Мій чоловік дуже прив’язаний до своєї матері. Для Сергія слово Віри Матвіївни – закон.
Одяг для вагітних
Однак до мене свекруха ніколи не лізла з непроханими порадами, не намагалася налаштувати сина проти мене. Тож претензій я до неї не мала.
Ми із Сергієм заробляємо не мільйони. До того ж у нас є чотирирічна дочка Ліза, якій потрібно оплачувати приватний дитячий садок поряд з будинком. А ще взяли трикімнатну квартиру в іпотеку.
Вільних грошей ніколи не буває, але ми не бідуємо. Щороку відпочинок на морі на недорогих курортах, взимку ходимо на лижах. Загалом, не почуваємося ущемленими щодо розваг.
Подарунки в нас заведено дарувати один одному практичні. Якщо я хочу дорогу якісну куртку, але не можу собі її дозволити, то чоловік мені дарує її на день народження. А у Сергія в такий спосіб поповнюється колекція гарних інструментів.
Віру Матвіївну ми не обділяємо. Вона отримує хорошу пенсію, але раз на місяць син привозить їй сумку з улюбленими продуктами – риба, улюблений сир, м’ясо, фрукти та цукерки.
На дні народження, Новий рік радуємо її гарним посудом, побутовою технікою. Все дороге, але корисне та практичне.
А тут повідомила мені дорога свекруха:
– Маринка, я планую гарно відзначити своє сімдесятиріччя. Ніколи собі такого не дозволяла, усе гроші шкодувала. А тепер захотілося з розмахом ювілей провести, покликати гостей.
Я згідно кивала головою. А ввечері чоловік прийшов з роботи та теж на цю тему розмову завів:
– Треба б допомогти мамі зі святом, – задумливо промовив Сергійко, щось зосереджено вираховуючи в умі.
– У нас бюджет чітко розписаний, чимось доведеться жертвувати заради посиденьок у ресторані. Але від чого ми можемо відмовитися заради того, щоб Віра Матвіївна напоїла і нагодувала натовп родичів і друзів? – похитала я головую.
– У мене відкладено на ремонт гаража, – сказав чоловік невпевнено, – може, з ремонтом почекаємо, зате допоможемо мамі?
Я знизала плечима. Мене мало хвилював ремонт гаража, але про себе подумала:
“Якщо вже відмовлятися від нього, то краще купити всій родині якісне зимове взуття. А не зливати все у дурне свято”.
Але сперечатися із Сергієм я не стала. Знаючи, як він ставиться до матері, розуміла, що заради неї все одно знайде, де взяти гроші. Навіть від власної машини відмовиться, якщо буде потрібно.
Віра Матвіївна не просила грошей, але дуже зраділа допомозі. Суми, що ми їй дали, вистачало на оплату ресторану майже в повному обсязі.
– Ну, а на ведучого я гроші знайду. Дещо відклала з пенсії, дякую, діти, – з вдячністю вимовила свекруха.
Однак те, що відповів їй Сергій, вибило мене з колії. Я думала, що наша допомога з рестораном – це подарунок свекрусі. Але мій чоловік так не вважав.
– Мамо, який подарунок ти хотіла б на свій ювілей – посудомийну машину чи робот-пилосос?
Так, мене збентежили слова Сергія, але те, що сказала Віра Матвіївна, просто вбило мене.
– Хочу сережки з діамантом синку, – скромно промовила свекруха, посміхаючись, як наче це така дрібничка. Голос її при цьому звучав так, начебто вона просила міксер у подарунок.
Я готова була обуритися, але чомусь не могла вимовити жодного слова. Сергій був збентежений, проте… кивнув головою.
– Будуть тобі сережки, – відповів він і обійняв матір.
– Дякую, мій любий. Ніколи такої розкоші в мене не було, а так захотілося на старість років, – відповіла Віра Матвіївна, продовжуючи добродушно посміхатися.
“Вони у своєму розумі взагалі? Що мати, що її синочок – вони, мабуть, здуріли? Чи це жарт?” – думала я про себе.
Однак коли ми повернулися додому, Сергій запевнив мене, що це не було жартом:
– Мама отримає сережки з діамантом, чого б це мені не вартувало.
– Що означає “чого б це мені не вартувало”? Все, що ти візьмеш із сімейного бюджету, реально вдарить по кожному з нас. У тому числі й на потреби Лізи – Розсердилася я не на жарт.
Але чоловік ніби мене не чув. Купив дорогі сережки у кредит. Коли він сказав мені, яку суму протягом року він буде віддавати із зарплати, я мало не розплакалася.
– Ми ж хотіли Лізу віддати на англійську, – вигукнула я, розуміючи, що тепер це нам не по кишені.
– Лізі доведеться відмовитися від англійської цього року, а ми з тобою один рік побудемо вдома замість моря, – сказав чоловік, як відрізав.
Я була дуже зла, але справа зроблена. Не розлучатися ж тепер через це.
На святі я побачила, як свекруха вихваляється нашим подарунком перед родичами та іншими бабульками. Виглядало це, звісно, смішно.
Ну а нас Віра Матвіївна цілувала та обіймала. Загалом на святі вона веселилася від душі.
Однак до кінця вечора з’ясувалося жахливе – одну сережку вона загубила. Усе обшукали, але не знайшли дорогої цяцьки.
Свекруха страшенно засмутилася, ридала як маленька. От тільки мені зовсім не шкода було. Як можна було так безладно поставитися до дорогої речі?
Але найжахливіше було не це. Сергій втішав свою матір як міг, і краєм вуха я почула, що він пообіцяв купити їй такі самі сережки!
Ось тепер сиджу і думаю, чи це достатньо серйозна причина для розлучення? Чи може варто знову закрити очі та не влазити в стосунки чоловіка та його матері?
Залишити відповідь