Друзі нашої сім’ї недавно розлучилися. У них п’ятирічний син, який проживає з мамою, але регулярно бачиться з батьком.
Відносини у друзів не зіпсувалося, вони зуміли розлучитися цивілізовано, без скандалів, наша подруга навіть не подавала в суд на аліменти, адже її вже колишній чоловік справно допомагає матеріально в міру своїх можливостей.
Але це передісторія. Справа в нашій розмові з моїм чоловіком. Ми якось заговорили про вакансії на його роботі, яка збігалася зі спеціалізацією того самого друга і добре оплачувалася, графік гнучкий, одні плюси.
Я запитала, чи запропонував чоловік другу таку відповідну посаду. Його відповідь став типовим чоловічим підходом, який змусив задуматися:
– А навіщо йому? Він непогано заробляє і так. Одному багато не треба.
Одна простий відповідь показав все ставлення чоловіків до інституту сім’ї. Я не стала розвивати тему, але стало не по собі: як же так виходить, що ось любить чоловік своє чадо, а після розлучення стає не тільки вільним від подружнього, але і батьківського обов’язку?