– І ось, уявляєш, сидимо ми за столом, вітаємо Наталю з днем народження, і тут відкриваються двері і заходить її єдиний син з величезним оберемком троянд, – розповідає пенсіонерка Надія Сергіївна. – Я такі букети величезні і не бачила жодного разу в житті. Вручив їй квіти і конверт, не знаю вже, скільки там було грошей, але він був чималий. Але головне, такі слова сказав теплі, приємні своїй матері. Мовляв, матуся, всім кращим в мені я зобов’язаний тобі, спасибі тобі за все. Ми аж розплакалися всі, правда.
Наталя Миколаївна – найкраща подруга Надії Сергіївни, та до того ж ще й сусідка: більшу частину життя жінки прожили в одному під’їзді. Подружилися більше сорока років тому, ще коли були зовсім молоді: з різницею в кілька годин Надія народила дочку, а Наталя – сина. Разом гуляли з колясками, разом сиділи у пісочниці, разом збирали дітей спочатку в ясла, потім в школу.
– Я свою Наталю люблю, вона моя подруга, але ось матусею вона була ну, чесно кажучи, дуже своєрідною, – розповідає Надія Сергіївна. – Олега вона ростила одна, і якось не особливо над ним тряслася, чи що. Не те, що ми з чоловіком над своєю Марією. У садок він у неї ходив один, уявляєш? Правда, садок поруч був. Відведу дочку, дивлюся, Олег йде через двір, як чоловік маленький, один, а мама, каже, на роботу вже поїхала.
– Може, треба було вам запропонувати їй брати Олега з ранку, заводити в садок?
– Я пропонувала Наталі багато разів, вона тільки рукою махнула в мою сторону – він здоровий хлопець, говорить, скоро шість, що він, через два двори не пройде? У табір відправляла його на все літо. На цілих три місяці одного. Дитина додому приїде на добу між змінами, помиється, а на ранок знову в табір, ось і всі літні канікули. Загалом, якось так, в спартанських умовах хлопець ріс. Мати каші наварить йому у великій каструлі, в холодильник поставить – таке не їстимеш і з великою голоду, напевно. Ну, Наталя ніколи не морочилася з ним. Їсти захоче, говорила, поїсть, не захоче – то вже його проблеми.
Надія Сергіївна згадує, як за часів дефіциту Наталя купила двадцять банок згущеного молока і принесла на збереження подрузі.
– Нехай, каже, у тебе постоять, у мене залишати їх не можна. Олег, якщо знайде, не заспокоїться, поки все не витягне. Я їй кажу – Наталю, так годувати дитину треба нормально, він у тебе голодний постійно. Але вона тільки хмикати – мовляв, каша є в холодильнику, а багато солодкого шкідливо для здоров’я дитині.
За словами Надії Сергіївни, Олег все дитинство цілими днями пропадав у розташованому поруч Будинку піонерів, де займався всім, чим можна – від конструювання літаків до крою та шиття, добре, це були останні роки, коли гуртків було ще багато і всі вони були безкоштовні. Додому хлопчик приходив тільки спати. У школі вчився ледве-ледве, але зате руками навчився робити все. Але він був дуже доброю дитиною, і цього не могла не помітити Надія Сергіївна.
Після школи відслужив в армії і пішов в бізнес.
Зараз Олег досить успішний бізнесмен, власник дуже хорошого та великого виробництва в області, на нього працює багато людей, він багатьом знайомим та родичам дав хорошу роботу, за це йому люди вдячні, поважають його. Купив квартиру, машину, дачу, одружився, дітей має.
– А найголовніше, уявляєш, він матір свою дуже любить, – з легкою образою в голосі розповідає Надія Сергіївна. – Гроші їй постійно дає, холодильник заставляє різними делікатесами, по закордонах возить, тільки що на руках не носить. При цьому щиро впевнений, що мати його – ідеальна. Ось так!
Надії Сергіївні це тим більш незрозуміло, що її дочка Марія, яка народилася з Олегом в один день, на матір і батька постійно в якихось образах незрозумілих. Хоча вже її виховували зовсім не так, як сусідка свого єдиного сина. За руку водили, найкраще годували, собі в усьому відмовляли, аби їй найкраще дати, возили на море, купували найкращі речі, щоб не гірше, ніж у інших – і все одно кругом винні саме вони.
– Років зо три їй було, поставили ми її взимку, в снігопад, в великий замет у дворі, щоб сфотографувати, і відійшли на три метри. Боже мій, як вона кричала. І тепер мені цей замет досі згадує, сорок років пройшло. Як її кинули одну. Зараз вона постійно нам докоряє, що ми ні в чому не допомагаємо їй, нічого не купуємо, грошей не підкидаємо.
– Зрозуміло.
– І купа у неї таких образ. Саморобку свою побачила в сміттєвому відрі в чотири роки, іграшки її віддали дівчинці знайомої, математикою займатися постійно просили, а от англійською не давали, бо шкодували грошей на репетиторів. З квартирою ніяк не допомогли, хоча ось Даші і Олі батьки двокімнатні квартири купили в новобудові. Час від часу взагалі припиняє з нами з чоловіком спілкуватися. Не те ми їй сказали, не так подивилися, посміли свою думку висловити, або перечити їй.
Надія Сергіївна зараз важко зітхає.
– І ось знаєш, що я помітила? У всіх знайомих, у кого дочки, ось така круговерть. Претензії, образи, якісь незрозумілі прохання без кінця. У подруги дочка кілька місяців з нею не спілкувалася – бабуся взяла на дачу онуків, і вони пересиділи на сонці, були червоні. Так зі всіма дітьми буває влітку, а тут прямо вже так сильно не вгодила мати, щоб вже так ставитися до неї і не розмовляти. Зате матері синів – просто ідеальні, правда. Он Наталя моя тому приклад. Живе своїм життям, сидить в фейсбуці, нікому нічим не допомагає, влітку з онуком на дачі два тижні відпочила – син їй ще й на це багато грошей дав. За все вдячний постійно, ніколи не дорікає нічим, за все спасибі говорить, букети запаморочливі на день народження дарує. Ось так. Тепер я не знаю, що я зробила не так, коли виховувала свою доньку.
