— Синові моєму життя зламала!
Це була найулюбленіша фраза Марії Яківни, жінки великої і крикливої. Ранок починався з того, що свекруха голосно, через паркан обговорювала із сусідками свою невістку. І нічого, що сусідок у цей час не було у дворі, головне, щоб винуватиця всіх бід чула. Матері вторила і Вікторія, що живе через дорогу, не соромлячись обговорювала дружину брата на всіх кутах.
— Нагулялася в дівках, купу переривань зробила, от і не може тепер братикові дитинку подарувати, – із захватом розповідала вона подругам за будь-якої нагоди. Хтось вірив і підтакував їм, а хтось далі розносив чутки, але основна маса односельців відмахувалася від настирливих пліткарок.
— І чого ти терпиш такі приниження? – злилася молодша сестра Ані, тієї самої безплідної невістки.
— Плюнь ти на все їхнє сімейство і переїжджай до мене в місто, – нашіптувала друга, переживаючи за старшу сестру.
— А як же Петрик мій без мене житиме? – дивувалася Ганна.
Чоловіка вона любила і жаліла, а той спокійнісінько користувався цим. На відміну від матері, його зовсім не хвилювала відсутність дітей, це було навіть на руку. У перші роки подружнього життя, Аня бігала по лікарях, намагалася і чоловіка затягнути в ці страшні кабінети. Але Петрик боявся одного вигляду білого халата, і кілька разів непритомнів, здаючи кров із пальчика. Лікарі для нього були нелюдами, які з задоволенням, як йому здавалося, знущалися на людьми. Тому він нізащо б не довірив цим катам свою головну, чоловічу гідність. І взагалі, він здоровий як бик, і нема чого перевіряти його, напевно все-таки проблема в дружини, от нехай вона й лікується.
Анна здавала аналізи, але скрізь чула одне й те саме – ви здорові, нехай чоловік перевіриться.
А він і чути не хотів ні про що, от ще не вистачало час витрачати на такі дурниці. Петрик не дурень, з появою в сім’ї дитини йому доведеться працювати набагато більше, а витрачати на себе коханого менше. Аня буде тоді постійно зайнята малюком, а чоловікові доведеться самому борщі в тарілку насипати, і мити посуд після себе. А якщо дружині сподобається, і дітей буде кілька штук, тоді зарплати сторожа на фермі на життя не вистачить. Доведеться пересісти на трактор або комбайн як до одруження, і працювати цілодобово. Ні вже, ламати спину і заробляти горб на непосильній роботі, точно не для нього! Тим паче що за останні роки лежання на боці в сторожці, наїв зайвих кілограм сорок, і в кабіну трактора піднятися не зможе. І задишка замучила, аж свистить щось у грудях, зовсім здоров’я не стало. Сусіди нашіптували що то через зайву вагу, але на те вони й заздрісники, щоб дурниці говорити.
Кругленьке як глобус пузо, і щоки, що лежать по плечах, як у хом’яка з комори на фермі, були його гордістю. Він їх наїдав роками, лежачи ніч у сторожці, а день на дивані перед телевізором. І з усією цією красою розлучитися заради сопливих і крикливих нащадків, та нізащо!
Але всі ці думки він тримав у собі, а при родичах сумно зітхав, коли мова заходила про дітей.
— Ну що поробиш, шкода мені її кидати, як же вона одна проживе?!
Міркував він, і робив нещасне обличчя, дивлячись на зграю племінників, які знищують все їстівне в будинку дядька. Вони прибігали до бабусі, і та годувала своїх рідненьких тим, що наготувала невістка у вільний від роботи час.
П’ятеро постійно голодних і недоглянутих недотеп були на утриманні бабусі та дружини дядька, що не заважало їхній матері з піною біля рота засуджувати Аню. Хоча й сама Віка доброчесністю не вирізнялася, була неодноразово побита дружинами своїх тимчасових співмешканців, від яких у неї зʼявилися діти.
Відзначивши триденним застіллям срібне весілля, де весело погуляло все село, Петрик засумував і став скаржитися на здоров’я. Мабуть шашлику і міцних напоїв він на радощах перебрав, печінка, підшлункова залоза і шлунок, які переробили кілограми їжі, вичерпали весь свій ресурс. У лікарню відмовлявся їхати, і лікувався маминою бурдою з банки на підвіконні, де плавав медузоподібний гриб.
Дружина била в усі дзвони, але матінка взяла ситуацію у свої руки і старанно лікувала сина народними засобами, витягуючи з надр якісь порошки і настої. Коли Петрик знепритомнів, Ані нарешті дозволили викликати швидку допомогу, але було вже пізно. Обличчя в нього посиніло, він раптом різко схуд, і пролежавши дві доби в лікарні, його не стало , не приходячи до тями.
Після проведення його в останню путь з’ясувалося, що все майно належить матусі, і Аню, яка вірно служила сім’ї двадцять п’ять років, виставили за ворота. У чому була, з маленьким вузликом, вміст якого ретельно перевірила свекруха.
— Ми їх засудимо, – заколотилися жваві сестрички, побачивши старшу в себе на порозі, – ти горбатилася на них півжиття.
— Ми її засудимо, – у відповідь розправили плечі мати і сестра Петрика, – вона його отруїла, гадина!
Ніхто нікого не засудив, Аня, звільнившись від ярма, відчула дивне полегшення, і не захотіла забирати зі своєї добровільної в’язниці нічого. Родички покійного, задоволені таким поворотом, не стали оскаржувати вердикт лікаря про серйозні дефекти і розкладання внутрішніх органів. Погорювали, повили, облили брудом колишню невістку, напнули на себе її єдині золоті сережки і дешевеньку обручку. Вона їх ніколи не носила, не привчена вбиратися і красу наводити, ніколи їй було.
На цьому історія кохання Анни і Петра закінчилася, і вдова перебралася до міста, куди її до цього безуспішно кликала сестричка.
* * *
Жінці нещодавно виповнилося сорок шість, але нелегке сімейне життя і вічні докори висушили її, а раптова втрата чоловіка добила остаточно. Аня почувалася трьохсотрічною черепахою, на якій до цього їздили всі, кому не лінь.
У ЖЕКу, куди вона влаштувалася двірником, товариші по службі тишком-нишком заглядали в документи і здивовано цокали язиком, ну треба ж так себе довести. Жінку в ній ніхто не побачив, навіть дядько Семен, місцевий дамський угодник, жодного разу не відпустив услід своїх вульгарних жартів. Ходила тінь із мітлою подвір’ям у чорній сукні й у чорній хустці, нікому не заважала, є кому підмітати, та й добре.
Дали їй маленьку кімнату в гуртожитку навпроти, де стояли казенні ліжко і шафа, і Аня була безмірно щаслива. Нарешті в неї з’явився справжній дім, де вона могла почуватися в безпеці. Де ніхто не докоряв копійкою і шматком хліба, хоча вони були зароблені нею самою. Чотири стіни і дах, одне вікно і двері, рідний куточок, куди вона почала купувати із зарплати деякий домашній скарб.
Купівля чайника і цілого набору каструль для неї стала першим у її житті святом, вона довго милувалася сяючими боками свого посуду, витирала кожну краплю, що потрапила на них.
Дім був тимчасовий, але Ганна не сумувала, головне, що ніхто не стояв над душею, і не шукав причин причепитися й образити. Вона з подивом помітила, що на себе одну грошей цілком вистачає, навіть з’явилася невелика заначка. Щовечора перераховувала і радісно посміхалася, нарешті, розмінявши п’ятий десяток, вона могла розпоряджатися своєю зарплатою.
Аня працювала все життя, але всі гроші в домі були у свекрухи, так було заведено від початку. Невістка випрошувала в неї невеликі суми на свої потреби, а Марія Петрівна, кривлячи губи, відраховувала кілька папірців. І роздратовано висловлювала синові, яка не дбайлива в нього дружина, то одне їй потрібно, то інше, зовсім не вміє рахувати гроші.
Вона все ще переживала за чоловіка, який рано пішов, але трагедії з цього не робила, набагато цікавіше було налагоджувати власне життя.
Сестри боязко натякала на те, що не стара, могла б і познайомитися з ким-небудь, але Аня про це не хотіла розмовляти.
— Ні, ні, і ще раз ні! Які знайомства в моєму віці!
Категорично припиняла вона всякі натяки, їй пора про душу думати, а не про плоть. Ось тільки трохи обживеться і піде до церкви, недалеко від її гуртожитку є маленька церква, тиха така, так і хочеться зайти, голову схилити і душу відігріти в храмі божому.
— Гей, бабцю, а ну пропусти, весь тротуар зайняла своєю мітлою!
Розносячи запах щойно випитої оковитої, мало не зіштовхнувши її на узбіччя, чоловік у заношеній куртці пройшов повз і плюхнувся на лавку біля під’їзду.
Аня тихо відійшла вбік, образа на брутальність незнайомця кольнула в серці й сльози бризнули з очей. Опустивши голову, вона побрела подалі від цього хама, спираючись звично на мітлу.
— Бабусю, вибачте, будь ласка, я не хотів вас образити.
Пияка у старій куртці зніяковіло крекчучи, обережно потягнув її за рукав халата.
— Бабусю? …
Їй усього сорок шість, а якийсь старий волоцюга вважає її старою бабою. Чи то образа так зіграла на її нервах, чи то винуваті очі кривдника послужили причиною, але вперше в житті вона відчула, як їй хочеться виплакатися від душі. Добре б для цього дійти до будинку, але часу на це не було, і вона впала на найближчу лаву.
— Бабу… Ой, жінка… ой, ні, дівчина…
Пияка від переляку заїкався і намагався якось заспокоїти жертву власної брутальності, яка ревіла в голос, а та від його слів розпалювалася ще більше.
— Будь ласка, заспокойтеся, я ж вам нічого поганого не зробив…
Аня гучно ревіла… Вона нарешті отримала можливість відірватися, і їй було все одно, що люди подумають про неї.
— Тату, що сталося?
Молода жінка схилилася над Анею, а грубіян злякався і почав заїкатися ще більше, замість слів з його губ виходило лише невиразне мукання.
— Донечко… Свето… це… не знаю…
— Жінко, вам погано? Вас образили?
— Уууу…
— Тату, ти її образив? Ах, так ти ще й напідпитку!
— Не чіпав я її…
Але очі винувато забігали, дочка зрозуміла все правильно, і чоловік вирішив, що в його становищі краще мовчати.
Зрозумівши, що по-хорошому відповіді не домогтися, Свєта силоміць підняла Аню, яка б’ється в істериці, і повела акуратно, обійнявши за плечі. Одуріла від сліз жінка йшла покірно, хоча розуміла, що відбувається щось неправильне, але боротися з викрадачами сил у неї не було. Вони зайшли в під’їзд, піднялися на другий поверх, у квартирі ці незрозумілі люди силою посадили її на диван.
Аня покірно випила якусь смердючу рідину з чашки, піднесеної незнайомкою, і лягла на подушку, дбайливо підкладену під голову.
— Відпочиньте трохи, зараз вам краще , полежати трошки треба.
На кухні напівголосно розмовляли господарі, дочка суворо вичитувала батька, той винувато виправдовувався, а гостя задрімала, втомившись від переживань.
Аня здригнулася і прокинулася від тиші у квартирі, стало ніяково від того, що чужі люди побачили її слабкість і сльози. А ще вона пішла з робочого місця, дізнається хто-небудь, звільнять і з кімнати виженуть, де ж вона тоді жити буде?
Але всюдисуща Света з’явилася в дверях кімнати нечутно, немов почувши її думки, одразу ж заспокоїла:
— Ми зателефонували до ЖЕКу, сказали, що вам стало погано, тож не хвилюйтеся, будь ласка. Зараз ми вип’ємо чай із тістечками, а потім тато допоможе вам із прибиранням.
Света здалася Ані настільки душевною і доброю, що пролиття сліз продовжилося ще на годину, тепер вони ревіли удвох. Аня про свою втрачену молодість, невдале життя, а Света про маму, портрет якої поставила перед собою.
Господар квартири терпляче сидів поруч, слухаючи гіркі виливання душі двох жінок, і сам витирав сльози, йому теж було про що плакати.
Страждання стражданнями, але від уваги господаря не вислизнуло, що від істерики і сліз, бабця-двірничиха помітно покращала і помолодшала.
«Не така вона й стара, ровесниця, мабуть, моя», – думав чоловік, вдивляючись у порожеві щоки Ані, і приємне тепло розтікалося по його тілу.
До вечора вони розлучилися друзями, жінки довго обіймалися на прощання, а Матвій збирав інвентар, в істериці розкиданий Анею.
Наступні дні були присвячені знайомству з іншими членами великої сім’ї, що живе по всьому місту. Дочки, зяті, сини і невістки, численні онуки, у перші дні Аня навіть не могла запам’ятати імен усіх. Базіка Світлана не відходила від нової подруги, разом вони пекли пироги для всіх, смажили млинці і ліпили пельмені, весело сміючись і перешіптуючись про щось.
Усе сталося само собою, Аня й не зрозуміла, в який момент вона вирішила, що це тепер її дім. Чи то підлаштувала хитра Света, чи то Матвій чогось їй чаклунського підсипав, але за тиждень вона поралася в домі, варила борщі й чекала його з роботи.
— Ми ж не підлітки, довго колами ходити, – сказав чоловік на другий день знайомства, коли роз’їхалися по домівках діти й онуки. І так міцно притиснув до себе й поцілував, що ноги в Ані підкосилися й відмовилися йти в гуртожиток. Наступного ж дня набір каструль і новий чайник переїхали разом із господинею і валізою у квартиру Матвія.
— Аню, а як це?
Здивувалися молодші сестри, коли їх запросили для знайомства з новою родиною старшої сестри.
— Не знаю – зніяковіла жінка, – так вийшло…
Сестри обіймали і плакали, не вірячи своїм очам, старша сестра, зовсім недавно почорніла і висохла немов стара, помолодшала років на двадцять. Шкіра порожевіла, очі сяяли забутою синявою, а тонку талію і високі груди окреслювала нова сукня. Вічний бублик із сивого волосся на голові зник, і акуратна стрижка гарно облямовувала обличчя.
Першого разу, коли Аня зі Світланою пішли блукати магазинами, Матвій не міг знайти собі місця, він не зводив очей із годинника, вираховуючи хвилини.
Йому здавалося, що минула вже вічність, і він не розумів, чому сукню так довго потрібно шукати.
Останні кілька років були найскладнішими для нього, рік він доглядав тяжко хвору дружину, яка йшла довго й болісно. Похорон і поминки пройшли як нехороший сон, повз його свідомість, і настало найстрашніше – самотність. Він ішов на роботу з порожньої квартири, і приходив у дзвінку тишу будинку, де колись життя било ключем. Щоб менше бувати на самоті, став затримуватися на роботі, а дорогою додому заходити в магазин за «зеленим змієм», де штовхалися такі ж неприкаяні мужики.
Того щасливого дня, коли випадково зустрів Анну, у нього були вихідні, які він ненавидів. Ось і напився, щоб хоч трохи зігріти заледенілу душу, і вперше в житті нагрубив незнайомій жінці.
А тепер у нього серце вискакувало з грудей від переживань, йому так хотілося, щоб Аня не відходила від нього ні на крок. Він не розумів, навіщо їй ця безглузда сукня, вона і в старій найкраща.
Нарешті, у двері подзвонили й веселі голоси увірвалися в тишу квартири, рум’яна від прогулянки Аня, з модною стрижкою і в новій сукні з’явилася на порозі. Умовно молодий чоловік ледь не знепритомнів, побачивши свою дружину, струнку і красиву, як дівчисько.
Довелося і самому терміново викликати сина, і разом із ним пробігтися по магазинах, щоб не виглядати гірше.
— Інакше знайде собі молодого, – шепотів він під ніс, міряючи модні сорочки і джинси, на які зовсім недавно і не глянув би. Але тепер він старанно слухав поради сина, і навіть записував деякі, щоб не забути.
Подружнє життя з Матвієм здивувало і Аню, виявилося, що в ньому може бути багато цікавого. Чоловік, на відміну від Петра, не лінувався вставати вранці, щоб допомогти їй приготувати сніданок, і з задоволенням підмітав двір разом із дружиною. А ввечері летів на крилах кохання додому, щоб з порога обійняти і притиснути до грудей свою молоду дружину.
Від задоволення легкий рум’янець вкривав щоки Ані, а Матвій розправляв плечі і випрямляв спину, скидаючи тягар минулих років. Вони, звісно ж, не молоденькі, але це ж не привід не цілувати круглі плечі дружини і гладити атласну, як у юної дівчини шкіру.
Того дня, не побачивши світла у вікні своєї квартири, Матвій здивувався, Аня зазвичай у цей час готувала на кухні вечерю, виглядаючи чоловіка з роботи. Дружина радісно махала рукою і бігла зустрічати його біля дверей.
Він відчинив двері своїм ключем і застиг від переляку, побачивши дружину, яка лежала на дивані, згорнувшись калачиком.
— Що з тобою, ти захворіла?
Страх холодною рукою стиснув серце, покійна дружина хворіла довго і болісно, він страшенно боявся повторення.
— Я була у лікаря, – схлипнула Аня, – що тепер робити будемо?
Вона піднялася з дивана, готова заревіти, і застигла, побачивши як осів на підлогу чоловік.
— Ти захворіла?
У нього в горлі забулькотіло і світло в очах почало тьмяніти, Господи, за що йому такі муки, він же тільки почав жити?
— Нііііі…
Злякано прошепотіла Аня – не захворіла я…
— А що тоді? – прошепотів чоловік, насилу оговтуючись.
— Дитина в нас буде…
— У кого? – Не зрозумів «молодий» татусь.
— У мене… у тебе…
— Як?
— Не знаю…
Вони сиділи в напівтемряві і злякано дивилися одне на одного, яка ще дитина, і що з нею робити? Матвію скоро виповниться 55, а їй іде 47-й, вони ж його навіть виростити не встигнуть.
— Оце так…
Видихнув майбутній батько, плескаючи себе по стегнах, як очманілий гусак.
— От ми, ох і молодці!
— Що робити будемо?
Ще в більший відчай впала Аня, не розуміючи, що хотів цим сказати чоловік.
— Зараз! Сиди тут!
Він схопився, накинув на плечі куртку і, голосно тупочучи, зник за дверима. Півгодини здалися жінці вічністю, вона приготувалася знову заревіти, коли чоловік ввалився у двері з оберемком троянд.
— Сонечко ти моє, радість ти моя, тепер нам жити з тобою вічно молодими, ми не маємо права старіти!
За годину квартира гуділа від радісного вереску, навколо розгубленої Ані клубочилися діти Матвія і сестри з сім’ями, і здавалося, що ніде ступити, щоб не зачепити когось.
— Але ж подумувала я позбутися… яка дитина в моєму віці…
Поділилася зніяковіло Аня, коли жінки зуміли усамітнитися в спальні, щоб відпочити після вечері й метушні в домі.
— З глузду з’їхала? – обурилися разом усі – навіть не думай, це ж твій єдиний шанс мамою стати.
— Воно звісно так, от тільки що буде з дитиною, коли нас не стане? Не встигнемо ми її виростити, залишиться вона сиротою.
— А ми на що, хіба кинемо ми напризволяще рідного братика чи сестричку? Не думай про погане, скільки Бог дасть, стільки й проживете, а ми завжди будемо поруч.
У сусідній кімнаті обіймали і вітали батька дорослі сини Матвія:
— Ну батьку, ти нас здивував, це що ж тепер виходить, мій брат чи сестричка буде молодшим за моїх дітей?
— Нічого, разом виростуть, головне щоб був здоровеньким!
Збентежений, але гордий Матвій хмикнув, чорт забирай, так приємно усвідомлювати, що є ще порох у порохівницях!
***
— Ти тільки подивися, у неї очі як у тебе, сині!
— Ні, вона схожа на тебе, і очі в неї зелені!
— Вони в неї волошкові, і твої, і мої!
— Досі не віриться, що в мене є донька, може я сплю і мені це сниться, вщипни мене! Звідки до нас прийшло таке щастя на старості років?
— Це ангел пролетів над нами і впустив пір’їнку золоту.
— Тоді ми будемо називати її Ангеліна!
Щасливі батьки цілували крихітні, наче горошини, пальчики на ніжках, і не могли намилуватися на своє маленьке диво. Здивовано дивилася на величезний світ, і щасливих маму й тата маленька дівчинка, і не здогадувалася про свою долю.
Але про неї здогадувалися ангели-охоронці, що сиділи на узголів’ї ліжка, і сумно зітхали, дивлячись на крихітну істоту.
Книга доль, що лежала на колінах у старшого з них, свідчила, що татові залишилося жити лише п’ять років, а мамі дванадцять. І дівчинці з волошковими очима доведеться рости сиротою, її любитимуть дядьки й тітки, але мами з татом у неї не буде.
Старший янгол змахнув сльозу і сякнув у крило, він уже п’ятдесят п’ять років оберігав Матвія і зріднився з ним. Сидів поруч, коли йшла перша дружина, за шкірку витягнув із бару і познайомив з Анею.
У цьому йому добряче допоміг ангел-охоронець самої Анни, втомлений дивитися на її муки і жив з нею в гуртожитку. І ось, тільки встигли порадіти результатам своєї праці, нова напасть, з’ясувалося, що життя батькам відміряно зовсім небагато.
Дуже допитливим виявився молодий ангел Ангеліни , вирішив з’ясувати, які життєві перипетії чекають на ту, на чиєму плечі йому доведеться сидіти найближчі роки. Викрав книгу доль мешканців цього будинку і жахнувся, його маленькій дівчинці уготована гірка доля сироти. Було скликано екстрену раду з трьох ангелів, чиї інтереси були порушені, і нарада тривала вже не першу годину.
— Це несправедливо, їхні долі було визначено без урахування появи дитини – гарячкував молодий ангел.
— Потрібно написати заяву, щоб переглянули дані справи, – середній був добрий і наївний, як господиня.
— Ти що, не знаєш скільки років вони розглядаються?
Старший був набагато досвідченішим і тому розумів, поки розкручуватиметься бюрократична машина, дівчинка виросте і сама стане мамою.
— Ми можемо роками ходити по кабінетах і погоджувати, але Матвій з Анею чекати не можуть.
— Ех, була не була, дай сюди книжку! Так, примальовую до п’ятірки спереду трійку!
— З глузду з’їхав, малюй хоча б двійку!
Чоловіки в нас так довго не живуть, дев’яностолітній старий викличе підозру. Почнуть перевіряти, можуть і на нас вийти, тоді не минеться.
— Ти маєш рацію, але тоді дамо побільше Ані, гаразд!?
— Тут вибір невеликий, одиницю можна виправити тільки на чотири, сорок два роки проживе твоя Анна, ще втомишся за нею ходити.
— Хлопці, ви такі молодці, з вами можна у вогонь і у воду! Якщо виявлять підробку, я все візьму на себе, скажу, що сам викрав і підробив!
Молодий ангел дивився на старших побратимів з обожнюванням, він готовий був заради них на будь-які муки. Хоча, яка смерть, у ангелів найстрашніше покарання, копати і обробляти райські сади років так п’ятсот. А це не так уже й погано, ягоди, фрукти цілий рік, молочні річки, кисільні береги, і праведниці симпатичні гуляють поряд.
— Не гарячкуй, разом підробляли, разом і будемо відповідати, якщо що. Найближчі років двісті ревізії не намічається, тож усе буде нормально. Можемо сходити обмити цю справу, я тут знаю таке шикарне місце з божественним нектаром. Гей, Кузьмо, виходь, досить підслуховувати, залишаєшся за старшого, стеж за дитиною, заразом і за батьками.
З-під ліжка показалася кошлата, нечесана голова й ображено занила:
— Ага, як нектар пити, так без мене, такі нахабні…
Втомлені батьки спали, а дівчинка, що лежала між ними, здивовано витріщала очі на блискучі над нею білосніжні крила янголів, які відлітали.
— Ходить сон коло вікон… – співав домовик, сидячи на подушечці поруч із дитиною, і гладив її по голові – спи дитя, у тебе в житті все буде добре, ми про це подбаємо.
