– Мамо, я одружуюся! – весело сказав син.
– Я рада, – без ентузіазму відповіла Софія Павлівна.
– Мамо, ну ти чого? – здивовано спитав Віктор.
– Нічого… Жити, де плануєте? – спитала мама примруживши очі.
– Тут. Ти ж не проти? – відповів син. – Квартира трикімнатна, невже не помістимося?
– А я маю вибір? – Запитала мати.
– Ну, не знімати ж квартиру? – похмуро запитав син.
– Зрозуміло, вибору я не маю, – приречено сказала Софія Павлівна.
– Мамо, ну зараз такі ціни на орендоване житло, що нам на їжу не залишиться. – сказав Вітя. – І ми не назавжди, працюватимемо і збиратимемо гроші на покупку квартири. Адже набагато швидше вийде.
Софія Павлівна знизала плечима.
– Сподіваюся… – сказала вона. – Значить так, в’їжджаєте, живете стільки, скільки вам потрібно, але тільки в мене дві умови: рахунок за комуналку ділимо на трьох і хатньою робітницею я не буду.
– Добре, мамо, як скажеш. – одразу погодився Віктор.
Молоді зіграли скромне весілля і почали жити разом в одній квартирі: Софія Павлівна, Віктор та невістка Іра.
З самого першого дня, як тільки молодята вселилися в квартиру у Софії Павлівни, раптом почали з’являтися невідкладні справи. Молодята повертаються додому з роботи, а мами вдома немає, у каструлях порожньо і в квартирі безлад, як молоді пішли, все розкидавши, так все на своїх місцях акуратно і валяється.
– Мамо, а ти де була? – Здивовано запитує син увечері.
– Ти розумієш, Вітя, зателефонували з Будинку культури, покликали співати у Хор, адже в мене голос, ти ж знаєш…
– Так?! – здивувався син.
– Ну так! Ти просто забув, а я казала тобі колись. Так от, там такі самі пенсіонери, як і я збираються разом і співають. Я так там добре провела час, завтра ще піду! – задерикувато сказала Софія Павлівна.
– А завтра що, теж хор? – Запитав син.
– Ні, завтра у нас літературний вечір, читатимемо вірші. – сказала Софія Павлівна. – Ти ж знаєш, як я таке люблю.
– Так?! – знову здивувався син.
– Ну так! Я ж тобі казала! Який ти неуважний до рідної матері! – з легким докором сказала Софія Павлівна.
Невістка мовчки спостерігала за розмовою і не промовила жодного слова.
З того часу, як син одружився, у Софії Павлівни немовби відкрилося друге дихання: вона ходила у всілякі гуртки для пенсіонерів, до старих подружок додалися нові, які періодично, веселою компанією, приходили в гості, займали кухню до пізньої ночі, пили чай, з печивом, яке подружки купували по дорозі, вона гуляла, а бувало просто дивилася серіал, так захоплено, що навіть не чула, як діти, прийшовши з роботи, з нею віталися.
До домашніх справ Софія Павлівна, принципово, не торкалася, переклавши всю роботу по дому на невістку та сина. Спочатку вони не нарікали, потім невістка почала коситися, потім вони почали невдоволено перешіптуватися, потім син почав голосно зітхати. Але на всі ці незначні нюанси, Софія Павлівна не звертала жодної уваги, продовжуючи вести активний, для свого віку, спосіб життя.
А одного разу, вона прийшла додому дуже щаслива, співаючи під ніс якусь пісеньку. Зайшла на кухню, де молоді понуро їли свіжоприготовлений супчик і радісно сказала:
– Дорогі діти, можете мене привітати! Я познайомилася із чудовим чоловіком і ми завтра їдемо разом із ним у санаторій! Правда хороша новина?
– Правда, – погодилися в один голос син із невісткою.
– І як у вас? Все серйозно? – обережно запитав син, переживаючи, що у квартирі може з’явитися ще один член сім’ї.
– Поки не можу сказати, сподіваюся після санаторію мені стане зрозуміло. – сказала Софія Павлівна, налила собі супчика і з апетитом з’їла, а потім ще й добавки підлила.
Після поїздки Софія Павлівна повернулася розчарованою. Сказала, що Олексій не її рівень і вони розлучилися, але тут же додала, що у неї ще все попереду. Гуртки, прогулянки та посиденьки активно тривали.
Врешті-решт, коли молодята в черговий раз прийшли додому в неприбрану квартиру, з порожніми каструлями, невістка не витримала і голосно закривши порожній холодильник, роздратовано сказала:
– Софія Павлівно! А ви не могли б зайнятися і домашніми справами? У квартирі безлад! В холодильнику порожньо! Чому це ми повинні все робити вдома, а ви ні?!
– А що це ми такі роздратовані? – спитала здивувавшись Софія Павлівна. – А якби ви самі жили, хто б за вас усю домашню роботу робив?
– Але ж ви є! – Навела аргумент невістка.
– А я вам тут не хатня робітниця, щоби домашні справи за вас виконувати. Я своє відпрацювала, вистачить з мене! І взагалі, я Вітю відразу попередила, що не буду хатньою робітницею, це була моя умова. А те, що він тебе не попередив, я не винна. – сказала Софія Павлівна.
– Так я думав, що ти пожартувала. – сказав Віктор розгублено.
– Тобто ви хочете жити благополучно і щоб я ще тут за всіма прибирала розкидані речі і наварювала каструлі їжі? Ні! Сказала не буду, отже, не буду! А якщо щось бентежить чи не подобається, то можна спокійно жити окремо! – сказала Софія Павлівна і пішла до себе у кімнату.
А наступного ранку, вона як ні в чому не бувало, наспівуючи собі під ніс чергову пісеньку, одягла гарну блузку, нафарбувала червоною помадою губи і вирушила до Будинку культури , на неї там чекав її хор.