Коли мама познайомилася з моїм чоловіком, у неї стався тектонічний зсув в корі.
Виявляється є чоловіки, які говорять: ми, а не я, купили будинок, нам, а не тобі, потрібно помити підлогу, у нас, а не у тебе, в раковині брудний посуд.
Зустріч зі сватами-свекрухою була для мами не меншим потрясінням.
В той самий момент, коли мама вже була готова кинулася цілувати сватам руки на знак подяки за те, що «її недолуга дочка нарешті пристроєна», свекруха попросила перевести мамі з англійської:
– Ах, як пощастило нашому синові витягнути лотерейний квиток в особі вашої дочки: не просто розумна, а ще й така красива!
Мама почала ловити ротом повітря і важко дихати.
– Що з мамою? – занепокоїлася свекруха.
– Що з тобою, мамо? – перевела я мамі з англійської.
– Мені просто дуже незвично слухати таке від свекрухи про невістку- пробурмотіла мама, все ще перебуваючи в стані шоку.
Коли багато років тому тато привіз знайомити мою маму зі своєю матір’ю, то остання кинула крізь зуби:
– Де ти відкопав цю рябу? Навіщо вона тобі?
І мама це почула. Вона була вогненно-руда і вся в ластовинні. Веснянки були навіть на губах, але мама була при цьому кінематографічно красива. Мама не знала про те, що вона красива: «дівчинці не можна говорити, що вона красива, щоб вона не виросла повією».
Мама дуже старалася сподобатися свекрусі: каторжно працювала в городі, піднімала два замість одного мішка картоплі, кожен день мила крижаною водою з криниці підлоги в будинку, повністю взяла на себе кухню, але баба Люба залишалася сніжною королевою: ряба і ряба, її знецінення було непохитним.
Потім моя «ряба» мама доглядала свекруху-снігову королеву в нашій крихітній київській квартирі, прибираючи з-під неї все, чим та була наповнена відповідно до мами. Снігова королева померла, так і не сказавши своїй «рябій» невістці спасибі.
Добре, що сімейні сценарії можна і потрібно переписувати. У більшості випадків – через кров і сльози, під гнітом непідйомного почуття провини, що «ти йдеш проти роду свого», але їх можна і потрібно переписувати.
У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду. Ролі дівчаток-селянок, у яких був незавидний старт: без паспорта, без точної дати народження, і практично без вибору. Мама, яка вважає, що цінність жінки в тому, скільки мішків вона може звалити на плечі. Бабуся, яка стала сніжною королевою, щоб вижити.
Іноді мені буває шкода: як же довго я крутилася, як мені здавалося, вхолосту. Але коли я дивлюся на свою доньку, я розумію, що все-таки- не вхолосту. Все-таки у дочки був зовсім інший старт. І це, мабуть, найкраще, що я могла для неї зробити. Любити її без умов і завжди говорити їй про це.
Через карантин ми зараз рідше бачимося з мамою Джеррі (так звуть свекруху). Останній раз ми бачилися на День матері. Вона під’їхала до мене в своєму інвалідному кріслі, попросила нахилитися до неї і сказала тихо, щоб ніхто не почув: “Спасибі за твою любов до мого сина”.
Я розсміялася у відповідь: “He made it very easy for me” (“Він спростив мені завдання”).
Не так давно жінку мого роду оцінювали за кількістю мегатонн картоплі, яку вона здатна звалити на плечі. Сьогодні її цінують за кількість мегатонн любові, яку вона здатна дарувати.
Oksana Lexell
