Бігав вранці в парку. Зустрів знайомого, ми з ним обидва фізкультурники. Він подивився на мої нові жовті кросівки: «Так, хороші! Тільки брудно зараз. Хоча у тебе є, кому їх мити». Ти про що? – уточнюю. «Ну ти ж не один живеш, – усміхається. – Дружина кросівки миє». Ні, кажу, вона їх не миє. Я сам їх мию. Приятель дивується: «Дивно. Такі речі дружина повинна робити».
Ось це «дружина повинна» мене давно забавляє. Колись, ще за часів тиранозаврів, був вироблений цілий список під заголовком «Дружина повинна». І там пунктами: готувати їжу, ходити в магазин, мити посуд, прасувати одяг, витирати пил, займатися з дітьми, солити огірки, ну до фіга всього, список величезний. Плюс – обов’язково радіти чоловікові, сміятися з будь-якого його дурного жарту, повторювати: «Який ти в мене молодець».
Цей список давно пора розірвати і спалити разом з опалим листям. Але ні! У багатьох квартирах він на почесному місці, притиснутий до великого холодильника магнітиком з Туреччини. А чоловіки знають його напам’ять, краще ніж розклад футбольних матчів.
Отже. Дружина нічого не винна. Дівчинка не народжується на світ з мішком майбутніх обов’язків. Може, якісь божевільні бабусі ще втирають онукам: «Вчися готувати, прибирати, прати. У дружини ніхто не візьме!». Але нехай ці бабусі сьорбнуть корвалолу і сядуть насолоджуватися істериками на ток-шоу Малахова. Тільки не лізуть зі своєю давньою нісенітницею в наші кухні та душі.
Дружина нічого не винна.
Якщо тільки їй хочеться, якщо у неї є сили і час – нехай готує, миє посуд або що там ще.
Скажімо, моя перша дружина дуже любила і вміла готувати. Ну я тільки радів, я був той ще кулінар. А друга дружина зовсім не любила і не вміла. Які проблеми? Я став готувати сам і цілком досяг успіху і став ловити цей кайф. Особливо мені вдавалися супи.
З першою і другою дружиною я розлучився зовсім не тому, що вони не робили якихось речей з дурного «списку», там були інші причини, зараз не про це.
Так, я вже в третьому шлюбі. Дружина добре готує, але її, наприклад, дратує мити підлогу і всяку сантехніку. Які проблеми? Це роблю я. У нас виникає лише одна суперечка – через посуду. Чесно кажучи, намагаюся це малодушно звалити на неї. Але коли я бачу: вона втомилася, а посуду до фіга – ніколи не скажу: «Це ти повинна». Мию сам. Мені зовсім неважко насправді.
Сім’я – це суцільні компроміси. Поступки, домовленості. Ось що головне. Причому, поступатися здебільшого повинен чоловік. Саме тому що він сильніший. Поступатися – талант сильного.
Але як тільки нормальна жінка чує прокляте «повинна» – їй хочеться тріснути чоловікові по голові великою вазою. (Яка для квітів, але чоловік про це давно забув.)
Одна давня знайома нещодавно пішла від чоловіка, з яким прожила дуже довго. Пояснила мені: «Розумієш, діти вже виросли. А мені слухати двадцять років ось це «ти повинна» – ну просто остогидло. І я зараз така вільна і щаслива, ти не уявляєш!».
Добре уявляю, хоч і чоловік. Хоч і виріс при соціалізмі, де той проклятий список вселяє дівчаткам з дитинства.
«Повинен» – це взагалі чоловіче слово. Чоловік точно завжди щось винен. Це записано в його хромосомах. Як тільки він розслабляється і забуває про це – перетворюється в домашню собачку на кшталт болонки. Тільки болонки хоча б займають не так багато простору. І не бубонять, що дружина їм щось винна.
Олексій Беляков
