Щоранку, коли я бачу, як сотні молодих людей, які виспалися відправляються на роботу в корпоративний «Зомбіленд», я думаю про щастя. Вірніше, про велику брехню про щастя, в яку наше покоління змусило повірити своїх дітей. Найжахливіша “ведмежа послуга”, яку ми їм надали, це не завищені ціни на житло, так що тепер вони не можуть його купити, і не купи шкідливих відходів по всій планеті, які їм доведеться розгрібати. Це брехня про те, що кожен зобов’язаний бути щасливим.
Ми вселили своїм дітям, буквально вдрукували їм в думки, що щастя – це природний стан людини, необхідна умова її життя. Тим самим ми зробили їх нещасними.
Корінь зла – в плутанині понять. У нас склалося неправильне уявлення про те, що таке щастя і як його можна досягти. Скажу відразу: я поняття не маю, яка дорога приведе саме вас до щастя. Зате точно знаю, за якими з цих доріг ходити не варто. Саме вони ведуть покоління 20-річних по фальшивому світу глянцевих фотографій Фейсбук, від запою до кушетки психотерапевта і назад.
Статистика говорить нам, що нинішнє молоде покоління схильне трьом хворобам, які називаються «кредит», «їжа» і «випивка». Давайте візьмемо мою рідну Австралію: закредитованність населення в середньому становить 14,1%, але якщо подивитися на молодь (24-35 років), то кредитами обтяжене вже більше 20 відсотків. Більше половини всіх австралійських жінок неправильно харчуються і мало рухаються; у віковій групі 16-24 таких 72%. Що до алкоголю, то майже одна п’ята австралійців старше 14 років п’ють в небезпечних для здоров’я кількостях, причому по числу запоїв молодь давно обійшла всі попередні покоління. Футурологи пророкують цьому поколінню «безсмертя за життя», а воно тим часом робить все, щоб скоротити його тривалість. Якщо у них вийде, це буде перший випадок в історії. Звідки ця депресія, пияцтво, нездорові звички?
Дуже просто: ми вселили їм, що щастя в споживанні. Ми вирішили, що якщо не отримуємо того, чого хочемо, то стаємо нещасними. Значить, якщо ми отримаємо бажане, то станемо щасливими! У той час як в реальності, після того як базові потреби задоволені, з кожним виконаним бажанням ми стаємо найнещасніші. Чому? Тому що бажання не постійні, задоволення швидко проходить, а між щастям і задоволенням можна поставити знак рівності.
Якими б не були наші бажання – нова модна сумочка, м’язистий красень з голлівудською посмішкою або ще одна, остання ложечка тірамісу – вони дуже підступні. Бажання виникають, коли у нас чогось немає, а більша частина задоволення припадає на передчуття. Пік настає в той момент, коли ми отримуємо бажане. А що потім? Неминучий спад. Задоволення закінчилося, залишивши на пам’ять зайве: на полиці в шафі, або в ліжку, або на вашій талії.
Але і це не все. Насправді нам не потрібно майже нічого з того, чого нам начебто хочеться. Ми бажаємо одержати не сам предмет; нам потрібно їм похвалитися, викликати захоплення оточуючих. Більшість бажань носить статусний характер. Не вірите? Тоді виконайте уявний експеримент: уявіть собі щось дуже цінне. Наприклад, сукня від кутюр, обід в супер-дорогому ресторані або розкішне авто. А тепер уявіть, що ніхто ніколи не дізнається, що все це у вас є. Так чи варта шкурка вичинки?
У стародавні часи скромність вважалася гідністю, а показна пишність засуджувалася, тому що вона вела до цілої низки гріхів: заздрості, обжерливості, жадібності, гордині. Але все змінилося. Тепер, якщо якась подія не викликає негайну захоплену реакцію в соціальних мережах, вона ніби й не відбувалося зовсім. Людей більше хвилює, як зробити гарні фотографії і отримати більше лайків, ніж сама подія. Як можна краще виставити себе напоказ – ось що цінується сьогодні. Гординя і марнославство стали достоїнствами, а скромність – недоліком.
Може, це не так страшно? Але статистика суїцидів і епідемія депресії говорять нам про зворотне. Напевно, варто озирнутися назад, всі рецепти вже є. Платон і Аристотель багато в чому суперечать один одному, крім одного: вони обидва вважали, що щасливою людину може зробити тільки добродійне життя. У 1621 році Роберт Бертон в своій чудовій праці «Анатомія меланхолії» пропонував такий рецепт: «Не будь одиноким, не будь пустим». Та ви й самі це знаєте. Заведи друзів і займися справою.
Ми нещасні, поки знаходимося в полоні у самих себе, йдемо на поводу у власних дрібних бажань. Щасливими нас робить вихід за межі власної особистості, приєднання до чогось більшого.
Лікар і філософ Реймонд Телліс вибудовує таку ієрархію людських бажань: нижній ярус – їжа і дах, наступний – отримання задоволення, третій – схвалення і статус. Четвертий, верхній – мистецтво, духовне життя і місія. Цілком очевидно, що чим нижче ярус, тим простіше бажання, тим легше їх задовольнити і тим швидше задоволення проходить. Стале щастя виходить тільки на верхньому поверсі. Радість може принести тільки задоволення голоду вищого порядку: пошук смислів.
Саме це ми не змогли пояснити нашим дітям. Щастя неможливо купити. Воно не настає, коли ви задовольнили свої бажання, отримали шукане, придбали річ, отримали задоволення. Щастя – це не право. Це не товар. (А бути нещасним або сумним – не злочин). Щастя це побічний продукт цілеспрямованих пошуків сенсу життя. Якщо пощастить, ви зробите цей пошук своєю роботою, як Платон, який називав філософію самим благословенним з занять.
Задоволення інфантильних бажань – це не щастя. Люди, як і цілі культури, повинні розвиватися від найпростіших бажань до складних, поки не намацають високу мету, а з нею прийде і щастя. Буде набагато краще, діти, якщо ви перестанете думати про будівництво кар’єри і спробуєте співвіднести свою роботу зі своїми переконаннями. Так буде корисніше для вас. Ви ж хочете бути щасливими?
