Світлана чистила рибу, щоб посмажити на вечерю. Діти сиділи по кімнатах і кожен займався своєю справою, молодша малювала і на фоні по телевізору йшли мультики, а старша наводила порядок в письмовому столі. Чоловік попередив, що затримається на роботі до пізнього вечора.
А поруч, на кухні за столом сиділа мама Світлани. Вона прийшла до них у гості кілька годин тому.
– Цю рибу краще в духовці запікати, з цибулькою, знаєш, як смачно вийде? – Запитала мама.
– Я хочу смажену, – у Світлани трохи бoлiлa голова.
Мама помовчала і потім запитала.
– Навіщо телевізор просто так працює, лічильник же крутить. Чому ти не привчаєш дітей відразу його вимикати, як подивилися?
Світлана мовчки знизала плечима. Сил вступати з матір’ю в дебати у неї сьогодні не було. Вона і так пів дня витратила незрозуміло на що, простоявши в черзі у банку.
– Будеш чай? – Запропонувала Світлана. Потім обваляти рибу в борошні з сіллю, включила газ і виклала підготовлену рибу на сковороду. Мама уважно спостерігала за її діями.
– Не буду, і так вже дві чашки випила на ніч, завтра знову набрякну. А навіщо ти кришкою рибу накрила, вона ж так не підсмажиться, а звариться.
Світлана глибоко зітхнула, головний бiль посилився. Вона мовчки прибрала кришку, дістала іншу, спеціальну для риби і накрила.
– Добре, піду я. Пізно вже. – Мама встала з-за столу і попрямувала до дверей.
– Дівчата, я пішла, – крикнула вона онукам.
– Бувай, бабусю, – долинуло з кімнат.
– Вийдіть хоч, – Світлана вигукнула до дочок. Вони вийшли з кімнат, підійшли до бабусі, поцілували в щічку і встали біля мами.
– На добраніч, – сказала бабуся і зачинила за собою двері.
Всі знову розійшлися по своїх справах. Світлана перевернула рибу і сіла, де недавно сиділа мати. Подивилася у вікно і задумалась. Їй раптом згадалося, як в дитинстві, батьки подумали, що вона поцупила гроші і повели її в покарання в ліс, до ведмедя, як вони казали. Світлана дуже пpyчaлacя, сильно плaкaлa, але батьки вивoлoкли її з дому і потягли по дорозі. У ліс звичайно її не відвели, але злякaлaся тоді вона дуже сильно. Потім з’ясувалося, що гроші вона не брала, вони знайшлися, але перед нею так ніхто і не вибачився.
Потім їй згадався випадок, як вона вже підлітком розповіла мамі про своє перше кохання, що це за хлопчик і який він. А мама взяла і все розповіла батькові, потім її дуже довго не пускали гуляти і не дозволяли користуватися телефоном, щоб вся дypь вийшла з голови, як говорив тато.
Після цього вона вирішила нічого не розповідати мамі і завела особистий щоденник, але мама, звичайно ж, його знайшла і влаштувала їй такий cкaндaл, що Світлана запам’ятала його на довго.
І все життя мама всіляко переконувала Світлану, щоб та жила за її правилами. А Світлана, зціпивши зуби, в більшості мовчала. Сперечатися з мамою було марно.
Риба була готова. Раптом пролунав телефонний дзвінок.
– Світлано, – почула вона зaплaкaний голос своєї близької подруги, – мама, мама.
Вона не могла договорити і зривалася на плaч.
У Світлани шалено закалатало серце, передчуваючи недобре.
– Катю, що сталося з мамою?
– Її не стало, – ледве вимовила вона і знову гірко заплaкaлa.
– Зараз буду. – Сказала Світлана і повісила трубку.
– Дівчата, я поїхала до тітки Каті, татові сама подзвоню. Спати в дев’ять і не пізніше. – Роздала вона вказівки і вибігла з квартири.
Швидко зловила таксі і помчала в потрібному напрямку. Їй не вірилося, що тітки Ніни, яку вона дуже любила, тепер немає, сльози котилися по її щоках, а серце стискалося від жалю. Вона не уявляла, як Катя впорається з цим горем, їх відносини з мамою були повною протилежністю відносин Світлани з її матір’ю. Вони були найближчими подругами, Катя шалено любила свою маму, обожнювала її.
Раптом Світлана подумала, як би вона себе відчула, дізнавшись, що її мами більше немає. Уявила.. і раптом відчула жахливу порожнечу, таку величезну, яка швидко розросталася і в ній пропадало все, все раптом стало неважливим.
Вона швидко дістала з сумочки телефон і набрала мамі.
– Мамо, ти вже вдома? – Швидко запитала Світлана, ледве мама підняла трубку.
– Ось, тільки зайшла, – захекавшись відповіла вона. – Що трапилося? У тебе голос якийсь схвильований.
Ось які мами, все вони відчувають і знають, варто лише тобі сказати хоч слово.
– Тітки Ніни не стало, – тихо сказала вона.
– Боже мій, бідна Катя, я зараз до них поїду.
– Я теж вже під’їжджаю.
Вони попрощалися. Світлана під’їхала, розплатилася і швидко забігла на третій поверх. Підійшла до подруги і обнявшись, вони дали волю своєму горю.
Потім приїхала мама Світлани, швидко все взяла в свої руки, чітко і зі знанням справи, роздаючи інструкції.
Після цього, Світлану ніби підмінили, та й її маму теж. Вона перестала випускати свої голки і відгороджуватися невидимою стіною кожен раз, коли мама дзвонила або приїжджала в гості. Вона завжди подумки її обіймала, в реальному житті їй поки було важко це зробити, у них з дитинства обійми були не прийняті. А мама стала дуже м’якою. Навіть якщо раптом і видавала непрохані поради, Світлану вже це зовсім не дратувало, вона зрозуміла, що тільки так мама вміє висловлювати свою турботу. І зрозуміла, що втомилася тягнути на собі мішок зі своїми дитячими oбpaзaми, ну ось такі були у неї батьки, це вже не виправити, залишається тільки прийняти.
Просто Світлана в один момент дуже чітко і ясно зрозуміла, що колись, і цей час набагато ближче, ніж усім нам здається, ніхто не подзвонить і не прийде, не запитає про твій схвильований голос. Хтось сказав дуже правильні слова: “Ось Ви думаєте, що батьки будуть завжди, ну куди вони подінуться, ось вони вдома. Але ви не розумієте, що, приїхавши до них, ви можете їх вже не застати.”
