Коли ми з чоловіком одружилися, то домовилися, що якийсь час поживемо в його батьків. Мама з татом Івана жили в гарному приватному будинку за містом, тому там місця вистачало для всіх.
Ми планували, що поки будемо жити в батьків чоловіка, то відкладатимемо гроші собі на житло, та, на жаль, у нас це так і не вийшло. Мама з батьком постійно на щось позичали в нас гроші: то дах потрібно відремонтувати, то паркан поправити, то авто у них зламалося.
Ми, звісно, батькам гроші позичали, адже жили в них, та свекруха так неохоче їх повертала: ми на всьому економили, ось ледве назбирали, беріть свої гроші. Вона їх з таким сумним обличчям віддавала, наче то її гроші. Звісно, що чоловік брав частину грошей, а частину вже залишав мамі, щоб якось згладити її сум. Хоча ми з Іваном і продукти купували і дрова додому, ми допомагали батькам, загалом. У нас ще й господарство було, ми самі з чоловіком і на городі працювали і батькам в хліві допомагали. Городину, молоко, яйця, фрукти свекруха ще й людям продавала, тому ще й гроші могла з цього заробити.
Виходить, що грошей нам відкласти не вдалося, адже постійно на щось їх потрібно було витрачати, батьки придумували все нові і нові витрати і ми з Іваном вирішили взяти кредит. Переїхали жити в свою квартиру згодом. Хоч і повертали кредит, та у фінансовому плані нам стало легше.
Зробили недорогий ремонт і вирішили зупинитися на цьому. А нещодавно я купила нові штори. Коли прийшла до нас мама чоловіка в гості, то дуже здивувалася:
– Навіщо ви так витрачалися. В мене вже років 10 в шафі нові штори лежать, я ними жодного разу не користувалася. Краще б ви мені ці гроші віддали, а я вам штори.
Мені було дивно, я не розумію, чому за стару річ маю віддавати гроші, як за нову. Мене здивувала мама чоловіка, я не розумію, вона нам допомогти цим хотіла, чи надіялася на таку допомогу з нашого боку?
А потім вона нам подзвонила і сказала, щоб ми не купували кухню та диван, щоб не витрачали гроші, вона нам віддасть частину своїх меблів. Мама чоловіка сказала, що їй шкода, що ми витрачаємо такі гроші на вітер, зараз ціни високі. Краще частину грошей ми їм віддамо, так і їм, і нам буде легше.
Але я не бачу сенсу віддавати гроші, хоч і не велику частину, за старий стіл, якщо через два роки ми будемо знову його купувати.
Загалом мої свекри люди не бідні, могли б той старий диван, чи стіл нам і так дати, адже знають, що в нас кредит.
Іван сказав, мамі, що старих речей нам не потрібно, краще поки будемо без меблів.
Моя мама каже, щоб я не відмовлялася від меблів свекрухи, щоб не псувати стосунки з родиною чоловіка. Але я не розумію, в чому я її ображаю. Краще б мама чоловіка просто попросила в нас гроші, ніж міняти наші гроші на свої старі меблі. Це дуже негарно з її боку. Хіба не так?
