Відплата ходить накульгуючи. Тому що очікування відплати – це теж частина покарання.
«Відплата ходить накульгуючи», це давній вислів. Всі знають про бумеранг; і картина перед уявним поглядом постає така: людина кинула бумеранг, той описав криву і бац! – прилетів назад у лоб. Так, що зірки з очей посипалися, як в мультфільмі. Або в комп’ютерній грі. Це асоціація така – бумеранг швидко летить. Але життя – не комп’ютерна гра. Відплата повертається повільно, невідомими стежками, як кульгавий демон, якого поганий вчинок створив, наситив енергією, матеріалізував.
У кожної без винятку людини в підсвідомості є табу, заборона на вчинення зла, програма, яка «закачана» в нас ще при народженні. Вона називається «моральним законом», як писав Іммануїл Кант.
Відключити цю програму – значить, перестати бути людиною. Втратити приналежність до людського роду. Маніяки, шкуродери втратили приналежність до людей. Їм судилося повне знищення особистості; вірніше, вони самі свою особистість знищили. І після смерті їх чекає – та нічого не чекає. Небуття. Вони і в цьому світі вже мертві, але дуже небезпечні, «ходячі мерці» з фільмів. Мова не про них, а про тих, хто робить погані вчинки, але залишається людиною. Цей хитрун думає, що знайшов спосіб «обійти» програму заборони зла. І взагалі, це ніяке не зло. Це просто розумна і вигідна поведінка. А те, що при цьому хтось страждає, це не має значення. Важливо, щоб самій людині було добре.
У романі «Острів Скарбів» Біллі Бонс в страху чекав появи кульгавої людини. Він напивався, горлав пісні, перераховував награбоване, але жив в постійному страху. Ніхто про цей страх не знав. А потім пірата розбив параліч і він помер. Скарби йому не знадобилися. Ось так живе людина, яка вчинила зло. Їсть яєчню з грудинкою, горланить пісні, лається і чогось вимагає від життя. А сама з жахом чекає, що в двері постукає Сліпий П’ю або Одноногий Сільвер. Кульгавий переслідувач уже в дорозі. Одноногий, сліпий, але він безсумнівно прийде і знайде того, хто скоїв погане. Ось так виглядає «бумеранг», а не як стрімко летить вигнута паличка.
У відплати найстрашніше – ось це очікування. А очікування у того, хто скоїв злочин, обов’язково є. На вигляд він цілком задоволений і успішний. Але він відмінно знає, що його розшукує кульгавий чоловік, щоб все відняти і заподіяти шкоду. Він відганяє від себе погані думки і страхи, намагається бути бадьорим і веселим, навіть поводиться нахабно, зарозуміло. Але в підсвідомості у нього живе страх. А ми бачимо тільки зовнішню сторону, фасад, благополучну оболонку.
Відплата ходить накульгуючи. І ніхто не знає, як людина, яка зробила зло прокидається в страху, живе в тривозі, а кожну погану подію у своєму житті вважає початком відплати. Навіть якщо це поки просто випадковість. “Ось воно! Почалося! », – так думає той, хто заподіяв іншим зло. Але коли приходить справжня відплата, така людина не впізнає її. Вона не розуміє зв’язку між своїми справами і їх поверненням. Вона все розуміє занадто пізно і вже нічого не може виправити. Адже часу для виправлення було досить – кульгава відплата довго добиралася до неї! Давала шанси виправити скоєне і змінити життя, загладити провину, хоч щось змінити на краще.
Ось тому той, хто зробив зло, покараний ще і очікуванням розплати. Бумеранг – це не так страшно. Бац! – і все. А очікування кульгавої і сліпої відплати, яка повільно, але неухильно йде до людини – це нестерпно. Але ось так вони і живуть. Регочуть, горланять пісні, їдять і п’ють, перераховують монети, а самі чекають появи кульгавої відплати. Не вірте бравадам. Чим голосніше бравада, тим сильнішим страх.
Автор: Анна Кір’янова
