– Совісті у тебе немає, я ж тебе, маленьку, завжди у себе приймала, нічого тобі не шкодувала, а ти мою доньку у готель відправила! – картає мене моя тітка Зіна.
Пояснити їй хоч щось я не змогла, бо вона слухати не хотіла. Образилася дуже за те, що її дитині довелося викласти півтори тисячі гривень за готельний номер.
– Не пробачу я тобі цього ніколи. До мене більше не приїжджайте, – випалила і поставила слухавку.
Тітка Зіна – двоюрідна сестра моєї мами. Вона і справді завжди родичалася з моїми батьками, і я пам’ятаю ті часи, коли ми всією сім’єю приїжджали до них у гості. Але тоді з ними жила бабуся моєї мами, тобто наша прабабуся, і так виглядало, що ми до неї їхали.
Моя мама тітку Зіну завжди вважала не двоюрідною, а рідною сестрою, якої у неї ніколи не було. Але, на жаль, мами нема вже 4 роки.
Я тепер в село приїжджаю рідко, все часу немає. Ми з чоловіком взяли в кредит однокімнатну квартиру, і тепер її виплачуємо, тож беремо додаткові підробітки, щоб швидше борг сплатити.
Квартира у нас гарна, навіть покращеного планування, але однокімнатна. На більшу ми не змогли потягнути. Зараз ми з чоловіком і донькою живемо в ній утрьох. Колись, сподіваємося, заробимо на більшу квартиру, але зараз радіємо, що хоч так.
У тітки Зіни є донька Наталя, вона моя ровесниця. Ми з нею теж підтримуємо доволі гарні стосунки, але здебільшого по телефону.
І ось, в п’ятницю в обід мені телефонує Наталя і просить мене уточнити свою нову адресу, мовляв, вони з чоловіком і донечкою до нас в гості їдуть.
Я здивувалася, що ось так, без попередження, але що робити – треба приймати гостей. Поки я їхала з роботи, я замовила їжу на доставку, заплатила 1400 гривень, бо вдома у мене в холодильнику на той момент було геть порожньо.
Ми добре посиділи, а тоді я глянула на годинник, і питаю:
– А який готель ви забронювали?
– Ото ти жартівниця, – відповіла Наталя. – Ми ж до тебе приїхали, отже, у тебе і заночуємо, – спокійно так каже.
– Вибач, але у нас однокімнатна квартира, ми всі тут просто не помістимося. Давай, я тобі забронюю готель, спробую щось підшукати, щоб не дорого, і не далеко.
– Я думала, що ти віддаш нам своє велике двоспальне ліжко, – обурюється Наталя. – Ми б троє якраз на ньому помістилися.
– Добре це ти придумала? А ми куди?
– Ви б могли собі на дві ночі і на підлозі постелити, – каже.
Гарна заявочка! Ми з чоловіком весь тиждень працюємо, втомлюємося, тому на вихідних хочеться відпочити, а натомість нам треба заради комфорту нежданних гостей своїм комфортом пожертвувати.
Я таки наполягла на тому, що Наталі треба їхати ночувати в готель. Навіть запропонувала свою допомогу у підборі варіантів, але вона відмовилася. Образилася дуже, зібралися і пішли.
А вже зранку мені зателефонувала тітка і сказала, що Наталя через мене була змушена витратитися – заплатила за готель півтори тисячі гривень. А вона на це не розраховувала.
– Не думала я, що ти от саме так нам за наше добро відплатиш, – каже тітка. – Ми тебе ніколи в готель не відправляли, завжди вдома вам стелили, у найбільшій кімнаті, і грошей за нічліг у вас не брали. А ти ось так не гідно вчинила.
Тітка поставила слухавку, я зрозуміла, що вони всі там дуже сильно ображені. Але що я зробила не так?
Такий неспокій на душі. Я ж вперше опинилася в такій незручній ситуації і просто розгубилася. Вони ж навіть не попередили про свій приїзд.
Вони витратили півтори тисячі на готель і через це образилися. Але ж я витратила майже таку суму на частування, і не роблю з цього проблему.
Тепер мене мучать докори сумління. Може я і справді недобре вчинила? Адже рідня як-не-як… Могли б і потіснитися.
Чи я все ж таки права була, що відмовила? Дорослі люди повинні самі розподіляти свій бюджет та розраховувати на свої можливості.
Яка ваша думка збоку? Як би ви вчинили, якби до вас без попередження приїхали гості та ще й з ночівлею?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
