Я старалася думати, що ж це всього лише на один єдиний день. Ну ж, заспокойся, тримай себе в руках, все добре буде. Ти ж теж мати, постав себе на її місце, ти так само б вчинила.
Я намагалася вкотре заспокоїти себе перед приїздом колишньої дружини свого чоловіка. Чесно кажучи, мені, звичайно, дуже пощастило в тому, що живе вона в іншому місті, далеко від нас, бачила я її лише один раз, але ми навіть не розмовляли з нею ніколи особливо. А сьогодні вона привезе до нас дитину і залишиться у нас до вечора.
Що робити, як себе поводити, про що з нею мені можна говорити, а які теми краще й не чіпати взагалі? Чи знає вона, що я справжня причина її розлучення? Ми нікому про це не розповідали зовсім, але друзі Петра могли і проговорився колись їй і вона могла б знати все. Здається я трішки ревную, і мені не зручно поряд з нею находитися. Веду себе як дівчисько, а мені 32 роки, потрібно заспокоїтися і триматися гідно, те що було вже не змінити ніколи.
Петро мій поїхав зустрічати колишню дружину з донькою, я з Світланою – нашою донькою, накривала на стіл. Вона у нас ще малятко, їй всього 6 років, але господиня вона у мене хороша і гостинна. У Тетяни – першої дружини Петра, теж дочка – Мілана, їй зараз вже 9 років, школярка, вже доросла дівчинка. Світлана з Міланою знайомі, але були ще маленькі і не пам’ятають один одного швидше за все. Я трішки хвилююся, звичайно, раптом не подружаться вони, незручно тоді якось буде.
– Олю, я дома! Зустрічай гостей! – чоловік у передпокої допомагав Тетяні з речами, а потім вони всі разом спокійно пройшли у нашу вітальню.
– Привіт, привіт! – мовила колишня дружина мого чоловіка.
“Боже, як себе вести? Вона така гарна, в сукні, з гарною зачіскою, а я в фартусі і з хвостиком” подумала я.
– Проходьте, дівчатка, зараз будемо їсти, – ледве мовила я до своїх непростих гостей.
Світлана забрала Мілану в свою кімнату, вони там відразу затихли, чогось шепочуться. Я вже не можу вийти з кухні, придумую собі справи, щоб не спілкуватися з Тетяною. Петро показував їй квартиру і дійшла справа до кухні. Вона попросила його збігати в магазин за яблучним соком для Мілани і ми залишилися наодинці.
– Хвилюєшся?
– Чому?
– Ну за дівчаток наших. Моя Мілана зазвичай гучна, а тут її зовсім не чути.
– А, звичайно, сподіваюся вони знайдуть спільні інтереси і подружаться, а то складно нам буде тиждень разом жити.
– Ти не хвилюйся зовсім через мене, у мене є чоловік вже, у мене нове життя, нова сім’я, ми їдемо відпочивати на тиждень, я тому Мілану і привезла до вас. З Петром ми зараз просто дружимо заради Мілани.
– Так я знаю все.
– І я знаю. Мені дружина його друга всю правду про вас і розповіла вже давно. Я на тебе тепер зовсім не злюся. У нас тепер все до цього йшло, але зробив він звичайно зовсім негарно, міг би відразу піти, і не потрібно було мені неправду говорити, так би було хоч трохи по-людськи. Але це вже зараз зовсім не важливо.
– Ти дійсно не ображаєшся?
– Чесно? Я так пізно про це дізналася, що мені навіть смішно було, що Петро, бідний, що тільки не вигадував, щоб з тобою хоч інколи зустрітися, а міг просто зі мною поговорити і розлучитися і не довелося б отак чинити не по-людськи.
Відкрилася вхідні двері, Петро приніс сік для Мілани. Дівчата радісні відразу вибігли з кімнати, сіли за стіл і почали наминати виноград. Ми всі разом поїли за столом. Петро весь час крадькома поглядав на мене запитально з цікавістю, я кивала, що все добре. Таня потім відразу допомогла мені прибрати зі столу.
Увечері вона поїхала, а мені залишилося тільки стежити за тим, щоб її дочка відчувала себе комфортно та затишно у нашому домі. Але вона тепер була спокійна, поруч її тато, готовий зробити для неї що завгодно, Світланка теж крутилася навколо неї, здається наші дівчатка таки подружилися. А мені здається полегшало. Наче камінь з душі. Яка ж вона, виявилося, хороша та добра людина. Ми навіть могли б стати хорошими подругами при інших обставинах, хоча зараз звісно трохи незручно, можливо з часом ми все таки подружимося ще з нею.
Посуд помитий, діти сплять, світло вимкнене у всіх кімнатах, на душі легко. У вікно світить молодий місяць, день, якого я так боялася закінчився спокійно і добре для нас усіх. А мені на душі стало легко і спокійно стало.
