У двері постукали, і Катерина пішла відчиняти. У гості вона нікого не чекала, але мало, хто вирішив до неї ввечері зазирнути на вогник.
На порозі стояла дівчина. Жінка невиразно пригадала, що вона її десь бачила.
– Здрастуйте, – тим часом несміливо промовила несподівана гостя, – ви ж мама Павла?
– Ну, мама. А Павлуша в армію пішов служити, – Катерина відійшла, щоб пропустити дівчину, і та боком протиснулася у квартиру.
А коли при електричному світлі жінка розгледіла візитерку, згадала, де вона могла її бачити – на проводах у сина.
***
Листопад дев’яносто другого року видався морозним, збори були призначені на кінець листопада, коли вже землю вкрив перший сніг…
Проводити Павла на службу зібралися лише найвірніші друзі, – з дівчат була тільки ця. Катерина навіть згадала, як її звуть – Оля.
Вона ще тоді спитала пошепки у Павла, чи це не його зазноба? Син якось невиразно мотнув головою і відмовчався. І ось – на тобі, Оля стоїть на порозі їхньої квартири.
– Щось сталося? – співчутливо спитала жінка і запропонувала Ользі чаю.
– Мені ніяково вас обтяжувати, але зрозумійте, крім вас і Павла в мене більше нікого немає … – Оля розстебнула пальто і раптом розплакалася. А Катерина нарешті побачила великий живіт своєї гості.
– Та ти при надії! – Вона сплеснула руками. – Пашка знає?
Жінка все зрозуміла. Ось тільки дивувалася – син служить ось уже пів року і ні словом у листі не сказав, що скоро стане батьком, а вона, його мати, – бабусею.
– Не знає Паша нічого, я йому не сказала. Думала, коли повернеться, тоді й дізнається. Мені вже через пару місяців термін, а бабуся моя, коли дізналася про це, з дому вигнала.
– Батьків у мене немає, пішли із життя, коли я була зовсім маленька. Бабця мене виховувала, а вона жах, яка сувора. Я більше не знаю, куди йти… Ви мене теж проженете? – Оля не припиняла плакати.
– Та ти що, з глузду з’їхала? Невже я свого майбутнього онука на вулицю вижену! Поживеш у мене, а там і Пашка повернеться, весілля зіграємо!
– Не думаю, що я вашому синові буду потрібна, – Оля зітхнула, – він мене ніколи всерйоз не сприймав, – то під руку підвернулась, і добре.
– А що тепер робити – не знаю. Ви не турбуйтесь. Як малюк з’явиться, я поїду від вас. Дитину в ясла віддам, сама на роботу кудись влаштуюся.
– Ну, це ми ще подивимося, – Катерина говорила та діяла. Шукала постільну білизну, всунула Ользі рушник і відправила її в душ. Потім вони повечеряли, залишивши всі розмови до ранку, і лягли спати.
Наступного дня мати написала синові гнівного листа: так, мовляв, і так, синку. Використав дівчину і кинув. А за свої вчинки треба відповідати. Загалом, повернешся – одружишся!
Поки материнське послання дійшло до сина, Олі прийшов термін. Вона стала мамою чарівного, рожевощокого карапуза.
Щойно новоспечена бабуся глянула на онука, так одразу ж зрозуміла – її це кровиночка, Пашин синочок, вилитий він. Навіть ніс морщить так, коли плакати збирається, і ямочка на підборідді, і ці очі, чорні, як дві смородинки.
З лікарні Оля з сином приїхали знову додому до Катерини, і та взяла на себе всі обов’язки догляду за онуком, – просто душі в ньому не чула.
А тим часом від Пашки прийшов лист у відповідь, в якому він писав:
– Не знаю, мамо, що там Оля собі надумала, але навіть, якщо це і моя дитина, одружуватися я з нею не збираюся. Не люблю її, і все тут. Вона сама на мене вішалася, ну, я й не встояв. Сина запишу на себе, але жити разом ми не будемо.
Розсердилася Катерина на сина, що тут говорити. Проте Ользі відповіді Павла не показала.
– Давай, нічого йому не повідомлятимемо, приїде додому, а в нас такий сюрприз.
Мабуть, сподівалася, що, побачивши хлопчика, розтане батькове серце. Але вийшло інакше.
Відслужив він два роки і додому повернувся. Толік – так Оля сина назвала – вже в ясла ходив, мама його на швейну фабрику влаштувалася. Жили дружно, всі радості та біди ділили навпіл.
Толік уже на своїй мові белькотів, Катерину бабою кликав, а на фотографію Павла, яку йому показували, пальчиком тицяв і чітко вимовляв «та-то».
Ось тільки Павло, який повернувся додому, навіть не глянув на дитину. Викликав у кімнату матір для розмови, а коли почув тверду відмову у проханні прогнати з дому Олю з малюком, розвернувся і на станцію вирушив. Навіть не сів із дороги у рідному домі.
Катерина за Пашкою слідом не кинулася і Ользі не дала:
– Схаменеться, повернеться!
Але не схаменувся і не повернувся. Поїхав жити в обласний центр. На роботу там влаштувався, кімнату у гуртожитку йому виділили.
Писав, правда, матері зрідка, в основному, що в нього все добре і чи не передумала вона щодо Олі та Толіка. Отримував у листі у відповідь рішучу відмову і прохання одуматися. Мати писала: «Син же він тобі, твій кревний. До Ольги придивись, – стерпиться-злюбиться!
Потім Пашка одружився. На гарній, між іншим, жінці. Про дитину їй не розповів та незабаром у них власна донька з’явилася, на яку батько надихатися не міг.
Тим часом Толік пішов у перший клас, а Ольга одного разу заявила свекрусі, що не відбулася:
– Катерино Максимівно, дякую вам за все. За допомогу, за Толіка. Але я зустріла гідного чоловіка і виходжу за нього заміж. Переїжджаю до нього разом із Толіком, звісно ж.
Розплакалася тоді Катерина. От як вийшло – сина рідного через нелюбу йому жінки, можна сказати, втратила, а зараз і онука в неї забирають.
– Та не переживайте ви так, – заспокоювала її Ольга, – ми ж не на Місяць летимо, Толік до вас на вихідні приїжджатиме.
– Ви вже помиріться із сином, адже у вас там онука теж росте, як-не-як теж рідна.
Так і живуть. Помирилася Катерина із сином, з онукою потоваришувала, а Толік теж бабусю не забуває. Нині, щоправда, вже зовсім дорослим став, і чоловіка Ольги татом вважає.
Але Катерина точно знає, хто хлопчику рідний батько, та нічого вдіяти не може. Не даремно ж кажуть, що силою не будеш милою…
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!