“Одного разу професор на одній з лекцій представив нам новеньку. У цей момент я відчула легкий дотик до свого плеча. Озирнувшись, я побачила маленьку сухеньку бабцю, усміхнену мені так відкрито, що мимоволі усмішка осяяла і моє обличчя.
– Привіт, красуне, мене звуть Роза і мені 87 років, – сказала вона – можу я присісти поруч? Я заусміхалася і посунулася, щоб поступитися їй місцем.
– Звичайно, сідайте. Можу я дізнатися, що привело Вас до університету в настільки невинному віці? – Мені раптом захотілося жартувати.
– Я тут, щоб зустріти багатого чоловіка і народити йому купу дітей, – підморгнувши мені, парирувала старенька . – А якщо серйозно? – Роза подобалася мені все більше і більше. Мене зацікавили мотиви появи тут цієї вельми літньої жінки.
– А якщо серйозно … Я завжди хотіла здобути вищу освіту, і ось я тут, – відповіла Роза.
Після лекцій ми вирушили в студентську їдальню і разом пообідали. З цього дня ми протягом трьох місяців обідали разом. Роза стала душею компанії майже всіх студентських тусовок. Всі студенти охоче спілкувалися з нею, ні разу не висловивши своєї неприязні.
В кінці семестру ми запросили її виголосити промову на випускному вечорі. Коли вона йшла до трибуни, листки зі шпаргалками випали з її рук. Зніяковівши, Роза спробувала підібрати їх, але зібрала далеко не всі листочки.
– Прошу вибачення, я стала такою розсіяною .. Заради чоловіка я кинула пити пиво, тому від віскі я п’янію значно швидше, – пожартувала вона. – Я вже не зберу шпаргалки, тому дозвольте просто сказати мені, що я думаю.
Поки затихав сміх, вона прокашлявся і почала свою промову:
– Ми не перестаємо грати, тому що ми дорослішаємо. Ми дорослішаємо, тому що перестаємо грати. Є всього лише кілька складових Вашого успіху, молодості і щастя. Ви повинні посміхатися і кожен день знаходити щось смішне в житті. Вам необхідна мрія. Коли Ви перестаєте мріяти – Ви вмираєте.
Навколо нас стільки людей, які мертві і вони навіть не здогадуються про це! Є величезна різниця між старінням і дорослішанням. Якщо Вам 19 років і Ви цілий рік будете валятися на дивані і нічого не робити – Вам стане 20. Якщо я проваляюся на дивані цілий рік і нічого не буду робити – мені виповниться 88. Немає нічого складного в тому, щоб стати старше. Нам не потрібен талант чи дар для того, щоб постаріти. Дар в тому, щоб відкрити нові можливості для себе у змінах. Не шкодуйте ні про що! Старі люди зазвичай не шкодують про зроблене, вони сумують за тим, чого вони не встигли зробити. Бояться смерті тільки ті, у кого є багато жалю.
Закінчивши свою промову фразою «з повагою, Роза», старенька повернулася на своє місце. Ми всі мовчали, переварюючи почуте.
Через рік Роза здобула вищу освіту, про яку вона так довго мріяла.” Старіння – неминуче. Дорослішання – вибіркове.
Автор невідомий
