Почнемо з того, що моє дитинство радісним не назвеш. Мама померла досить рано, тому мене виховував батько і мачуха, яка ненавиділа мене всім своїм нутром. Вона спала і бачила, коли я піду з рідної домівки.
Якщо нормальні мами просять дочок не поспішати з заміжжям, то мачуха так і потурала мені, щоб я швидше облаштувала своє особисте життя. Так і вийшло. Я не встигла закінчити університет, завагітніла і вискочила заміж за першого зустрічного.
Після весілля ми жили у свекрухи. Вона не лізла до нас, її взагалі нічого не цікавило, крім чоловіків. Коли я народила онука, вона «попросила» нас зняти житло, адже крики новонародженої дитини будуть насторожувати її потенційних женихів.
Ми і не стали заперечувати. Зарплати чоловіка вистачало на маленьку кімнатку, а хороми нам були і не потрібні. Йшли роки. Синові виповнилося три роки, і я вийшла на роботу. З того моменту моє життя розділилася на «до» і «після». Коханий почав мені зраджувати, піднімати руку і ревнувати без приводу.
Я жила в пеклі. Чоловік виловлював мене біля офісу, щоб зловити мене «на гарячому». Якщо хтось розводив про мене плітки або робив комплімент, він відразу вступав в атаку. Його пориви ревнощів закінчувалися побоями.
Доводити йому щось було марно, ніякі аргументи на нього не діяли. Я вирішила зловити на зраді його – і у мене це швидко вийшло. Я дізналася, що з тією дівчиною він давно зустрічається, але на розлучення подавати не стала – куди я з маленькою дитиною?
Незабаром батько розлучився зі своєю дружиною, вони розміняли квартиру. Тато вирішив переписати на мене свою однокімнатку, а сам знайшов собі чергову любов. Коли у мене з’явилося своє житло, дитині було вже вісім років. Я подала на розлучення і почала будувати життя з чистого аркуша.
Якби я на це не зважилася, він би точно мене вбив в пориві злості. Перший час чоловік переслідував мене, але потім пірнув з головою в нову любов і залишив мене в спокої. Та жінка теж страждала від його атак, тому довго їхні стосунки не протягнули.
Я металася між роботою і дитиною. Мені було спокійно, хоч і важко. Заміж я не збиралася, хотіла докласти максимум зусиль для щасливого дитинства моєї дитини. Зараз моєму синові вже тридцять років.
Я вивчила його, організувала весілля, тільки квартиру не змогла купити. У нього троє дітей і іпотечне житло. На старості років моє нехтування здоров’ям вилізло мені боком – загострилися всі хронічні захворювання.
Я постійно бігаю по лікарнях, невістка не хоче мені допомогти по дому, хоча я вже не раз натякала, що сама не справляюся. Вони з чоловіком знайшли мого колишнього чоловіка, хочуть звести з цим тираном, щоб я їм не заважала своїми старечими проблемами.
Замість допомоги вони атакують мене різними аргументами, мовляв, двом літнім людям на старості легше жити. Посилаються діти на його фінансову незалежність, але хіба мені потрібні його гроші?
Мені огидно від одного його виду, як жити з цією людиною під одним дахом? Я заблокувала його номер, так він з іншого телефону мені цілодобово телефонує. Мене нудить від нього!
Я попередила невістку і сина, що не збираюся жити з цією людиною. Так вони заявили, щоб я їх більше не чіпала, батько радий за мною доглядати, а їм це в тягар. Син твердить, що батько в кращу сторону змінився, це він по телефонній розмові зрозумів? Не хочу і не буду! Краще старість поодинці доживати.
Навіть якщо жити з ним як з сусідом, то нічого хорошого з цього не вийде, від цієї людини можна очікувати удар в спину в самий невідповідний момент. Мені лише прикро, що син мене так віддячив за все, що я для нього зробила.
