Історія про силу молитви або… про її вагу.
Мій друг володів маленькою продуктовою крамницею на Вест-Сайді, що у Нью-Йорку. Ішов 1918; наближалося Різдво. Приблизно за тиждень до свята до крамниці зазирнула втомлена жінка. Вона хотіла приготувати дітям різдвяну вечерю, але грошей на продукти вона не мала, і вона попросила крамаря про допомогу.
— А що в тебе є? — спитав він.
— Чоловік мій загинув на війні, — відповіла жінка. — Мені нема чого запропонувати, крім однієї лише молитви.
У ті роки мій друг не відрізнявся особливою сентиментальністю. Воно й зрозуміло, адже магазин – це не благодійна організація!
— Пиши свою молитву, — буркнув він, і почав обслуговувати чергового покупця.
На його подив, жінка дістала з кишені акуратно складений аркуш паперу, дбайливо розгорнула його і простягла через прилавок:
— Ось вона. Я записала її вчора вночі. Донька нездужала, і я не спала.
Не зовсім розуміючи, як зробити далі, торговець машинально взяв записку і тут же пошкодував про це. Що тепер із нею робити? Що сказати? Раптом його осяяло. Навіть не глянувши на вміст листка, він поклав його на чашу старомодних терезів і сказав: «Зараз ми дізнаємося, скільки важить твоя молитва!».
Він поклав на протилежну чашу булку хліба. Неймовірно, але чаша не спускалася! Не опустилася вона і тоді, коли він додав до хліба інший пакунок, потім ще й ще… Він мав позбутися цієї жінки, адже в магазині вже зібралося багато народу! Чаша не опускалася. Крамар почервонів, по обличчю його заструмував холодний піт…
Нарешті він сказав:” Ну все, більше сюди нічого не поміститься. Ось тобі мішок. Забирай!” – і відвернувся.
Зі сльозами на очах, жінка взяла сумку і почала складати в неї продукти. Крамар намагався не дивитися на неї, але, на його нещастя, пакет, що він їй дав, був досить великий, і всім, хто зібрався, було ясно, що місця в ньому ще достатньо. Не сказавши жодного слова, торговець виклав на прилавок велику голівку сиру. І якби він хоч на мить розм’якнув і глянув на жінку, то був би винагороджений боязкою усмішкою, а в очах її прочитав би вираз глибокої вдячності.
Жінка пішла, а крамар кинувся перевіряти ваги, за допомогою яких щойно успішно обслужив попереднього покупця. Терези були зламані. Як і коли це сталося, він не зрозумів.
Він ніколи раніше не зустрічав цієї жінки. Не з’являлася вона в його магазині і після. Але до кінця днів своїх чоловік пам’ятав її набагато краще, ніж всіх інших жінок, які коли-небудь переступали поріг його крамниці. І все своє життя він зберігав при собі той листок із нехитрими словами молитви: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні».
