– Коля, ти просто зобов’язаний її гарненько провчити, – холодно наставляла сина Ганна Сергіївна телефоном, гордо сидячи на задньому сидінні дорогого автомобіля.

Вона невдоволено вислухала відповідь сина.

– Послухай, я ж не можу сама постійно займатися вихованням твоєї Варвари! – невдоволено відповіла Ганна Сергіївна. – Тьху ти, господи, ім’я – наче ворона прокаркала…

І знову відповідь Миколи матері не сподобалася.

– Ну, добре, якщо ти там всерйоз застряг… Так і бути. Я якраз на шляху до офісу. Нічого страшного, якщо затримаюся. Заїду дорогою і сама подивлюся, що там і як.

Відключившись від розмови, вона невдоволено зітхнула і подивилася на водія через дзеркало заднього виду.

– Михайле, перебудовуй маршрут!

Коли білосніжний позашляховик, у якому їхала Ганна Сергіївна, під’їхав до шлагбаума, що закривав в’їзд на територію престижного ЖК, його зустрів розгублений охоронець.

– Вибачте, в’їзд у двір тимчасово закрито… – сказав він.

– У чому справа?

Анна Сергіївна сама висунулася з вікна, щоб з’ясувати причину.

– Там щось дивне коїться, – пояснив охоронець. – Чекаємо на поліцію.

Анна Сергіївна насупилася. Вона інтуїтивно відчула, що раптова метушня стосується саме її.

Жінка веліла своєму водієві припаркуватися неподалік, вийшла з машини і попрямувала до житлових будинків. У дворі юрмилися люди, хтось знімав те, що відбувається, на телефон. Анна Сергіївна протискувалася крізь натовп, дедалі виразніше відчуваючи почуття тривоги.

Вона побачила свою сестру Зою, яка, будучи майже в спідньому, кричала, піднявши голову догори, погрожувала кулаком і намагалася зібрати в оберемок речі, які в цілковитому безладді були розкидані по всьому двору. І продовжували летіти вниз із вікна квартири на сьомому поверсі.

На голову Анни Сергіївни плавно приземлилися труси, які вона гидливо змахнула і швидко поправила укладку. Жінка швидко підійшла до сестри.

– Зоє, що тут відбувається?

– А ти сама не бачиш?!

Зоя, схлипуючи, продовжувала збирати в оберемок свої речі, які раз у раз сипалися дощем. Розлютившись остаточно, вона в серцях жбурнула купу одягу на землю й обернулася в бік дитячого майданчика.

– Ігорю, ну що ти там застряг? – закричала Зоя. – Не можеш допомогти?

Тільки зараз Ганна Сергіївна помітила, що чоловік Зої сидів на гойдалці. На відміну від дружини, чоловік був одягнений. На крики дружини він ніяк не відреагував.

Анна Сергіївна поступово здогадувалася, що сталося, і закипала від люті. Її гострі яскраво-червоні нігті буквально впилися в долоні.

“Добре, що я сюди приїхала, а не Колька, – подумала вона. – Цей слимак би нічого не вирішив. А я з цією дівкою церемонитися точно не буду!”

Ганна Сергіївна рішуче попрямувала до під’їзду, дістаючи на ходу з сумки магнітик від домофона, який у неї завжди був при собі. Але скористатися вона ним не встигла. Почулося виття поліцейської сирени. Автомобіль із нарядом під’їхав до шлагбаума, і охоронець пропустив його всередину.

Ганна Сергіївна зупинилася в очікуванні правоохоронців, вирішивши поки почекати із самосудом. І коли троє поліцейських попрямували в її бік, привітно їм посміхнулася.

– Рада, що ви приїхали, – сказала вона. – Я – господиня квартири, у якій коїться цей бардак. Розберемося разом.

Уся четвірка увійшла в під’їзд, піднялася на ліфті на сьомий поверх і опинилася перед дверима злощасної квартири. Анна Сергіївна спробувала відчинити двері своїм ключем, але в неї нічого не вийшло.

– Мабуть, ключ вставлений зі зворотного боку, – припустив один із поліцейських.

Анна Сергіївна роздратовано постукала.

– Варя, негайно відчини! – жорстко веліла вона.

Однак відповіді не було. За дверима стояла тиша. Анна Сергіївна знову почала закипати. Вона постукала ще сильніше.

– Відкрий, а то гірше буде! – підвищила вона голос.

Ні сама Ганна Сергіївна, ні поліцейські, які стояли поруч із нею, спочатку не надали значення звуку, коли за їхніми спинами відчинилися двері ліфта. На просторому майданчику було ще п’ять квартир. Однак чоловік, який вийшов із ліфта, попрямував саме до їхньої четвірки.

– Добрий день, – сказав він. – Якісь проблеми?

Побачивши того, хто підійшов, Анна Сергіївна зблідла.

-Ти?

Подальші події стали справжнім крахом для самовпевненої бізнес-вуман…
* * *
Ганна Сергіївна не могла втримати реготу, незважаючи на те, що перебувала в ресторані, повному відвідувачів. Її син Микола зніяковіло дивився на матір, час від часу в занепокоєнні озираючись.

– Мамо, що за реакція? – нарешті, сказав він.

Микола також з побоюванням кидав погляд у бік вбиралень, куди пішла Варя. Анна Сергіївна ж продовжувала заливатися сміхом, витираючи сльози, що виступили на очі. Нарешті, їй вдалося заспокоїтися.

– Господи… Де ж ти відкопав це опудало? – Анна Сергіївна дивилася на сина зі здивуванням і навіть жалістю. – Тобі самому не смішно від свого вибору?

– Мамо, перестань, прошу тебе.

Микола виглядав, як школяр, що нашкодив.

– То де ти її знайшов? – ще раз запитала мати.

– У супермаркеті на касі, – тихо відповів Микола.

– Браво! Відмінна партія! – Ганна Сергіївна знущально заплескала в долоні. – Нічого більш безглуздого ти придумати, звісно, не міг. Коля, невже навколо тебе мало гідних дівчат?

– Мамо, у них усіх тільки гроші, шмотки і курорти на умі. А Варя інша. Вона мені дуже подобається, – заявив Микола. – Мені з нею дуже добре і легко. Вона проста, без понтів і запитів.

– Зате вульгарна, судячи з усього, раз їй вдалося тебе захомутати.

Матері й синові довелося перервати розмову, бо Варя вийшла з убиральні й поверталася до їхнього столика. Дівчина справді виглядала в дорогому ресторані на тлі пафосної публіки, як чужорідне тіло.

Занадто “ніяка”, як охарактеризувала її Анна Сергіївна, ще м’яко висловившись. Варя і сама почувалася вельми незатишно в дорогому закладі, куди її привів Микола для знайомства з матір’ю.

Анна Сергіївна великодушно вирішила поки що пощадити “селючку” і зуміла втриматися від надто відвертого стьобу на її адресу. Однак вечір все одно пройшов досить напружено.

Але Микола і Варвара все одно одружилися.

Анна Сергіївна трохи переглянула своє ставлення до дівчини. Може, це навіть на краще. Сіра миша буде до кінця життя руки цілувати своїй благодійниці, тобто свекрусі.

Сама Анна Сергіївна розлучилася з батьком Миколи, коли йому було всього 7 років. Із Дмитром вони одружилися ще студентами, разом почали свою справу з нуля, змогли успішно її розвинути. У матеріальному плані сім’я жила дуже навіть благополучно, а ось душевність і тепло у стосунках подружжя дуже швидко випарувалися.

Обидва зрозуміли, що стали чужими одне одному.Щоправда, ходили розмови, що Ганна Сергіївна зрадила чоловіка, і її спіймали на гарячому. Однак сам Дмитро Сергійович цю ситуацію ніяк не коментував. Майно і бізнес було поділено, і кожен із тепер уже колишнього подружжя зайнявся своєю справою.

Микола залишився з матір’ю, хоча спочатку Дмитро Сергійович наполягав, щоб син жив із ним.

– Ти ж із нього ганчірку виростиш, – говорив він дружині.

Однак Микола і так уже був закінченим “мамсиком”, тому на ідею батька відреагував істерикою.

До слова, бізнес-управлінцем Ганна Сергіївна виявилася вельми ефективним. Вона увірувала у свої могутність і всесильність, а сина підпорядкувала собі повністю. На свою біду з батьком Микола спілкувався рідко.
* * *
І ось син виріс, і в його житті з’явилася ця сама Варя.

Анна Сергіївна орендувала молодятам квартиру в хорошому ЖК. У неї вдома часто бували в гостях ділові партнери, і непоказна невістка ніяк не вписувалася в інтер’єр.

Однак у вільний від світських прийомів час Ганна Сергіївна не відмовляла собі в задоволенні поганяти невістку за різними своїми дорученнями. Нерідко Варі доводилося підміняти домробітницю.

– Ти повинна пам’ятати, кому і чим ти зобов’язана, – не переставала товкмачити їй свекруха. – Сподіваюся, ти не думаєш, що такий рівень життя забезпечив тобі мій син?

І Варвара мовчала. Їй довелося звільнитися з супермаркету, щоб встигати догоджати свекрусі. У рідному селі в молодої жінки залишилися хвора мати і молодший брат, яким вона регулярно відправляла гроші. Тепер їй доводилося виділяти для них суми з грошової “милості” чоловіка, а точніше, свекрухи.

Микола працював, проте, як то кажуть, зірок з неба не хапав.

Якоїсь миті у компанії, яку очолювала Ганна Сергіївна, виникли фінансові проблеми, і їй довелося звільнити домробітницю. Її місце тепер офіційно зайняла Варвара, платити якій свекруха, звісно ж, не збиралася.

Та намагалася не скаржитися чоловікові, а Микола робив вигляд, що нічого не помічає.
* * *
Свого апогею ситуація сягнула з приїздом у гості молодшої сестри Ганни Сергіївни, Зої, з чоловіком Ігорем. Микола тоді був у від’їзді, і Ганні Сергіївні на думку спала ідея, як вона ще може познущатися над невісткою. Вона поселила Зою та Ігоря у квартиру молодого подружжя.

– Ти рідні моїй зобов’язана прислуговувати, – веліла свекруха очманілій Варі. – Доведеться попрацювати на два фронти.

Зоя на тлі старшої сестри була “бідною родичкою” і постійно відчувала комплекси. Зате тепер вирішила не втрачати можливостей познущатися над сільською “Попелюшкою”. Часом Зою заносило так, що навіть її чоловік Ігор намагався урезонити дружину.

– Не лізь, га? – огризалася Зоя. – Яке тобі діло до цієї дворняжки? Сам на неї око поклав?

Того дня Варвара кудись пішла, не попередивши. А коли повернулася, її зустріла розлючена Зоя. На голову Варі посипалися образи і прокльони, після чого Зоя підкріпила свої аргументи дзвінким ляпасом. Ігоря в цей момент вдома не було, він вийшов в магазин.

Раптово Варя дала відсіч Зої, а потім, схопила кухонний рушник, почала шмагати і гнати на вихід. Очманіла “мадам” навіть не зрозуміла, як опинилася на сходовому майданчику.

Зоя намагалася пробитися до квартири, проте Варя зачинилася. У вікно під’їзду Зоя побачила, як їхні з чоловіком речі полетіли вниз. Вона зателефонувала сестрі з телефону одного з сусідів, проте толком нічого пояснити не змогла…
* * *
Анна Сергіївна в шоці дивилася на свого колишнього чоловіка, який спокійно пройшов повз неї і поліцейських, підійшов до дверей і постукав.

– Варюшо, відчини, це я, – сказав він.

Двері відразу ж відчинилися. Дмитро Сергійович обернувся до візитерів.

– Отже, у чому справа? – спокійно запитав він.

– Надійшов виклик від громадянки… – Поліцейський покосився на Анну Сергіївну.

– Як цікаво, – усміхнувся Дмитро Сергійович. – Ця громадянка самовільно і без згоди господині квартири заселила в чужу квартиру своїх родичів.

– Якої ще господині? – спробувала обуритися Анна Сергіївна.

– Варвара – законна власниця цієї квартири, яку я викупив і оформив на неї, – пояснив Дмитро Сергійович. – Я – її свекор. Є у Вас ще якісь запитання? До речі…

Дмитро Сергійович обернувся до Варвари.

– Доню, ти можеш написати заяву в поліцію про незаконне проникнення у твоє житло.

Краєм ока Дмитро Сергійович помітив, як зблідла його колишня дружина. Анна Сергіївна не знала, що Микола познайомив і батька зі своєю молодою дружиною. Чоловік перейнявся до дівчинки з села і дізнався її ситуацію.

– Ти це все на зло мені зробив? – злобно запитала його Анна Сергіївна.

– Я зробив це заради благополуччя молодих, – відповів Дмитро Сергійович. – Сподіваюся, Микола зробить свої висновки. Адже тепер його проживання тут залежить тільки від бажання Варвари.

Невістка запросила свекра попити чаю і поговорити, а Ганна Сергіївна вирушила розбиратися зі своїми родичами. Вона зрозуміла, що її світ більше ніколи не буде колишнім.Спеціально для сайту Stories