– Ти зобов’язана звільнити свого адміністратора! – зло крикнула Наталія Іванівна в трубку. – Спочатку наберете за оголошенням, а потім вони господарів не впізнають!

– Мамо, так ти і не господиня, – посміхнулася Ліда.

– Я мама господині, а це навіть важливіше! – заявила Наталія Іванівна.

– А чим тобі адміністратор не догодив? – поцікавилася Ліда.

– Та ось стоїть переді мною і вимагає! – відповіла Наталія Іванівна.

– У сенсі, перед тобою? – запитала Ліда. – А ти де?

– Як це де? – Наталія Іванівна обурилася нерозумінням дочки. – У цьому вашому готелі! Де ж іще я могла зустріти твого адміністратора?

– Ну, хтозна, – відповіла Ліда і відразу ж запитала: – А що ти там робиш?

– Ні, ти дурниць у своїх працівників вчишся? Що можна робити в готелі? Зрозуміло, що ми тут відпочиваємо!

– Так ти ще й не одна? – вирішила уточнити Ліда.

– Звичайно! – з натиском відповіла Наталія Іванівна. – Це ж тільки ти сімейні свята ігноруєш, а ми завжди відзначаємо всі свята разом!

Ось і день народження моєї сестри, твоєї тітки, між іншим, вирішили відсвяткувати з комфортом!

– Так він три тижні тому був, – зауважила Ліда.

– Так після гарного свята відпочити потрібно! – зі знанням справи, відповіла Наталія Іванівна.

– Кучеряво жити не заборониш, – Ліда посміхнулася.

– Так! – вигукнула Наталія Іванівна в трубку. – Ти мені ці жарти кинь! Давай, сідай в машину, де б ти не була, і приїжджай сюди!

Ти просто зобов’язана звільнити цю невиховану особу!

– А чим вона не догодила? – запитала Ліда. – Я ж повинна знати, за що звільняти.

– Вона вимагає від нас гроші! – прокричала Наталія Іванівна. – Ти уявляєш, яка нахабність? Від нас!

З яких це пір ми зобов’язані платити? – Наталія Іванівна трохи відсунулася від трубки: – Чула? Я мама власниці цього готелю! Як ти смієш у мене гроші вимагати?

– А хто ваша дочка? – почула Ліда питання адміністратора.

– Як це хто? – кричати Наталія Іванівна не переставала. – Як ти тут взагалі працюєш, якщо начальство своє не знаєш?

– Я знаю, – відповіла адміністратор, – але прошу уточнити!

– Господи, яка безглуздість! – обурювалася Наталія Іванівна. – Цим … готелем володіє моя дочка Ліда і її чоловік Дмитро! І прізвище у них Приходько!

А я мама Ліди, Дмитру, значить, теща! Це моя рідна сестра! – перераховувала Наталія Іванівна. – Це мої племінниці, а господині – сестри виходить!

– Мамо! – крикнула Ліда. – А ви, значить, всією сім’єю там зібралися?

– Лідо, ми ж і є сім’я, щоб бути разом! – Наталія Іванівна повернулася до телефону. – Казала ж, святкували ми! А тут ця!

Так що, швидко з’явилася і її звільнила! – потім знову в бік адміністратора: – Чула? Зараз вилетиш звідси, як пробка!

Додуматися ж, з родини господині гроші вимагати!

– Колишньої власниці, – відповіла адміністратор. – Цей готель більше не належить їм!

– Що ти сказала, нікчемне дівчисько? – прокричала Наталія Іванівна.

– І досить на мене кричати, а то я поліцію викличу! – суворо відповіла адміністратор. – А якщо вам так хочеться поспілкуватися зі своєю дочкою і зятем, можете піднятися в номер люкс, вони там зараз живуть!

І вони, між іншим, оплатили наперед!

– Де у тебе тут люкс? – прокричала Наталія Іванівна.

– Четвертий поверх, номер чотириста один, – сказала адміністратор.

Наталія Іванівна відключила телефон, глянула на адміністратора і попрямувала до ліфта.

На півдорозі зупинилася і крикнула всій компанії родичів:

– Чого встали? За мною! Зараз ми їм влаштуємо!

А в чотириста першому номері Ліда підійшла до чоловіка і тихо сказала:

– Ідуть.

– Ох, і весело зараз буде! – Дмитро посміхнувся. – Я зараз Володимиру Михайловичу подзвоню, щоб теж підійшов! Йому ж збитки будуть відшкодовуватимуть!
***
Ліда дуже любила свою сім’ю. Але це одкровення на неї зійшло, коли вона пару років прожила окремо від сім’ї.

У шістнадцять, закінчивши школу, Ліда шукала таке місце навчання, де надавали гуртожиток. І їй не так важливо на той момент було на кого вчитися, як те, щоб втекти від улюбленої родини.

В принципі, родина була нормальна, дружна і хороша. Тільки дуже галаслива!

А жила сім’я у великому сільському будинку, тільки село було ще років тридцять тому поглинуте містом. Ось і зносили по вулиці, замінюючи приватні угіддя бездушними висотками. Але до будинку сім’ї Ліди знесення і будівництво ще не дісталися.

А під одним дахом жила Ліда, її мама, Наталія Іванівна, мамина сестра – Христина Іванівна, і її дві дочки. Ось і все!

Двоюрідні сестри Ліди були молодші за неї, а мама з тіткою часто посилалися на головні, вікові та жіночі болі. А Ліда була основною трудівницею сім’ї. У будинку, природно, тому що для заробітку грошей віком ще не вийшла.

Підозрювала Ліда, коли випускні іспити в школі здавала, що змусять її по-дорослому працювати, і за всіма статтями, якщо вона не втече.

Навчатись Ліда вступила в сусідньому місті. До нього всього-то і було кілометрів п’ятдесят, проте Ліда стала іногородньою, тому і гуртожиток їй надали. А навчатися стала на «готельну справу».

А раз такий напрямок, то і підробляти стала покоївкою в невеликому готелі біля центрального парку.

Платили хоч і небагато, але жити можна було. Плюс стипендія.

Два роки їй знадобилося, щоб усвідомити, що свою сім’ю вона все-таки любить. Коли не вимагають, коли не змушують, коли не кричать – такі милі люди! Чого ж їх не любити?

Однак ні на канікули, ні на вихідні Ліда додому не рвалася. Не настільки вона любила свою сім’ю. Прекрасно розуміла, що, варто їй з’явитися на порозі, для неї відразу знайдеться невідкладна справа.

А так, тільки телефон – ось і всі контакти.

Але на всі запрошення відвідати рідний дім Ліда відмовлялася відсутністю грошей. А вислати, щоб дочка, племінниця і сестра дісталася-таки додому, так самим важко!

Так, за пару років Ліда зрозуміла, що свою сім’ю сильно любить! А щоб ця любов не згасала, вирішила зберігати дистанцію. Тим більше, у неї на горизонті вже з’явився Дмитро.

Він був сином господаря готелю, де підробляла Ліда. Там на роботі вони і познайомилися.

Ліда просто не знала, що це за молодий чоловік, тому не стала від нього ховатися і тікати, а була привітна і ввічлива, як з усіма гостями.

А від Дмитра тікали! Пішла чутка, що якщо Дмитро на когось око покладе, відмовлятися не можна! Інакше не просто звільнять, а зроблять так, що роботи в радіусі трьохсот кілометрів не знайдеш.

Судили так, тому що тато Дмитра був саме таким. Хлопця ж більше виховувала мама. А коли він почав входити в справу батька, то й почав жити біля готелю, щоб розуміти специфіку. Ось всі й вирішили, що господарів, яких потрібно побоюватися, стало двоє.

А Ліда не була в курсі місцевих пліток, бо поєднувала роботу з навчанням.

Їхній роман довго не міг початися.

Ліда боялася, що про неї почнуть погано думати. Дмитро боявся, що Ліда буде з ним тільки через його гроші і статус.

Але два молодих і палких серця знайшли стежку один до одного!

Коли про це дізнався батько Дмитра, грому і блискавок було стільки, що весь готель ходуном ходив.

Він був проти серйозних стосунків. Дмитро ж відстоював не тільки честь коханої, але і своє право на самостійне життя.

Тато Дмитра нічого розумного не придумав, тому вирішив сина спадку позбавити і з бізнесу прогнати. Якби не мама Дмитра, ще невідомо, як далі б повернулася історія.

А мама Дмитра була жінкою розумною, хоч і приховувала це від чоловіка. А коли щастю сина став загрожувати чоловік-самодур, викинула козирі на стіл.

Вона за численні зради подала на розлучення і, відповідно, на поділ майна. Собі залишила половину заощаджень, а половину готелю, що їй належала, віддала синові!

Готель був проданий, а Дмитро з Лідою почали вирішувати своє найперше майже сімейне завдання.

– Квартира у нас є, машина теж, – говорив Дмитро. – Можемо зіграти шикарне весілля, а решту грошей вкласти в готель конкурентів. Будемо партнерами, з того і жити.

– Але, я бачу, – Ліда посміхнулася, – тобі ця ідея не дуже подобається! Коханий, ми молоді і сповнені сил! Скажи, чого ти насправді хочеш!

– Я хочу довести, в першу чергу батькові, що сам чогось вартий, – відповів Дмитро. – Те, що він з міста поїхав, ще не означає, що він не буде цікавитися нашим життям.

Але я не хочу давати йому привід зловтішатися, що син у нього без його допомоги нічого не досяг!

– А якщо без шикарного весілля, що ми зможемо зробити? – запитала Ліда.

– Є у мене одна ідея, – сказав Дмитро, – але наших грошей на це не вистачить.

– А банк нам дасть гроші, яких не вистачає?

Коли сім’я Ліди дізналася, що та відхопила багатого чоловіка, на Ліду посипалися прохання про допомогу.

Але в той конкретний момент був викуплений колишній санаторій за містом, який почали переробляти в готельний комплекс.

Ліда і рада була б хоч чимось допомогти, але, коли вона назвала суму кредиту, який під цю справу був взятий, рідня дуже швидко розчарувалася і звела спілкування до рідкісних дзвінків на великі свята.

А роботи у Дмитра і Ліди було дуже багато. В авральному режимі вони запускали готель, щоб отримувати хоч щось. Банк вимагав погашати кредит.

Чотири роки з відкриття власного готелю пройшли як в тумані. Це була одна суцільна робота без відпусток і вихідних. Навіть міську квартиру в якийсь момент продали, щоб триматися на плаву.

А жили в самому готелі. Він став їхнім офіційним домом. Туди вони запрошували друзів, коли справа стала на потік. Там же зустрічалися з родичами.

Ліда навіть раділа, що прийом хороший, а самій потім ні прибирати, ні посуд мити. Це спонукало користуватися плодами своєї праці дещо частіше, ніж слід було.

Спочатку вона запросила свою рідню на день народження сина. Потім на свій. А потім і на чергову річницю весілля. Та й на всі календарні свята стала запрошувати рідню.

Але в загальному фоні це було не настільки часто, щоб це стало нав’язливим або обтяжливим.

Та ось одна невдача вийшла. Ліда, де жила, там і працювала. І часом так бувало, що вона запрошувала рідню, а саму робочі питання кликали в інше місце.

– Лідо, скільки можна? – вигукнула її мама. – Ми до тебе приїхали, а ти нас знову кидаєш!

– Мамочко, справи! – посміхалася Ліда.

– Навіть для наших рідкісних зустрічей не можеш свої справи відкласти? – поцікавилася тітка.

– А давайте так, – Ліда вирішила відкупитися. – Ви, коли побачитися захочете, приїжджайте самі! А я буду прибігати, щоб поспілкуватися!

Даремно вона це запропонувала.

Можливо, родичі Лідочки і намагалися не зловживати гостинністю, але виходило у них це вкрай погано.

І, якщо раніше всі родичі обходилися одним номером, то з часом номерів знадобилося чотири. Мама жила окремо, тітка окремо, а сестри приїжджали спочатку з чоловіками, а потім ще й з дітьми.

Звичайно, це влітало в копієчку. Дмитро намагався з розумінням ставитися до візитів рідні дружини, тому списував їх рахунки на витрати самого готелю.

А що стало великим сюрпризом для Ліди, так це те, що рідня, приїжджаючи на відпочинок, не завжди ставила її до відома. Ті й на очі не потрапляли. Так, приїдуть, поживуть тиждень, а то й два, і додому до наступного візиту.

Дізналася Ліда про це, коли з Дмитром звіт готувала.

– Нічого собі, у нас витрати!

– Так, нормально, – Дмитро відмахнувся.

– Дмитре, я чогось не знаю? – поцікавилася Ліда.

– Ну, так це твої приїжджали, – Дмитро збентежено посміхнувся. – Вони телевізор в номері розбили, а потім твої племінники в басейні шкоду наробили, довелося воду спускати і закачувати заново.

– А коли це було? – Ліда замислилася. – Я нічого не знаю!

Перевірка показала, що Ліда знала про один візит з десяти, а Дмитро просто платив.

– Це треба припиняти! – впевнено заявила Ліда. – У когось зі скромністю і совістю проблеми!

Ніч Ліда думала, а вранці у неї було готове рішення, яке вона запропонувала чоловікові:

– Дмитре, а ти не хочеш піти у великий бізнес? Чого ми з тобою тут в лісі сидимо?

– Думав про це, – Дмитро кивнув.

– Є можливість зачепитися в місті-мільйоннику, але витягувати звідси прибуток, щоб там не з нуля – нам не по двадцять років.

– А якщо цей готель продати?

– Ми з тобою майже двадцять років разом, – вимовив Дмитро, бачачи вогники в очах дружини. – Розповідай!

Ліда виклала план, суть якого зводилася до того, що її рідню потрібно осадити. Тому вони продають готель, але продовжують тут жити, поки рідня її не заїде і ґрунтовно не погуляє. А потім помилуватися, коли їм виставлять рахунок!

– Лідо, що це за нахабство? – Наталя Іванівна почала кричати з порога. – Чому з нас вимагають гроші? Ми ж у тебе в гостях!

– Ні, не у мене, – відповіла Ліда. – А якби ви мене попередили, що їдете, я б сказала, що готель проданий, і тут тепер зовсім інший господар!

А ми тут поки що живемо, тому що в нашій новій квартирі робиться ремонт. Так що, мамо, раз ви вирішили відпочити в чужому готелі, то заплатити доведеться!

– Так-так! – в номер увійшов немолодий чоловік у діловому костюмі. – Тим більше, ви відпочили широко, а я таки суми прощати не збираюся!

– Лідо! – вигукнула Наталія Іванівна. – Заплати йому! У нас таких грошей немає!

– Так і у мене немає, – Ліда розвела руки в сторони. – У нас все пішло на новий готель і квартиру в далекому місті, не скажу, якому!

– Панове, – вимовив новий господар, – з вас сімдесят три тисячі гривень!

– Скільки? – вигукнули родичі.

– У нас таких грошей немає! – заявила Наталія Іванівна. – І взяти нам їх ніде!

– Зараз викликаємо поліцію, і я пишу заяву про шахрайство, – сказав Володимир Михайлович. – У мене тут у другому люксі прокурор відпочиває, швидко питання вирішимо! – він оглянув зблідлі обличчя присутніх боржників.

– Ні, ну, можете відпрацювати! Покоївки, носії завжди потрібні!

Вони з чоловіком, поки ще жили в готелі, ходили спеціально подивитися, як мама з тіткою посуд на кухні миють, двоюрідні сестри номери прибирають, їхні чоловіки валізи тягають, а племінники стрижуть і поливають газон.

– Скромність прикрашає людину, – говорила Ліда, проходячи повз, – шкода, що ви про неї не знали!

Ліда з Дмитром їхали в новий будинок зі щасливими посмішками. На них чекав готель утричі більший за попередній, що налаштовувало на бойовий лад. А особливу радість у серці викликало враження, як рідня Ліди відпрацьовувала борг.