За тиждень до весілля Денис повернувся після розмови з матір’ю похмурий.
— Тата перевели до реабілітаційного центру, — сказав він. — Найгірше вже позаду, але лікарі кажуть, що відновлення буде довгим.
Марина поклала руку йому на плече.
— Давай скасуємо ресторан. Просто розпишемося, а гостей зберемо потім.
— Навіщо? Татові краще. Він сам просить нічого не змінювати.
— Твоя мама вважає інакше.
Денис прибрав телефон у кишеню.
— Марино, вона зараз на все так реагує. Ти ж розумієш, скільки вона пережила.
Марина розуміла. Вона нагадувала Денису дзвонити батькові, збирала потрібні речі, їздила з ним до лікарні. Гроші, які вони відкладали на весільну подорож, одразу передали на лікування.
Але кілька днів тому Тамара Петрівна сказала їй:
— Можна було б взагалі без ресторану обійтися. Ще невідомо, скільки знадобиться на відновлення.
— Ми з Денисом обговорюємо перенесення.
— Обговорюєте, а сукню вже привезли!
Марина тоді промовчала. Сукню замовили задовго до хвороби, а ресторан сплатили її батьки. Їй було незручно говорити про гроші, поки батько Дениса лежав у лікарні.
Тепер вона запитала нареченого:
— Ти сказав мамі, що це ти не хочеш переносити?
— Сказав.
— І що вона відповіла?
— Що зараз не час святкувати. Марино, ми щодня будемо це обговорювати?
— Я не хочу на власному весіллі виправдовуватися за наше спільне рішення!
Денис підійшов ближче.
— Не доведеться. Я ще раз із нею поговорю.
Раніше він теж просив Марину поступитися матері.
— Мамо, ми ж домовлялися приїхати о другій, — казав він у слухавку.
А потім повертався до Марини:
— Давай усе-таки приїдемо раніше? Їй потрібна допомога.
Або:
— Мама просить залишитися ще на годинку.
— Денисе, ми ж збиралися додому.
— Ну вона образиться. Я потім поясню, що в нас теж свої плани.
Марина погоджувалася. Через годину чи дві не хотілося сваритися.
Того вечора зателефонував батько Дениса. Розпитав про ресторан, попросив показати обручки.
— Ми можемо все відкласти, — сказала йому Марина.
— Не треба. Ви так готувалися. Мені фотографії потім надішлете.
— А костюм Денису сподобався б? — усміхнулася вона. — Ви ж обіцяли допомогти вибрати.
— Покажіть хоч зараз! Подивлюся, який у мене син наречений.
Після дзвінка Денис розвів руками:
— Ну ось. Тепер заспокоїлася?
Марина кивнула. Їй хотілося вірити, що все справді вирішено.
***
Вранці в день весілля Тамара Петрівна приїхала вчасно. Привіталася з батьками Марини, поправила синові комір і простягла нареченій невеликий букет.
— Вітаю.
— Дякую, Тамаро Петрівно.
Під час реєстрації вона усміхалася фотографу, а коли Марина зачепила сукнею ніжку стільця, тихо підказала:
— Обережно, в тебе край застряг.
— Ой, дякую.
Марина потроху перестала стежити за її обличчям.
Після церемонії молодята заїхали до батька Дениса. Довгу поїздку і кілька годин у ресторані він поки не витримав би, тому домовилися про коротку зустріч біля реабілітаційного центру.
Він вийшов у супроводі співробітниці, потис руку синові й уважно розглянув Марину.
— Гарно. Дуже тобі личить.
— А Денису костюм? — запитала вона.
— Теж нічого, — підморгнув батько. — Добре, що сам упорався.
Вони сфотографувалися утрьох.
— Увечері подзвониш, — сказав батько Денису. — Розкажеш, як усе минуло.
Тамара Петрівна залишилася в машині: зранку вона вже відвідувала чоловіка й тепер дала молодятам порозмовляти без неї.
Коли вони повернулися, запитала:
— Він куртку одягнув? Там же вітер.
— Одягнув, мамо, — відповів Денис.
Більше дорогою вона нічого не сказала.
У ресторані зібралося небагато людей: родичі, друзі, кілька колег. Сестра Марини, Ольга, перевіряла, чи всім зручно. Денис про щось домовлявся з ведучим.
— Ти хоч щось їла сьогодні? — запитала Ольга.
Марина раптом зрозуміла, як зголодніла.
— Здається, ні. А зараз з’їла б усе, що на столі.
— От і добре, — усміхнулася сестра. — Нарешті видихнула.
Першим молодих привітав батько Марини.
— Бажаю вам не змагатися, хто більше зробив для сім’ї. І не боятися просити одне одного про допомогу. У цьому немає нічого поганого.
Гості підняли келихи. Потім ведучий запросив Тамару Петрівну.
Вона підвелася не одразу. Розгладила серветку, відсунула стілець і взяла мікрофон.
— Я теж хочу побажати молодим щастя. Звісно, сьогодні у всіх свято. Гарний зал, гарна сукня…
Марина обернулася до неї.
— Тільки ось думаю: сукня біла, а совість? У батька попереду відновлення, щотижня нові витрати, а ми тут сидимо, ніби нічого не сталося.
У залі стихли розмови. Ведучий перестав усміхатися.
— Можна було й скромніше, — продовжила Тамара Петрівна. — Не обов’язково було влаштовувати все це саме зараз.
Марина подивилася на Дениса.
— Скажи їй, — тихо попросила вона.
Він нахилився до неї.
— Не відповідай зараз. Їй важко.
— Денисе, я ж пропонувала…
— Я пам’ятаю. Тільки не починай при всіх.
Він кивнув ведучому:
— Давайте музику.
Марина встала.
— Зачекайте, будь ласка.
Ведучий зупинився. Тамара Петрівна вже простягла йому мікрофон, але Марина попросила:
— Можна мені?
Свекруха на мить затримала руку, тоді віддала мікрофон.
— Я пропонувала перенести весілля. Ми з Денисом це обговорювали. Він хотів залишити дату, і я погодилася. Гроші на перше лікування ми передали. І далі збиралися допомагати.
— Збиралися, — повторила Тамара Петрівна. — А ресторан уже сплачено.
— Його сплатили мої батьки. Ці гроші не забирали у вашого чоловіка.
— Не треба казати так, ніби я у твоїх батьків щось прошу.
— Я цього не казала.
— Зате сина вже змушуєш переді мною виправдовуватися.
Марина опустила мікрофон. Вона бачила обличчя батьків, сестри, друзів. Ще кілька хвилин тому вони обговорювали фотографії, а тепер слухали цю розмову.
Вона обернулася до Дениса.
— Скажи, як було.
Він підвівся.
— Мамо, ми ж усе обговорили!
— Саме так. Обговорили. А зробили по-своєму.
Денис видихнув і подивився на дружину.
— Марино, ну поступися ти хоч сьогодні! Давай закінчимо.
Вона чекала. Хоч би він сказав, що мати звинувачує її несправедливо. Але Денис уже простяг руку до мікрофона.
Марина передала його ведучому.
— Будь ласка, поки що без програми.
І вийшла із зали.
***
У маленькій кімнаті, яку надали в ресторані, на стільці лежав її повсякденний одяг. Ольга привезла його наперед: після свята Марина не збиралася їхати додому в сукні.
Сестра зайшла слідом.
— Допомогти?
— Так. Розстебни, будь ласка.
Дрібні застібки не піддавалися. Ольга спробувала ще раз.
— Зараз… Почекай.
Марина стояла нерухомо.
— Може, посидиш трохи? — запитала сестра.
— Я не хочу туди повертатися.
У двері постукали. Зайшов Денис.
— Марино, всі сидять, чекають. Ти надовго?
Ольга відійшла до вікна.
— Я пропонувала перенести весілля? — запитала Марина.
— Пропонувала.
— Ти обіцяв поговорити з мамою?
— Я поговорив.
— Тоді чому винною виявилася я?
— Та не винна ти! Вона переймається батьком.
— Я теж переживаю! Тому й запропонувала все скасувати!
Денис помовчав.
— Вона сказала зайве. Потім заспокоїться.
— А зараз що ти пропонуєш?
— Вийдемо разом. Ти підійдеш до неї, обіймеш. Скажеш, що ми все розуміємо і допомагатимемо. І закінчимо на цьому.
Марина подивилася на нього.
— Я мушу її втішити?
— Не треба так це називати.
— А як треба?
— Можна просто не з’ясовувати, хто має рацію. Сьогодні ж наше весілля!
— Тому ти попросив увімкнути музику?
Денис відвів очі.
— Я хотів, щоб усе продовжилося нормально.
Марина взяла зі стільця блузу.
— Олю, вийди, будь ласка, на хвилину. І ти, Денисе. Мені треба переодягтися.
Він не рушив.
— Ти серйозно поїдеш?
— Так.
— Через кілька слів?
— Я думала, хоча б тут ти визнаєш, що твоя мама не мала рації.
— Я ж сказав: вона погарячкувала!
— Але вибачатися маю я!
Денис нічого не відповів. Ольга підійшла до дверей.
— Ходімо, Денисе. Дай їй переодягнутися.
Вона вивела його в коридор і зачинила двері.
Марина зняла сукню й акуратно повісила на спинку стільця. Застібаючи блузку, помітила, що пропустила ґудзик. Розстебнула й почала заново.
— Марино, — тихо озвалася з коридору Ольга. — Що сказати гостям?
— Що продовження не буде. Попроси маму поговорити з ведучим.
Коли Марина вийшла, батько вже чекав на неї. Він мовчки забрав пакет із сукнею.
За хвилину підійшла мати.
— Ми з рестораном домовилися. Те, що ще не подали, запакують. Гостям я скажу, що свято закінчено. Подробиці пояснювати не буду.
— Вибач, мамо.
— Зараз не треба.
Із зали долинув голос Тамари Петрівни:
— Ну звісно, тепер усі вважатимуть, що це я свято зіпсувала!
Марина зупинилася. Батько повернувся до неї, чекаючи, чи піде вона назад.
Але вона попрямувала до виходу.
Ведучий більше нікого не запрошував до мікрофона. Програму скасували. Хтось залишався за столом, хтось підходив попрощатися з батьками Марини.
Тост Тамари Петрівни виявився останнім.
***
Ніч Марина провела в сестри. Денис надіслав кілька повідомлень.
«Ти доїхала?»
«Мама плаче».
А вранці написав: «Я приїду. Нам треба спокійно поговорити».
Марина погодилася. Ольга пішла до магазину, і вони з Денисом залишилися на кухні вдвох.
— Я з мамою поговорив, — почав він.
Марина чекала.
— Вона визнає, що вибрала невідповідний момент.
— А те, що сказала неправду?
— Вона вважає, що ти могла наполягти на перенесенні.
Марина присунула до себе склянку води.
— Тобто я мала сперечатися з тобою, поки не вийшло б так, як хоче вона?
— Навіщо все ускладнювати?
— Я намагаюся зрозуміти!
Денис сів навпроти.
— Подзвони їй. Скажи, що не хотіла її зачепити. Вона теж скаже, що погарячкувала. І забудемо цей день.
— А ти?
— Що я?
— Ти що скажеш?
Він знизав плечима.
— Я опинився між вами. Думаєш, мені було легко?
— Я не просила тебе вибирати між нами. Не просила припиняти спілкування з мамою. Я просила сказати, як було. Ти ж знав.
— Марино…
— Я не буду їй дзвонити.
— І як ти збираєшся далі жити? Ми постійно до цього повертатимемося?
Вона забрала руку від склянки.
— Разом — не збираюся.
— Ти зараз серйозно? Ми три роки разом. Учора розписалися! У нас речі в квартирі…
— Я знаю.
— То не вирішуй усе одразу. Подумай.
Ще вчора ці слова могли її зупинити. Марина слухала його мовчки.
— І що мені тепер сказати мамі? — нарешті запитав Денис.
— Правду. Я пропонувала перенести весілля, ти відмовився. А коли вона звинуватила мене, ти запропонував мені перед нею вибачитися.
Він пішов не одразу. На порозі ще раз попросив її подумати.
Коли повернулася Ольга, Марина набирала повідомлення батькові Дениса. Хотіла подякувати за привітання й побажати якнайшвидшого відновлення.
Про те, що сталося, написала коротко: «Ми з Денисом вирішили розлучитися».
Перед відправленням перечитала останню фразу й виправила:
«Я вирішила розлучитися з Денисом».
За своє рішення Марина була готова відповідати сама.
Як ви вважаєте, слушно вчинила свекруха?