Дракон довго м’явся на порозі, роздумуючи, чи не спалити йому ці двері, але потім тицьнув кігтем в дзвінок.
Вийшов Герой. У літніх уггах і шовковому халаті з ієрогліфами, на обличчі маска з огірків:
— Ви до кого?
— Ти хто ?! – офігів Дракон.
— Я Герой. Якщо вам до ветеринара, то він поверхом вище. – відповів Герой і спробував закрити двері, але Дракон встиг запхати лапищу в щілину.
— Що відбувається ?! Швидко взяв меч або що там у тебе і пішли битися! В грязі, в соплях, в крові!
— Приберіть лапу, я поліцію викличу.
— Я там як дурень вежу охороняю, а він тут в халатику ! Швидко пішли за тридев’ять земель, через сто лісів, десять боліт і тридцять три яри. Щоб ноги в мозолях, жопа в милі. Там вежа кришталева до неба, ти на неї з альпенштиком лізти будеш.
— Ні, ні, я ще кави не пив, йогу не робив.
— Я тебе зараз зжеру !
— Я б теж зараз поїв чого-небудь. Хочете безглютенових млинців?
Через півгодини “обалдівший” Дракон сидів на кухні, пив чай і слухав:
— Ви це облиште. Всі ці «Не замудохався – не герой» давно застаріли. Справжні Герої зараз ті, хто вчиться любити себе, приймати, пестити і леліяти. І дракони зараз в моді внутрішні. І їх потрібно годувати! – посміхнувся Герой і засунув Дракону в пащу ще один млинець.
Дракон добрів з кожним млинцем і задумався, що може і не така погана ця нова реальність. Без подвигів.
Автор: Антон Нефьодов
