені фінансово з польотом не допоможеш? Я так випадково цікавлюся? Ні? — серйозно спитав Павло.

-Ти що п’яний, Павле? Який космос … У мене он бензин знову закінчився, треба думати як заправитися! — хмикнув Антон, а Павло переключив розмову на гучний зв’язок.

— До речі, щодо машини, ти коли борг за неї повертатимеш? — нагадав Павло.

-Так це не до мене. Батьки ж у тебе в борг брали, хай вони й віддають! — радісно повідомив Антон, розуміючи, що всіх спритно обхитрував з машиною. — Та й, взагалі, машина на мамку оформлена, тож я взагалі тут ні до чого!

— Зрозуміло, Антошо, дякую за роз’яснення. Тобто я правильно зрозумів, я просто про всяк випадок питаю, щоб потім не було жодних розбіжностей – ти в мене жодних грошей собі на квартиру не просиш і віддавати нічого не збираєшся. Так? — уточнив Павло.

— Ну так, це я батькам натякнув, а вони там самі нехай вирішують: купувати, не купувати, у кого займати не займати: ці питання мене не обходять, — хмикнув Антон у трубку, остаточно прокинувшись.

– Все почула? — Павло подякував Антонові за роз’яснення і поклав слухавку, звернувшись до дружини, яка мовчки слухала його розмову з братом.

-Так, з одним питання вирішили. Ну що люба, мені ж тепер треба витратити свої зароблені гроші! Ну що, які підказки беремо — «дзвінок другові» чи «допомога залу»?

– Чого?! Який ще «дзвінок друг», яка ще «допомога залу»? — Світлана скривилася, не розуміючи приколів чоловіка.

— Я кажу: кому з твоїх батьків дзвонитимемо: твоєму батьку чи тещі моїй? — уже серйозно спитав Павло.

Світлана дивилася на чоловіка і мовчала.

— Чого мовчиш? Ну не ти ж ініціатор цього кордебалету, ти до такої афери точно б не додумалася … Ти ж нещодавно у вихідний поділилася з мамою «радісною новиною», що я хочу купувати нову машину, і тут у неї з подачі синочка народився чудовий план з відбирання грошей у дурнуватого зятя та доньки? Так? — Павло пильно подивився на дружину.

— Так і скажи, що не хочеш давати гроші, навіщо весь цей цирк влаштовувати, не треба нікому дзвонити! – ображено промовила Світлана.

— Значить дзвонимо Петрівні! — відповів Павло і втримав Світлану, яка намагалася піти з кухні, — а то я потім буду винним у тому, що особисте життя твого брата не склалося!

– Світлано, ти зрозумій, я не проти допомогти, тільки давай спочатку з’ясуємо, чи потрібна моя допомога? Може, ти просто все неправильно зрозуміла! — усміхнувся Павло, набираючи номер тещі.

— Маріє Петрівно, доброго дня! Як ваше здоров’я? Вітаю із заручинами Антона. Світлана вже поділилася зі мною «радісною» новиною! — почав розмову Павло з тещею в демонстративно піднесеному настрої.

— А… Павле! Так, дякую! Радісна новина, але все зараз від тебе залежить, сподіваюся Світлана тобі передала наше спільне прохання допомогти з грошима на житло для Антона? — Петрівна вже вважала, що коли Світлана погодилася на допомогу, значить питання практично вирішене.

— Так, я саме з цього приводу Вам і дзвоню: хотів все ж таки з’ясувати адресатів такого прохання? — спитав Павло.

— Яких ще «адресатів»? Всі ми тебе просимо: і Світлана, і Антоша, і ми, — не уточнювала конкретного прохача Петрівна.

— З Антоном я зараз розмовляв, він сказав, що лише позначив вам проблему, а мене він ні про що не просить! Що він — взагалі, самодостатня особистість, і нікому нічого не винен, — засміявся Антон у слухавку.

— Я не зрозуміла твоє запитання, Павле? — уже серйозно з нотками роздратування звернулася Петрівна до зятя.

-То чого тут незрозумілого? Хто мені гроші віддаватиме — ви з Михаличем чи Антон? Враховуючи, що він «злився» — це Ви з Михаличем, мої дорогі? – З’ясовував умови потенційної позики Павло.

— Чому одразу я? Я лише Світлані позначила проблему, що Антон сказав, що його одруження впирається в квартиру, і що вже у вас є така сума, то чому б вам …

— Не пожертвувати цю суму на благополуччя Антона без жодних зобов’язань щодо повернення, чи правильно я зрозумів? – уточнив Павло біля тещі.

-Ну, навіщо ж так грубо, Павле?! Якої ти негативної думки про нашу родину! Згодом ми б, звичайно, тобі повернули потрібну суму, про що мова? — обурилася Петрівна, а її голос набув такого ж скривдженого відтінку, що й у його дружини, яка сиділа поруч і мовчки слухала розмову.

— Це як з Антоновою машиною повертати збираєтесь? — уточнив Павло, — Антон мені сьогодні заявив, що нічого мені не винен, що ваша машина, тому ви мені й повинні повернути зайняту два роки тому суму…

— Пашо, який ти нудний! Знайшов зараз час згадувати про минуле? Зараз перед нашою родиною стоять нові горизонти, нові завдання, адже нову трикімнатну квартиру не можна й порівнювати з машиною? Усьому свого часу, Павле, — діловито і зі знанням справи пафосно вимовила Петрівна.

— Ну так, Маріє Петрівно, я Вас чудово розумію, тільки потім з’являться інші «амбітні» завдання — організувати Антону весілля, потім зробити такий самий, як у нас ремонт у новій квартирі, щоб він нам не заздрив, потім у нього підуть діти і їх нам з вами у складчину, доведеться утримувати? — глузуючи заявив Павло.

— Маріє Петрівно, а що якщо вам із Михаличем обміняти вашу трикімнатну квартиру в центрі на однокімнатну десь на околиці міста, можна ще продати вашу машину з гаражем? Дивишся і на квартиру Антону вистачить, і на ремонт, і весілля? Може, навіть і мені борг повернете? — заявив зять тещі, розуміючи, що вона ніколи не піде на такий крок.

— Павле, ти з глузду з’їхав? Чому ми повинні втратити своє житло і свою машину? Ти до нас несправедливий! — підвищила тон на зятя Петрівна.

-Відмінно, я лише запропонував один із варіантів, але ви відмовилися, це ваше право! — сказав Павло, — ну тоді й мені зовсім не обов’язково позбавляти себе нового авто для виконання чиїхось солодких мрій, правильно? — підловив тещу на півслові Павло.

На тому кінці зависла секундна пауза: видно було, що ця розмова зруйнувала Петрівні довгограючі плани посадити свого синочка на утримання простоватої Світлани та її податливого чоловіка.

— Та вже міг би допомогти, зятю…, — ображено промовила Петрівна, ніби забувши всю попередню розмову.

— Якщо ситуація така безвихідна, можу запропонувати викупити машину Антона. Пропоную за неї ті ж гроші, за які її й купували, з огляду на те, що я вже сплатив, — запропонував Павло зухвалій тещі.

— Ти збожеволів?! Таку машину продати тобі та за такі копійки?! — Петрівна навіть не хотіла згадувати, що колись треба буде повертати борг за авто.

— Є ще один варіант допомоги. Нам із напарником потрібен помічник, якщо хочете, — учень. Зарплата буде фіксована, але непогана для учня, — можемо взяти вашого Антона з випробувальним терміном: дивишся і грошей заробить на весілля, та професії навчиться. Навчання з мене безкоштовно, — серйозно запропонував зять Петрівні.

Жінка, зрозумівши, що обіцяних грошей від зятя не дочекається, елементарно кинула трубку. Павло зрозумів, що розмова закінчена і подивився на Світлану.

— Ну що, ти досі готова віддати мої гроші до фонду допомоги твоєму ледачому братику? — з докором глянув Павло на дружину.

Світлана мовчала, їй не було чого сказати чоловікові чи виправдати свого брата та своїх батьків. Павло допив холодний чай, взяв куртку і мовчки поїхав за новою машиною. На жаль, Павло втратив за цією розмовою надто багато часу і не встиг до призначеного часу в автосалон, де його машина була вже продана більш моторному покупцю.

— Можу вам запропонувати такий самий варіант лише за «прайсовою» ціною? – запропонував менеджер.

— Світлано, тут мені на машину грошей не вистачає, скажи Петрівні, щоб коханому зятю докинула, а я якось потім віддам чи не віддам, — процитував слова тещі на свою адресу Павло.

Але ні дружина, ні Петрівна, якій з аналогічною пропозицією зателефонував Павло, прохання чоловіка не оцінили та й іронії не зрозуміли. Павлу набридло бігати автосалонами і він погодився з новою ціною, оформивши розстрочку.

Але навіть радість від купівлі нового авто не згладила той осад, який залишився в душі від такої поведінки дружини та родичів. Петрівна з того часу більше з Павлом не розмовляла, вважаючи, що її улюблений синочок не одружився з тією горезвісною Оксаною саме через жадібного зятя, який пошкодував гроші на фінансування сімейного щастя її сина.